Кожна сесія Лохвицької міської ради, що не відбулася, обнуляє цінність тих, кого ми обрали собі за владу. Це не добре і не погано. 

Не добре, бо тупцюємось на місці замість рухатися вперед.

А непогано, тому що громада має змогу бачити своїх обранців «у всій красі». Тому що, нагадуючи тих баранів на кладці, що зчепилися рогами, вони не можуть,  як раніше, за нашими спинами безкарно дерибанити сотні мільйонів, так нічого й не зробивши на користь людей.

13 квітня 2023 року.

14-й місяць повномасштабного вторгнення росії в Україну. І 10-й рік війни. На Лохвиччині 40 загиблих, 15 без вісти зниклих, щонайменше п’ятеро в полоні.

Щодня лохвичани отримують повістки, триває мобілізація.

У хлопців і дівчат на фронті немає вихідних і свят. Ті, хто в тилу – працюють на перемогу, теж не рахуючись з часом.

На 37-му чергову сесію Лохвицької міської ради, заздалегідь призначену на цей день, підготовлено і винесено понад 70 питань. Різноманітні питання життя громади. В тому числі і стосовно допомоги фронту. З переліком питань, внесених до порядку денного цієї сесії, можна ознайомитись тут: Лохвицька міська рада

І найголовніше, зібрані понад 1000 підписів лохвичан під Зверненням до Президента, Верховної  Ради, Кабміну, РНБО про заборону російської церкви в Україні. Саме того звернення, яке має сьогодні допомогти владі на самій верхівці отримати максимум підстав припинити на рівні Закону існування афілійованих з Росією релігійних структур.

Повернувши державі (громадам) безпідставно захоплені ними приміщення і землі.

І зробити це так, щоб ані міжнародні союзники, ані міжнародні суди не мали жодних сумнівів стосовно безальтернативності, необхідності і правильності позбавлення під час війни росії в Україні можливості окуповувати і надалі дух і мізки її громадян.  

Представники громадськості своєчасно публічно звернулися до жителів громади, голови і депутатів з обгрунтуванням чому треба невідкладно проголосувати за це «гаряче » питання: Звернення до лохвичан! В громаді має бути єдина Українська церква.

14.00. – початок сесії. Сесію розпочати неможливо. Зареєструвалися 12 депутатів. Самоназвана «група ЛохвиЧина» вчергове демонстративно на сесію не з’явилась.

Шок!

Виглядає так, що за аналогією з деякими депутатами Верховної ради, які «воюють» сьогодні  не в сесійній залі, а за межами України, вибравши для себе максимально безпечні умови, Лохвиця отримала свій місцевий «батальйон Монако» – такий собі «Батальон ЛохвиЧина 14». На відміну від нардепів, ці місцеві депутати, правда, в більшості своїй – в Україні. Але це не заважає їм систематично зривати роботу депутатських комісій, сесій. І не тому, що вони за покликом сумління пішли захищати Батьківщину зі зброєю в руках. Ні.

Жоден з місцевих депутатів-чоловіків, як з цієї «групи », так і з іншої, призовного віку не  опинився у війську. Жоден!

Взяти до рук зброю – це не їхнє. Бо і в мирні часи від українського в них була виключно вишиванка. Навіть вивісити на власному подвір’ї український прапор ще до війни для більшості з них було неможливо. А систематично брехати, красти, не тримати слово, що більшість з них демонструють не на словах, а на ділі – ніколи не були ментальними рисами українців. Бо це завжди було про московитів, що вже підтверджено роком повномаштабної війни. Та ще совків, родом з часів КПРС і комсомолу. Отже, такі собі воїни за «золотий запас», за їх же визначенням.

Єдине, що їх цікавить переважну більшість сьогоднішніх лохвицьких депутатів, – це вирішальний контроль над бюджетом.

Ось «особовий склад» «батальйону ЛохвиЧина-14»:Червоним – виділені депутати-чоловіки призовного віку

Цей «батальйон» замість персонального волевиявлення, публічної роботи в комісіях і на сесіях, власної принципової позиції з важливих для громади питань, влаштовує безкінечні секретаріади, імітує бурхливу діяльність з махрово-популістськими перейменуваннями вулиць, вручає на камери матраци і атечки, постить фоточки, то начебто з фронтів, то з лісів.

Але не поспішає піти всім «особовим складом» за гробом Героїв, проводжаючи їх в засвіти. Жодного разу цього не було. І ні пари з вуст – щодо питання існування російської церкви.

Натомість – «воюють» у Фейсбуці, захламляючи інформпростір нахваляннями «припинити беззаконня», і вивести всіх на чисту воду. Забуваючи, що почати це робити варто з себе.

Про це детальніше тут: «Кругова оборона», або чому Лохвиця і досі «під прицілом окупанта?»

Сьогодні цей «героїчний» батальйон взяв в заручники понад 22 тисячі жителів громади. Ігноруючи той ганебний факт, що на виборах персонально за кожного з них проголосували мінімум 8 людей (Роман Різник), максимум 112 (Олександр Лісовський).

Це точно не та критична маса підтримки лохвичан, яка давала б їм право влаштовувати колотнечу в громаді.

І всі ці ігрища – з єдиною метою. Усунути перешкоду у вигляді законно обраного голови Лохвицької міської ради. (Принагідно нагадаю, що на виборах міського голови  25 жовтня 2020 року за Радька віддали свої голоси 3385 жителів громади, за Інденка -1230,  за Шамрицького – 1103).

І розчистити шлях для встановлення тотального контролю над бюджетом для екс-голови Лохвицької РДА Рязанова, колишнього голови Лохвицької районної ради Борисенка. Та ідейного натхненника цієї колотнечі – обласного депутата Миколи Бондаря.

Так, мова йде саме про того Миколу Бондаря, який разом з тими ж таки Рязановим і Борисенком, за допомогою обласного керівництва в 2019 році ламали через коліно Лохвицьку громаду. А саме, запропонований Кабміном поділ громад на завершальному етапі реформи децентралізації.

Тоді вони навіть чути не хотіли про необхідність прийняти кабмінівський варіант поділу колишнього Лохвицького району на три паритетних і конкурентно спроможних громади.

На фото: на сходці громади села Млини, яка відбулася 16 березня 2019 року виступає Володимир Борисенко 

А мав він виглядати так:

Вже тоді, в березні 2019-го,  ми попереджали про небезпеку їхнього свавілля:

Об’єднання громад на Лохвиччині: заради людей чи як завжди

І пояснювали, чому важливо створити три рівноцінних ОТГ на Лохвиччині.

Тільки тепер, чотири роки по тому, стає очевидним для тих, хто здатний аналізувати і думати, для чого вони це робили. Щоб створивши Лохвицьку ОТГ з надпотужним бюджетом,  контролювати (дерибанити) його.

І байдуже їм, що ціною того безголового і нікчемного рішення – замість рівноцінних громад, утворили гіпертрофовану Лохвицьку (22 тисячі) і умисне неспроможну Заводську (10 тисяч). Що стало фактично вбивством Заводської  громади. До речі, тодішнє і нинішнє керівництво Заводської громади, з метою самозбереження у владі, не протидіяло намірам штучного перекроєння меж громад на користь Лохвицької за рахунок Заводської.

В результаті, Заводська громада сьогодні ледь зводить кінці з кінцями, є дотаційною і позбавлена можливості паритетного з Лохвицькою наповнення бюджету. А разом з тим – будь-якого розвитку. Не кажучи вже про можливість конкурувати між собою і рухатися вперед.

Натомість, «жирний бюджет» Лохвицької громади  – став таким собі яблуком роздору між депутатами. Після того, як ті, хто так «старався», не отримали бажаного.

З іншого боку міський голова Віктор Радько не зумів запропонувати і впровадити такий рівень прозорості у витрачанні коштів громади, який би унеможливив всі ці протистояння. А в пошуку союзників – зробив ставку на ще одного колишнього голову Лохвицької  РДА Анатолія Заславця. Який також всією своєю публічною репутатцією довів, що не є зразком виключно чеснот. Мало того, «минуле регіонала» та активне  лобіювання російської церкви в Лохвиці він сьогодні примудрився поєднати з членством в ДФТГ. Щось не клеїться: однією рукою ворога захищати, а іншою його нищити. Так не буває.

Саме такий тандем Радька і Заславця,  а також те, що голова не зміг протистояти поділу депутатів, бізнесу на «своїх і чужих» – зробили його позиції більш вразливими, аніж це мало бути. Адже саме він на сьогодні має мандат довіри від  понад 3,0 тисяч жителів громади.

Я далека від «лірики» опонентів Віктора Радька, які волають, що корабель тоне, маючи на увазі Лохвицьку міську раду. Завдяки жителям громади, бізнесу, які щоденно сумлінно трудяться, корабель міцно тримається на плаву.

Інша справа, що пливе він за такої якості «капітана і команди» поки що без керма і вітрил. Але це точно не катастрофа, а робоча ситуація, з якої безумовно є цивілізований вихід. І він точно не в чергових колах колотнечі. А у сумлінному виконанні і головою, і депутатами довіреного їм мандату.

Він – в прозорих правилах співіснування, і співжиття в громаді, де майже всі одини одного знають і бачать, як на долоні. Вихід в тому, щоб залишити після себе добрі справи, за які не буде соромно власним дітям і онукам.

І щоб завершити з ігноруванням депутатами волі людей стосовно церкви.

Не помічати людей, ігнорувати їх – це як плювати проти вітру.

Чому це все відбувається? Вся ця колотнеча, як і не бажання голосувати фактично за єдину українську церкву – не секрет для їхніх партійних босів.

Чому? Тому що змінена напередодні місцевих виборів 2020 року виборча система була прописана так, щоб зацементувати можливість обиратися «старій гвардії», отримати не самодостатніх депутатів, а керовану партійними босами німу масу для виконання вказівок згори.

На момент голосування більшість виборців не розуміла, хто переможе, голосували за «кота в мішку». Таким чином, депутатами стали  через партійні списки, сформовані босами, рядові  виконавці забаганок партійного керівництва.

І сьогодні виглядає так, що всі ці партійні боси обласного рівня не тільки знають, а ще й координують цих своїх партійців. І добре, якщо не організовують, то  точно толерують штучно створений хаос в Лохвицькій громаді.

Жоден з цих партійних босів, вочевидь, і пальцем не поворухнув, щоб обрані від очолюваних ними політичних партій депутати не брали участі в цьому шабаші.

І фактичний керівник обласного осередку партії «Довіра» Олександр Біленький, він же голова Полтавської обласної ради, міг при бажанні без зусиль дати раду шести депутатам, обраним від Довіри, нинішній мер теж звідти.  Має всі необхідні важелі впливу. Але не застосовує. Можливо саме тому, чому й не організував досі жодного результативного голосування ані в обласній раді, ані в жодній громаді, очолюваній представниками довіри (а таких в області понал 20) по питанню заборони Московської церкви Напевне, таке саме бачення його боса – Олега Кулініча.

В тему: Як УПЦ мп «палить» прихильників «рускаваміра» серед депутатів місцевих рад

Не може не знати голова Полтавської обласної організації політичної партії «Сила і Честь»  Андрій Баранов про те, що три «його» депутати в Лохвиці саботують сесії. Бо точно зацікавлений був би думати, чи зможе ця політична сила переобратися в Лохвицькій громаді наступного разу. Але бездіє. Та й його бос пан Ігор Смєшко в публічній площині питаннями ворожої церкви не переймається. А можливо вона не така вже для нього і ворожа.

Олексій Устенко, очільник  партійного осередку «Слуги  народу», вочевидь  робить ставку на піар-активності. В компанії з депутатами Шамрицьким і Усом. А тому точно в курсі того, що відбувається. Але напевне вважає, що піар і цього разу спрацює. І люди закриють очі  на реальні справи місцевих слуг.

Про «За майбутнє» взагалі говорити напевне не варто. Жодної діяльності на благо Лохвицької громади під цим штучно розкрученим напередодні виборів брендом за увесь час не помічено.

«Європейська солідарність» (голова партійного осередку Полтавської області Ніна Южаніна) станом на зараз не домоглася жодного результативного голосування по питанню московської церкви на рівні Полтави і області. І напевне довірила «глядіти» своїх лохвицьких партійців колишньому ЄСівцю  Рязанову. Що з того виходить – бачимо.

А ВО «Батьківщина» – (голова Полтавського партійного осередку Сєргєй Бєлашов), як в цілому, так і зокрема на Полтавщині впевнено крокує на маргінес ще від часів Наді Савченко. А персонаж місцевого «політикуму» з російським паспортом вже став місцевим мемом.

Засмутило, що міський голова доручив пояснити бачення по Зверненню стосовно церкви секретарю міськради Тетяні Даценко. А не зробив це самостійно, щоб громада зрештою побачила його, голови, чітку позицію щодо присутності московитської церкви в України взагалі й у Лохвицькій громаді зокрема.

Російської церкви в Лохвицькій громаді не буде. Бо Верховна рада змушена буде попри все небажання «старої гвардії » і агентури в «гвардії молодій» покласти край використанню росією церкви як зброї. А позиція з цього принципового питання кожного з Лохвицьких депутатів – стане його власною репутаційною поразкою, або перемогою. І навіть, якщо, проживши марне життя, про них не буде чого доброго згадати, щось одне добре таки може бути – він воював за українську церкву. Та це персональний вибір кожного.

Єлизавета Сачура