Понеділок, 20 Травня, 2024

Як в Лохвицю повернулася помісна українська церква

«Кажуть бачили, як батюшку Міхаіла виводили в кайданках. А ще  чули, як на території Благовіщенської церкви стріляли». А ще «розкольники захопили Храм в Лохвиці». Вирує лохвицька «народна усна творчість», малює все нові картинки стосовно останніх подій навколо Благовіщенської церкви. Що ж було насправді і що сталося, розповідаємо.

19 грудня 2023 року Благовіщенська Церква в Лохвиці остаточно перейшла в лоно автокефальної української церкви ПЦУ. Визнаною 2018 року Вселенським Патріархатом єдиною канонічною православною церквою України, з врученням відповідного Томосу.

Це сталося після того, як віряни Благовіщенської релігійної громади на зборах 4 червня 2023 року одноголосно вирішили змінити конфесійну приналежність, доєднавшись до ПЦУ і полишивши УПЦ (МП), яка і досі залишається у складі Російської православної церкви.

Попри пропаганду про начебто незалежність від Москви, яку вперто транслює УПЦ, вона наразі не є ані самостійною, ані канонічною.  Та зберігає молитовну і канонічну єдність з РПЦ, через яку вона перебуває в єднанні з усіма Помісними православними церквами.

Простими словами, очолювана Онуфрієм УПЦ робить виключно те, що ій дозволить гундяєвська мама-церква. Тому і продовжують пісню про «розкольників», яку всі ці роки співали. І Різдво продовжують святкувати разом з Москвою – 7 січня, а не не з усіма українцями   – 25 грудня. Роблять все,  чого вимагає від «доньки» непутяща «мама».

Майже півроку від моменту державної реєстрації оновленого Статуту Благовіщенської релігійної громади ПЦУ, самі віддані прихильники Онуфрія і УПЦ, на чолі з колишнім регіоналом Анатолієм Заславцем, не залишали приміщення Храму в Лохвиці. Грубо порушивши публічно досягнуту домовленість про початок богослужінь на території церкви оновленою громадою.

Паралельно колишній настоятель Благовіщенської громади УПЦ (наразі такої вже не існує) Михаїл Товстяк увесь цей час закидав правоохоронців скаргами, які за стилістикою нагадували доноси на ініціаторів переходу релігійної громади до ПЦУ. А також звертався до судів з вимогами «відмінити, заборонити, наказати всіх причетних». Позиція ж влади громади в особі її голови Віктора Радька, секретаря Тетяни Даценко, депутата Анатолія Заславця звелася до того, щоб о. Михаїл мав всі можливості максимально довго не дати остаточно завершити цей перехід.

18 грудня об 11.00 з офіційними документами про державну реєстрацію оновленої громади та державними прапорами декілька рішуче налаштованих лохвичан – вірян Благовіщенської церкви ПЦУ прийшли до громадянина Михаїла Товстяка з пропозицією тихо і мирно залишити нарешті територію Храму. Ми навмисне не оголошували про цей намір публічно, щоб не спровокувати в цей час масового і неконтрольованого протистояння. Ми майже безперешкодно увійшли  на територію церкви. Але Михаїл Товстяк відмовився йти на контакт, заховався за спинами вкрай агресивно налаштованих жіночок. Які з прокльонами і не стримуваною ворожнечею, заблокували тих, що зайшли на територію церкви. Після чого влаштували декілька годинні пісноспіви на  «русском ізводє церковнославянского язика». Чути ці піснопіви на «язикє» в центрі України, яку прийшов знищити на її ж території «носітєль язика», виявилося вишуканим катуванням. Ще та отрута. Водночас жінки з півчі ПЦУ, яких «брати»  колишньої УПЦ навмисне залишали мерзнути на вулиці, співали українських молитов.

Якийсь час здавалося, що ситуація протистояння безпосередньо в стінах Благовіщенської церкви може зайняти дні, а можливо і місяці. Була реальна загроза, що ось-ось на місці з’явиться традиційна для «защіти православія» тітушня. Правоохоронці зайняли позицію повного невтручання і свідомого не сприяння жодній із сторін. Виконуючи свою функцію – захисту громадського правопорядку. І саме ця позиція, дозволила утримати ситуацію під контролем.

Обійшлося словесними перепалками і одним пошкодженим телефоном, коли лохвицькі онуфріївці намагалися знімати на камеру людину у військовій формі. Одна соратниця Михаїла Товстяка, коли ситуація, здавалось зайшла в глухий кут, (одні співають, інші стоять), намагалася продертися через тисняву, принісши для цього на руках малу дитину, і намагаючись прорватись до представників ПЦУ. Але провокація не вдалася. Не подіяли і  «очікувані припадки епілепсії» , ані театралізований приступ одержимості з криками, матюками, прокльонами у виконанні представників УПЦ. Все це уважно фільмувалося правоохоронцями. Тітушня так і не доїхала, а увечері ми  оголосили правоохоронцям про свій намір: «Ми нікуди звідси не підемо, залишаємось ночувати і будемо тут доти, доки останній захисник рускава міра» не залишить територію Благовіщенської церкви.

Ситуація радикально змінилася, коли на підмогу вірянам ПЦУ прийшли люди, які дізналися про те, що в середмісті виник стихійний Майдан. Люди прибували, блокада була знята методом розблокуванням зовні центрального входу до церкви. І до центральної частини Храму увійшов настоятель Благовіщенської та Іванівської громад ПЦУ в Лохвиці отець Всеволод (Бігун), який і провів з людьми перше богослужіння. Вперше в цих стінах  служилося українською, чітко і зрозуміло. Чудова акустика залу тільки підсилювала враження. У багатьох в очах були сльози.

«Наших» людей ставало все більше, неочікуваним подарунком було прибуття ще двох українських священнослужителів – протоієрея Василя Ціко та священника Михайла Малетича.

І якщо прихильників переходу релігійної громади до ПЦУ ставало все більше і вже можна було розраховувати на чергування, соратники Михайла «танули». Поодинокі голоси «на ізводє» взагалі припинилися близько півночі.

Натомість у нас відкрилося друге дихання.  Натхненно,  від самого серця, по черзі ми читали Псалтир українською. До 4-ї ранку він був прочитаний повністю. А до 7-ї повторно ще й до половини. При повній тиші декількох жінок з того табору, які чули молитву цієї священної книги рідною мовою вперше. І декому з нас навіть здалося, що це їх неабияк вразило. Виявляється, так можна було.

Наступний ранок теж почався з у української молитви. Отцю Всеволоду співслужили сумські колеги – духовенство Роменського благочиння ПЦУ –священники Ігор Мурий та Петро Лютак. Люди приходили, щиро молились, спілкувались з отцями, раділи.

Ближче до 11-ї години ранку Михаїл Товстяк, з навантаженою щільно крамом автівкою залишив територію Храму. Безпорадні і деморалізовані вщент його прибічники залишилися без поводиря. Ревізійна комісія негайно приступила до роботи.

Під запис на камеру, членами Ревізійної комісії були оглянуті і описані наявні на території  Благовіщенського Храмового комплексу приміщення, об’єкти і цінності.

Очікувано, все, що можна було винести, попередні господарі винесли, зігнорувавши той факт, що Релігійна громада нікуди не поділася.

Навпаки, більшість вірян, які власне і проголосували за зміну конфесійного підпорядкування на користь ПЦУ, 4 червня 2023 року, чекали, коли в Благовіщенськму Храмі постане помісна українська церква.

Ці люди були не почуті тодішнім настоятелем Михаїлом Товстяком, розчаровані його безхребетною позицією після повномасштабного вторгнення і конфліктом, пов’язаним з відмовою служниці прийняти панахиду з рук матері загиблого Героя, мовляв, він вбивця.

Як показали Різдвяні богослужіння, релігійна громада нарешті дочекалася Справедливості і можливості спільно молитися рідною мовою за найважливіше для нас усіх – наших воїнів, за Перемогу і за Україну. Храм цими різдвяними днями був переповнений українцями. Багато хто плакав, від переповнення почуттями і неймовірними враженнями. Українське, яке з молоком матері, сидить в кожному з нас, відгукувалося і торжествувало. І треба ж так, щоб стільки символізму було в цій події. Вперше за 100 років ураїнці Лохвиччини святкували Різдво 25 грудня та ще й в повернутому українцям Благовіщенському Храмі.

Виглядало так, що цього разу, Христос народився, народжуючи для всіх нас Перемогу.

За дорученням Благовіщенської релігійної громади ПЦУ в м. Лохвиця

Єлизавета Сачура