Вчора, 4 квітня в лохвицьких соцмережах зчинився неабиякий лемент.

Почалося з «коли корабель тоне»:

Який корабель? Спочатку мелькнула думка, може автор має на увазі під кораблем оту Власенкову баню? І як чинний депутат цікавиться, коли ж її вже знесуть?

Але ні, виявилося, той «корабель» – це для депутата Богдана Коленка щось метафоричне, і він напевне себе з тим кораблем ототожнює. Як би там не було, але пост Коленка «не чіпляв». Бо хто ті кораблі в Лохвиці і коли бачив? Тим більше тонути їм тут ніде. Так як окрім лохвицьких боліт, та ще Сули, по якій кораблі не ходять, підходящого місця для такої трагедії не знайти.

І коли на людей «корабель» не подіяв, під вечір лохвичан вже неабияк лякали необхідністю мерщій готуватися до «кругової оборони».  Мало того, «готуватися» пропонували негайно, не пізніше 7 квітня, не зважаючи на другий рік повномасштабного вторгнення. Бо «ворог НЕ ЧЕКАЄ ні секунди часу, а в режимі 24/7 вбиває наших людей, руйнує домівки, сіє жах і горе».

Цими «лякалками» вже перейнявся колишній голова Лохвицької РДА Володимир Рязанов:

Зіславшись на авторитет командира і заручившись підтримкою своїх 10-ти «побратимів» по вже традиційному саботуванню роботи Лохвицької міськради з моменту останніх виборів, він заходився споруджувати «оборонні рубежі», «погоджувати цінові пропозиції»,« ремонтувати техніку». Забувши напевне, що все це щонайменше рік, як вже робиться. Варто поглянути на закупівлі виконкому Лохвицької міської ради в Прозоро. Вони тривають постійно, наводжу декілька останніх:

Рязанов, а слідом за ним і його давній з часів Кутового товариш, Григорій Шамрицький чомусь посилались на «депутатський запит», а не передбачену в окремих, визначених законом випадках, «пропозицію» по скликанню сесії за ініціативою групи депутатів.

Та ще й видавши напевне дані, які у воєнний час не мали б розголошуватися. І точно полізши «не в своє». Бо точно не депутати, а військове керівництво держави відповідають за оборонні заходи у воєнний час.

Ну і звісно, як же міг Рязанов, ярий прихильник відеокамер за 200 тисяч, якими він свого часу «обладнував» роздовбаний вкрай на той час млинівський міст, майже напередодні свого звільнення, не взятись за старе? Ну яка ж «кругова оборона» Лохвиці без дороговартісних відекамер по всьому периметру, та ще й виведених на окремо взятий пульт? Все, як завжди.

Але ефект від «алярму» Рязанова,  Шамрицького теж був «так собі». Бурхливого обговорення  писанини не вийшло. Обговорювали викладені Рязановим «документи». Дійсно майже сенсаційного характеру (на момент публікації ці документи чомусь зникли з посту Рязанова). І це обговорення під постом екс-очільника Лохвицької РДА зайвий раз засвідчило здорову реакцію читачів на цю маячню нині депутата від «За майбутнє». Лохвичани відверто глузували, іронізували і схоже не вірили «депутатській стурбованості»: «Лохвиця знову під прицілом окупанта? А може окупанти серед депутатів?», — кепкували читачі:

Та й як повірити «стурбованості» цих депутатів? Якщо поцікавитись, що ж вдалося зробити «опозиціонерам» після об’єднання в групу, то і виявиться, що героїчно, «не шкодуючи живота свого», їм вдалося майже за рік лише зняти секретаря Лохвицької міськради. Але цей результат вельми сумнівної цінності для інтересів громади. Тим більше з огляду на те, що затіяна «ЛохвиЧиною» «секретаріада» була така ж безграмотна і бездарна, як і вчорашній пост Рязанова. І секретар з легкістю виграла суди і повернулася до роботи. Але скільки ж було навколо цього питання нікому не потрібного галасу, шуму і колотнечі!

А ще «опозиціонери» примудрилися втратити трьох покірних «однодумців» – «довірівців», яких партія «Довіра» схоже вирішила замінити на наступних «покірних».

Але за увесь цей час ми ніде не почули в офіційній площині ні від міського голови, ні від жодного з депутатів всіх таборів оцінки ганебному зникненню з території не тільки Лохвицької громади, а й України, багатолітнього керівника Лохвицького відділу культури, молоді і спорту марченка.

Мало того, цей ключовий відділ в Лохвицькій громаді на сьогодні не має постійного очільника. А значить, на паузі майбутнє наших бібліотек, музею, наших пам’яток історичної спадщини, які ще живі і які потребують єдиної цілісної Програми їх охорони, реанімування, розвитку. І в кінцевій меті – плекання українського духу і української ідентичності.

Чи можливо вирішені всі питання в медичній галузі? А зарплата наших медиків така, яку її називає Міністерство фінансів, а санітарочки у лохвицькій лікарні вже отримують не 4,0 тис. грн. на місяць?:

Багато чого в Лохвицькій громаді робиться. Багато такого, що потрібно негайно змінювати (як, наприклад, підходи до визначення підрядників на виконання робіт і вибору постачальників товарів і послуг).

Але дуже багато питань, штучно поставлених на паузу демагогією і пустозвонством депутатів, «епічною» боротьбою за «золотий запас» Лохвицького бюджету і всілякими марними секретаріадами. Що аж ніяк не сприяє розвитку громади.

Простими словами, боротьба триває навколо того, хто матиме вплив і контроль за підкилимним розподілом декількох сот мільйонів бюджетних гривень. І таке враження, що якби одного дня всі без виключення власники місцевих підприємств, будівельних фірм, магазинів, отримали можливість працювати з бюджетними закладами громади, не будучи депутатом чи близьким до керівника, від всіх цих колотнеч не залишилося б і сліду.

Всі описані мною «алярми» відбуваються на тлі карколомних ментальних зсувів, які прямо зараз відбуваються з українцями. Вчора одразу три місцевих ради (Хмельницька міська, Хмельницька обласна, Кам’янець-Подільська) одноголосно розірвали угоди на землекористування з релігійними громадами УПЦ, аргументуючи тим, що ця структура  вперто ігнорує, тобто порушує вимоги Закону України про зазначення в своїй назві приналежності до московської церкви.

Саме зараз в Лохвицькій громаді триває збір підписів під Зверненням до Президента, Верховної Ради, Кабміну, РНБО про заборону московської церкви на території України. Таких підписів вже зібрано близько тисячі.

Реакція лохвичан на ці процеси очікувано адекватна. Люди жваво, всіляко підтримують очищення нашої землі і наших громад не від московських попів, а від широкої агентурної ФСБ-шної мережі, якою і є сьогодні УПЦ МП в Україні. І мова йде про те, що всі українські Храми мають надалі функціонувати як осередки українського, а не московського духу!

Але ані оприлюднений Порядок денний на сесію Лохвицької міської ради 13 квітня, ані хаотичне «депутатське звернення» десятьох, оприлюднене Рязановим не містять жодної згадки про подальшу долю УПЦ МП.

Видається, що саме питання заборони агентурної мережі нарешті об’єднало обидва угруповання по інтересах у Лохвицькій міськраді. І депутати опиратимуться до останнього в «круговий обороні» московських попів.

Хотілося б помилитися.          

Тобто, чи не є вся оця чергова дріб’язкова маячна навколо дати наступної сесії міськради такою спробою уникнути голосування за заборону московської церкви?

І яка вигідна, як міському голові, так і начебто опонуючій йому і його прихильникам групі? Рязаново-борисенківці вдадуть з себе ображених, що їх «не почув Радько», і вчергове під цим приводом просаботують сесію 13 квітня? Віктор Радько, в свою чергу, видихне з полегшенням. Тому що не підведе свого нинішнього ситуативного соратника Анатолія Заславця і ще штучно відтягне на деякий час вирішення питання заборони московитської церкви? Церкви, співвласником майна якої на Лохвиччині є і сім’я Заславця?

Тому хочу вкотре нагадати всім 26-ти депутатам: ігнорувати думку людей і зміни, час яких настав, не вийде. Пошити цілу Громаду у дурні – не вийде.

Не забувайте, в Громаді головні – не ви, ви лише обрані.

В Громаді головні – це ті хлопці, які зі зброєю в руках на фронті, на нулі своїми життями відбивають московита. Головні – їхні сім’ї, які вимагають негайно позбутися агентурних осередків у вигляді московських попів.

Ігнорувати всіх цих людей, дурити їх, як це було до війни, у вас вже не вийде.

Єлизавета Сачура