П’ятниця, 21 Червня, 2024

8 травня – День пам’яті: як його вшанували Лохвицька та Сенчанська громади

Відрив від радянської, а нині російської, традиції святкувати 9 травня, як «Дєнь Побєди», який «порохом пропах», відбувається не просто. Дається взнаки, що Україна вшановує цей день лише вдруге. Та ще і під час кривавої війни.

Є ще певна розгубленість організаторів. Ще є «радянський» пафос, ще страшно говорити своїми словами. Людськими і про людське. Згадати про тих живих людей, які були перед нами. Про те, що вони так само мріяли, жили, раділи, плакали, як це робимо ми всі  сьогодні.

В Лохвиці, наприклад, при наявності Будинку культури, купи спеціалістів, які отримують за це гроші, міський голова не потурбувався навіть про те, щоб включити елементарну озвучку урочистостей.

Чи може Віктор Іванович Радько боявся потривожити спокій московських попів з привласненого ними храму за парканом?

 

Адже міська влада до цього часу і пальцем не поворухнула, щоб повернути незаконно загарбане майно культурної пам’ятки Лохвиці у власність Лохвицької громади.

Сьогодні влада лохвицької громади системно бездіє і цим самим гальмує  перехід лохвичан до Єдиної Помісної Української Церкви. І сьогодні поминальну панахиду за загиблими українцями у Другій Світовій війні і у російсько-українській війні служили саме українські священники ПЦУ. А московських попів УПЦ і духу не було.

Панахиду за загиблими в Другу Світову війну і зараз відслужив настоятель Храму Іоана Хрестителя в Лохвиці о. Всеволод Бігун

Чи може лохвицький міський голова боявся, що його почує і  насварить полтавське начальство за «незаконний мітинг» під час воєнного стану? Але полеглим героям байдуже на будь-яке начальство.

Не прийшли пом’янути наших полеглих Героїв і більшість лохвицьких депутатів. Ані Петро Чорний, ані Анатолій Власенко, ані Володимир Рязанов, ані Григорій Шамрицький, ані Володимир Інденко. Прикро, що подібні мітинги відвідують здебільшого бюджетники за рознарядкою, як за совка. Цю ганьбу потрібно викорінювати.

Не пролунав навіть Гімн України. І сам голова громади ПРОМОВЧАВ. Не сказавши хоча б слово в пам’ять про тих 910 людей, загиблих в часи Другої світової і імена яких викарбувані на стеллі. І про тих, вже декілька десятків, полеглих лохвичан від 2014-го року до сьогодні.

Помітно відрізнялися від лохвицього вшанування Дня пам’яті і примирення урочистості в Шумейковому. Які підготувала Сенчанська громада. Кругом відчувалася рука господаря, і кажуть, що це була рука передусім старости Ісковецького старостинського округу – Сергія Миколайовича Макаренка, який вирізнявся на фоні гостей традиційним класичним костюмом, білою сорочкою і краваткою. Так, як це бачило Шумейкове протягом кількох десятків років. І це сьогодні виглядало органічно.

Були тут і мікрофон, і колонки. І голова Сенчанської сільської ради Наталія Вікторівна Сліпухова приїхала в Шумейкове не на персональній автівці з водієм, а разом з сенчанами, автобусом.

І вона ГОВОРИЛА. Правда, ще не відважившись на «без шпаргалки». Але по суті вірно:

Слово має голова Сенчанської громади Н.В.Сліпухова

Панахиду за загиблими служать священнослужителі ПЦУ о.Василь Ціко і о. Всеволод Бігун

Меморіальний комплекс в Шумейковому – історія, яку доведеться заново прочитати. Розповівши наступним поколінням не пропагандистську мантру про «героїчного» Кирпоноса, а про трагічну долю людей і місце бездарної рукотворної загибелі цілого фронту.

А нам всім доведеться переосмислити багато чого. А головне – як захистити себе, свої села і міста від нападу і впливу чужинців – зовнішніх і внутрішніх. Як збудувати країну, в якій би хотілося щасливо жити.

Єлизавета Сачура