“Тим, кого не видно, але хто дає. Кого не називають, але хто обіймає. Дякуємо.”
Історія, подорожі
Не завжди стежка Якова радувала океанськими просторами. Сьогодні частину шляху ми «насолоджувалися» дощем, справжнісіньким рідним і близьким місивом під ногами. Але ці прикрощі – лише невеличкий епізод. І вони – ніщо на фоні квітнучого моху, гігантських евкаліптів, посмішок пілігримів, казкових місць і безмежної вдячності за можливість це бачити і жити.
Дехто йде стежкою Якова на конях. А якщо ще й по мосту, збудованому за римської імперії, то взагалі – наче й сам потрапляєш в ті часи, хоча б на мить.
Іспанці на велосипедах, від малого до великого, обмін подарунками з канадійками, океан з безкрайнім узбережжям і чергові затяжні підйоми, іспанське місто Віго з Русалом, а не Русалкою, – все це ми побачили на сьомий день «стежки Якова».
Іспанія щодня ускладнювала проходження «стежки Якова». Цього дня запланували подолати відрізок впонад 30 кілометрів, більшу частину якого треба йти увесь час в гору. Але коли тебе в чужій країні неочікувано підбадьорює «Слава Україні» від невідомого пілігрима, не українця, труднощі – вже такими не здаються.
Піктограми на соснах, незвичний пам’ятник загиблим рибалкам, послання світу від українців на «стежці Якова», зниклий пором і атакуючі чайки. І це ще не все.
З чарівного міста Амороса, що в перекладі означає «Кохана» ми вирушили 14 травня майже о 9-ій ранку. Наступне бронювання гестхаузу було за 22 км.
13 травня 2025 року в нас був третій повноцінний день «стежки святого Якова». І якщо перших два дні ми ще призвичаювалися, то на третій день вже все було зрозумілим. І шлях став своїм, рідним. А ще цього дня океан вражав візерунками відливу і небаченими кам‘яними «інсталяціями».
11.05.2025 року. Неділя. Цього дня рано вранці розпочався наш Каміно/Шлях.
В португальському Порту є міст, збудований Ейфелем. Саме тим, який пізніше збудував легендарну вежу в Парижі. А ще Порту – це батьківщина Портвейну.