Предмети українського іконопису, знайдені в кінці 2023-го року серед мотлоху Благовіщенської дзвіниці після переходу Благовіщенської релігійної громади до ПЦУ в 2023 році, могли б зайняти гідне місце у фондовому зібранні одного з національних музеїв. Таку оцінку після обстеження знахідки дали експерти Національно-дослідного реставраційного центру України.

Варто нагадати читачеві, що після того, як громада ПЦУ зайшла до Благовіщенського храму в грудні 2023 року, ревізійна комісія, описуючи майно, виявила на території дзвіниці неочікувані знахідки. Хаотично розкидані, роками припалі брудом, а почасти й поїдені мищами, іконописні твори та інші предмети мистецтва. Тоді ми писали про це в матеріалі: Що Лохвицькій громаді залишила УПЦ МП. І як без неї житиме громада далі.

Всі вони були зафіксовані, обміряні, описані, пронумеровані, мінімально протерті від бруду і перенесені в приміщення церкви, яке опалюється і охороняється.

Рік знадобився на пошуки фахівців, які могли б оглянути і оцінити знахідку. Завдяки нашій землячці, Ганні Шевченко (дитяча письменниця, яку лохвичани знають за псевдонімом Анна Коршунова), на початку 2025-го року першою знахідки оглянула Надія Семенівна Юрченко, українська мистецтвознавиця, музейниця, член Національної спілки художників України (1990—2016) та Міжнародної ради музеїв, директорка Сумського обласного художнього музею.

В присутності настоятеля Благовіщенської церкви отця Всеволода Бігуна, членів Ревізійної комісії Михайла Дрозденка і Богдана Очкуся. Було упорядковано перелік з детальним, фаховим описом стану робіт. Який вже стараннями самої Надії Семенівни потрапив до Генерального директора Національного науково-дослідного Реставраційного Центру України Світлани Олександрівни Стрєльнікової. І вже наприкінці лютого 2025-го року фахівці державного реставраційного Центру дослідили знахідки:

За результатами своєї роботи, реставратори надали свої висновки та рекомендації Голові Благовіщенської релігійної громади.

Колекція українського іконопису (96 ікон і три плащаниці), частина з яких пережили не тільки дві світові війни, а й декілька століть до них, надзвичайно цікава та заслуговує на увагу. Попри те, ікони знаходяться в нестабільному стані, ситуація є загрозливою і може спровокувати цілковиту втрату творів. Реставратори наголосили на необхідності термінового проведення консерваційних заходів. Консервація видатних витворів мистецтва стала запорукою подальшого їх збереження, а з часом – реставрації і музеєфікації.  І що орієнтовна вартість першого етапу консерваційних робіт складає 270-300 тисяч гривень.

На щастя, частина депутатів Лохвицької міської ради, власники бізнесів з розуміння поставилися до того, що попри війну і лихоліття, ми всі гуртом просто зобов’язані зберегти знайдене, дивом уціліле, для прийдешніх поколінь.

На фото: депутати Анатолій Білан і Вікторія Білашенко  спілкуються з реставраторами

І зробити все, щоб Лохвиччина стала однією з, на жаль, небагатьох українських громад, яка зможе пишатися своєю багатою культурною спадщиною. Сподіваємося, що і керівництво громади зробить все від нього залежне, щоб великі агрохолдинги, потужні бізнеси, які заробляють прибутки на теренах Лохвиччини, допомогли зберегти знайдене. Адже від кругозору, переконань і принципів людей, яким громада довірила своє життя, завжди дуже багато залежить.

На фото: міський голова Віктор Радько слухає пояснення реставраторів

В пошуку інформації про знайдені художні твори натрапили на свідчення, зафіксовані в енциклопедії «Полтавіка. Релігія і церква». Які підтвердили наші припущення. Іван Максимович Теркун – саме він зібрав і беріг лохвицькі духовні скарби. Ось як про це пише енциклопедія 2009 року видання:

«Ціною великих зусиль багаторічного настоятеля Благовіщенської церкви в м. Лохвиця митрофорного протоієрея Івана Теркуна у церкві (Благовіщенській) збережено унікальні зразки українського іконопису 17-19 століть, які дивом уціліли у добу войовничого атеїзму після знищення п’ятьох храмів міста. Особливо унікальною є нижня частина іконостасу з Царськими втратами, прикрашена розкішним бароковим різьбленням. Іконостас Благовіщенської церкви виготовлений у 1780-х ніжинськими майстрами і належав колишній Преображенській церкві м Лохвиця не зберіглася). Після її руйнування до Б.ц. було передано частину іконостасу та церковного начиння знищеного храму».

Ми не будемо зараз давати оцінку тим, хто мав би своєчасно подбати про зібране Іваном Максимовичем. Розбиратися, чому грошей, в тому числі і московських, вистачало на все, окрім найціннішого. Також не можемо достеменно знати, що від часу відходу у вічність отця Івана було втрачено. Можливо, як зауважив один мудрий чоловік, на настоятеля, який успадкував зібране оцтем Теркуном, “не зійшло одкровення”.

Ми підносимо свої щирі молитви за Івана Максимовича Теркуна, який Божим провидінням дав шанс зберегти скарби Лохвиччини для прийдешніх поколінь. І сьогодні, попри криваву війну, зобов’язані їх передати наступним поколінням саме лохвичан.

Справка з енциклопедії «Полтавіка. Релігія і церква» 2009 року: «Теркун Іван Максимович (21.05.1929, с.Вельбівка, тепер Гадяцького р-ну Плтавська обл. – 13.07.1998) – священнослужитель. Виходець із родини службовця. 1940 закінчив 4 кл. Вельбівської школи. З 1949 до 1951 проходив службу в рядах Радянської армії. Після демобілізації працював на різних роботах. З лютого 1955 був псаломщиком Михайлівської церкви с. Вовчик Лубенського р-ну. 08.05.1955 рукопокладений у диякона Благовіщенської церкви м.Лохвиця. 19.01.1957рукопокладений у священницький сан і призначений настоятелем Покровського храму с. Покровське Опішнянського р-ну. З 1959 був настоятелем Благовіщенського молитовного будинку м.Лохвиця. Обслуговував також навколишні села. З 1971 – митрофорний протоієрей. Нагороджений набедреником, скуфією (1961), наперсним хрестом (1968), палицею (1976), хрестом, прикрашеним дорогоцінним камінням (1981), митрою (1994)

Фото з Енциклопедії «Полтавіка. Релігія і церква» 2009 року (ст.634):

Наступні фото з зображенням отця Івана Максимовича Теркуна публікуємо з дозволу Вячеслава Івановича Давиденка (архімандрита Аввакума):

Єлизавета Сачура