Четвер, 19 вересня, 2019

Об’єднання громад на Лохвиччині: заради людей чи як завжди

Що дає об’єднання громад конкретно взятій людині – знають одиниці. Але достеменно знають обрані й призначені керувати. Останні не роблять  нічого, щоб перші знали більше.  Для чого? Щоб, по-перше, якомога довше продовжити своє царювання. З захмарними зарплатами, прирученими і слухняними депутатами. По-друге, щоб мати час подбати про «ласе місце» для себе любимого після об’єднання. По-третє, провести те об’єднання так, щоб зберегти напрацьовані зв’язки і  старих друзів по розпилу на порядок більших коштів, яким після об’єднання доведеться раду давати.В цьому довелося ще раз пересвідчитися на сходці громади села Млини, яка відбулася 16 березня 2019 року. Саме зібрання стало можливим завдяки позиції млинян, які вважають, що годі вирішувати у людей поза спинами, де їм бути. Варто самим почути і побачити з перших вуст, так би мовити, від «покупців» – очільників громад, які запрошують до об’єднання.

Вибір організаторів зустрічі був простий. Коли в кінці року дізналися про чергові новації районної влади утворити Токарівську ОТГ замість Заводської, стало зрозумілим, що треба діяти і пора «включатися». Бо такий варіант об’єднання вказував на те, що «пани загралися».  Жодної економічної доцільності та навіть здорового глузду для пересічних мешканців такий варіант не містить.

Звернулися через Фейсбук до голів Заводської міськради і Лохвицької ОТГ. Мовляв, запропонуйте своє бачення розвитку майбутньої громади в цілому і конкретно Млинів і Гирявоїсковецької сільради зокрема. Одразу побачили два різних підходи у ставленні до нашої пропозиції.

Ось переписка з міським головою Лохвицької ОТГ Віктором Радьком. Вона датована 20 грудня 2018 року, оприлюднюю її тільки для того, щоб виключити будь-які маніпуляції.

Заводська міська рада, сказати до слова, теж не зразу пішла на контакт. Були непрості розмови, і навіть непорозуміння. Але в кінці року в кожен двір потрапив «Інформаційний вісник», в якому заводчани розповідали про те, що вже роблять. І демонстрували свою готовність до співпраці. А, дякуючи районній владі, яка задумала ощасливити в першу чергу заводчан сміттєспалювальним заводом в них під носом, довелося спільно шукати вихід з ситуації і відбиватись разом.

І власне розуміння того, що навіть мови про СПІТТЄСПАЛЮВАЛЬНИЙ ЗАВОД не мало б бути, якби Заводська ОТГ (зразка 2016 року) вже була створена, підштовхнуло до думки про те, що найменше, це треба обговорити громадою. Так виникла ідея спочатку послухати заводчан.  А потім і лохвичан.

Віталій Сидоренко, коли йому зателефонували з пропозицією виступити перед жителями Млинів, не вагався. Того ж дня млиняни зустрілися з головою села Миколою Безпальком, обговорили майбутній сход, запросили його, знайшли  повне розуміння і завірення, що він неодмінно буде на зборах.

І навіть негода з дощем не завадили людям зібратися. Кожен прийшов зі своїм. Для більшості тих, що прийшли, приєднання до Лохвиці було безальтернативним, мовляв, ближче, діти вчаться, там працюємо, і до лікарні ближче.

Міський голова Віталій Сидоренко розповів про найболючіше – дорогу по місту, яка є в управлінні Полтавського автодору і яка згідно планів має бути відремонтована 2019 року. Про підвіз дітей до школи, або в Заводське, або в Лохвицю. Перервавши виступаючого, мама дітей, батько яких АТО-вець, цікавиться, чи будуть забезпечені її діти безкоштовним харчуванням і подарунками до свят, як це зараз є в Лохвиці. Пан Сидоренко відповідає ствердно.  «Не з того ви починаєте», — робить зауваження вчителька млинівської школи. Не з підвозів потрібно починати, а з того, що ж буде з місцевою млинівською школою, чи не закриють її після об’єднання?», – слушно питає жінка. Голова відповідає, що за прикладом сусідньої Лохвицької ОТГ,  Васильківька школа стала філією Лохвицької гімназії. По такій моделі варто працювати в майбутньому і з Млинівською школою.

Медичне обслуговування теж хвилює селян, адже на сьогодні місцевий ФАП – не те місце, куди можна звернутись за кваліфікованою медичною допомогою. Голова роз’яснює, що медична сфера сьогодні в процесі реформування на первинну і вторинну ланку надання послуг. І місцева влада може впливати на цей процес тільки опосередковано. Але в перспективі ОТГ будуть вирішувати і частково фінансувати медичні заклади первинної ланки.

Повідомив міський голова про напрацювання заводських комунальників, які на сьогодні обслуговують по вивезенню сміття сусідні сільські ради та віддалені Корсунівську сільраду і Сенчанську ОТГ. І готові вже сьогодні до обслуговування населених пунктів Гирявоісковецької сільради.

Пояснює також пан Сидоренко, що поділ територіальної громади на ОТГ передбачає якраз принципово нову модель взаємовідносин влади і громади. Відправивши в небуття  неефективні РДА і райради, члени громади на місці будуть отримувати всі необхідні адміністративні послуги. А планувати надходження і те, як використовувати ресурси – буде сама громада. Яка й контролюватиме дії обраної влади.

На жаль, присутні не почули від голови, а як же будемо розвивати робочі місця в майбутній громаді. Над якими інвестпроектами  вже зараз працює заводська міськрада, яка до слова,  має декілька унікальних переваг – це залізниця, потужні енергетичні комунікації і землі промислового призначення, які мають неабиякі перспективи, коли економіка України почне підійматися і розвиватися (наперекір всьому – ми віримо, що так буде). На ці землі і інфраструктуру обов’язково прийдуть справжні інвестори: запрацює промисловість, що дасть громаді робочі місця. А ще – не слід забувати про перспективу розвитку внутрішнього туризму. Який живить економіку всіх без виключення європейських країн. І Сула, якщо не плюндрувати її відсутністю каналізації на її берегах і химерними гідроспорудами – це підгрунтя для розвитку успішного туристичного кластеру Лохвиччини.

Також не почули ми від голови стратегічного бачення щодо черговості витрачання коштів в разі об’єднання.  Секретар міськради Лариса Мащенко доповнює виступ голови, зупинившись на потенціалі історичної спадщини, про яку варто пам’ятати, розвиваючи внутрішній туризм. В якості прикладу говорить про слід, залишений на цій землі одним з найбільших меценатів минувшини Григорієм Галаганом.

Люди ставлять питання і про день сьогоднішній, і про перспективи, лунають репліки, обмінюються думками.

І якщо на перший погляд, чисто з побутової точки зору начебто Лохвиця – безальтернативна. То, якщо поглянути глибше і говорити про перспективу, варто згадати і про небезпеки, які очікують  в першу чергу на млинян і жителів Гирявоісковецької сільради в разі об’єднання. На них теж зупинилися в ході обговорення.

  1. Історично так склалося, що Лохвиця – це потужний чиновницький апарат, який прагнутиме за любого реформування зберегти себе. А ще це місто, де розташована територіальна виборча комісія, з міцними традиціями «половити рибку в мутній воді». Всі пам’ятають  151 ОВК, який примудрився найдовше з усіх в Україні рахувати голоси на минулих виборах.  Це місто, де всі всіх давно знають, де все так міцно зв’язане в клубок, що розплутати його ніхто не в силах. А тому створення чергової великої за території ОТГ – це тасування однієї і тієї ж колоди облич, які всіма силами блокуватимуть появу свіжої управлінської крови.  І в результаті, кого не обирай, а обраними виявляться ті ж самі.
  2. Відірвати вічних бізнесменів, бізнес який будується за відкатах від бюджетного корита, буде просто неможливо. Адже, навряд чи вони здатні будуть на рівних конкурувати, позбавившись такої преференції.
  3. Чим більша ОТГ – тим менше представництво в органах її управління конкретно взятого населеного пункту. Не секрет, що в сьогоднішній районній раді немає не те що жодної людини від Млинів, але жодної людини від Гирявоісковецької сільради. Тому не варто обманюватися і давати собою маніпулювати.  Шанси обрати молодих, незаангажованих і некорумпованих – набагато вищі при утворенні ОТГ НЕ на базі районного центру.
  4. ОТГ, яка не маючи централізованої чи локальної каналізації на половині території міста Лохвиці, що є головною причиною отруєння ріки Сули, яка толерує забаганку районного керівництва на мільйони почистити річки, викликає недовіру. Невже справжній господар саме так би чинив. Невже не навпаки? А раз так чинить, то чи здатен він думати і вирішувати проблеми жителів Млинів, які вже котре літо підряд не можуть купатися в річці, тому що вода в ній забруднена? Чи порівняйте, як прибирають пляж коло Млинів зі сторони Лохвиці і в тому ж Заводському. Відчутна різниця.
  5. Існуючий  рівень менеджменту, відкритість і прозорість чиновників, найнятих виконувати представницькі функції. На жаль, публічно мені на сьогодні простіше поспілкуватись з сільськими головами на Київщині, Дніпропетровщині чи Закарпатті, аніж достукатись до керівництва Лохвицької ОТГ. На прохання в Фейсбуці прибути на сход села влітку минулого року пан Радько не відгукнувся, проігнорував. Відповідь на прохання розмістити інформацію про майбутнє потенційне об’єднання в групі, яку читають млиняни і не тільки, теж – формальна відповідь, яку я привела вище. А ще дивне враження, коли заходиш до міськради. Чиновники ховають очі і бояться слово сказати. Таке враження, що вони під тотальним всевидячим оком. А зі мною їм взагалі категорично заборонено спілкуватись і навіть дивитись в мою сторону.  Але час оббивати пороги начальства, гнути шапку і хилити голову, а також вважати когось гіршим за себе, для мене остаточно закінчився взимку 2013-го. Але він ще схоже довго житиме в головах місцевих чиновників в якоїсь частини людей.
  6. Ми не побачили позиції сьогоднішнього керівництва ні Гирявоісковецької сільради, ні Лохвицької ОТГ, коли над Млинами нависла загроза гідроспоруди, а вона до речі знову штучно витягнута на поверхню, як червона ганчірка, яка має дражнити бика – громадян, які все рівно не відступлять. Бо річка була, є й буде, незалежно від нас. Не чутно було позиції ні громади Лохвицької ОТГ, ні її керівництва щодо сміттєспалювального заводу. То хтось вірить в те, що проблеми Млинів когось у Лохвиці і після об’єднання  цікавитимуть?

Звісно, мені заперечать, мовляв не прив’язуйтесь до особистостей. Посади виборні, при об’єднанні прийдуть нові обличчя. І від них залежатиме, що і як буде робитись.  Але чи дадуть їм прийти – питання далеко неоднозначне.

І сьогодні питання до людей. Немає на кого нарікати в наших бідах. Вони рукотворні. І більше того, створені власними руками. Коли міцні господарі, з розумом, грошима, зв’язками обиратимуть і надалі тихе життя (не сваритись з владою, хоч вона й «погана»). Нехай мовляв за них повоюють журналісти і ті активні громадяни, яким совість не дозволяє не стати на нерівний бій з тотальною корупцією і неправдою. Коли так само, ні в що не бажаючи вмішуватись, кожен з нас пересидить, перечекає, нехай, мовляв, вирішать і без нас. А ми тут траву спалимо, там сміття в посадку чи на узбіччя викинемо. Бо так простіше і думати не треба.

То ж чекаємо позиції Лохвицької ОТГ. Впевнена, млиняни з цікавістю поспілкуються з очільниками Лохвицької ОТГ при нагоді. Була б на те воля останніх.

Для всіх нас, саме час зараз всім разом прокинутись ід цього страшного сну зневіри. Повірити в те, що багато чого ми можемо зробити власними руками, незалежно від того, який президент чи яка партія переможе. Давайте кожен посадимо дерево, поглянемо навкруг, посміхнемось сусіду чи перехожому і зрозуміємо, що багато чого залежить ТІЛЬКИ від нас.

P.S. Всіх бажаючих, хто має що сказати з приводу даного питання, запрошуємо до дискусії. Всі матеріали, які міститимуть конструктив, будуть доказовими (і навіть якщо не співпадатимуть з тезами, викладеними в цій статті) оприлюднимо на сторінках нашого видання.

Єлизавета Сачура