Війна позбавила багатьох з нас можливості мандрувати. Але водночас показала нам цінність того, що ми раніше мало помічали. Наших Людей, нашого краю. Тому озираємось навколо і знаходимо те, на що раніше не вистачало часу.

Щонайменше шість блокпостів з перевіркою документів долаємо на шляху від Млинів до Сум. Всього за півтори години.

Хлопці перевіряють документи, цікавляться чи маємо зброю, не дивлячись на те, що в нашому екіпажі – дві жінки, включно зі мною. І маленький песик – наш Хімарс, жартуємо, коли вони посміхаються, розгледівши його на руках у моєї попутниці.

Знайомство з Сумами розпочинаємо з цвинтаря, який розташований майже в середмісті. Зараз тут, окрім Героїв російсько-української війни, нікого не хоронять, не має місця. Свіжі могили. На одній з них – усміхнене молоде обличчя. Дата загибелі – 24 лютого 2022 року…

Чому саме з цвинтаря? Тому що саме на цьому цвинтарі покоїться родина цукрових магнатів. Батька – Івана Герасимовича і сина – Павла Івановича Харитоненків. Яким Суми завдячують своїм розквітом.

В заповіті Харитоненка-старшого написано:«…Любіть Суми так, як я їх любив». І це були  не просто слова, а титанічна праця родини, їхня філантропія і благодійність,  які дали місту кадетський корпус, чоловічу гімназію, дитячий притулок, в тому числі і для сиріт, духовне училище, Троїцький храм, костел, бруківку і мости, сквери і парки. Навіть вуличне освітлення. Все це перетворило колись глухе повітове містечко на «столицю» «цукрової імперії Європи».

На цвинтарі – скульптури на могилі Івана Герасимовича та його двох внуків роботи французького скульптора Арістіда Круазі. На жаль, зараз – в занедбаному стані.

І яким же контрастом шляхетності Харитоненків виглядає ось ця ницість, а радше свідчення марнославства якогось недалекого вискочки «депутата обласної ради», який вирішив увічнити себе любимого «пам’ятним знаком» на честь Харитоненків поруч з їхніми похованнями.

Далі все знайомство з містом проходить за незримою присутністю Харитоненків.

Свято-Воскресенський Собор – перший козацький Храм Сум. Споруджений поруч із захисним валом, який захищав поселення. Його будівництво завершилося 1702 року. А збудований Собор коштом козацького полковника – засновника Сум Герасима Кондратьєва.

Потрапляємо на Службу в Храмі саме в той час, коли з щонедільною проповіддю до вірян звертається Архієпископ Сумський і Охтирський Мефодій. Просто і мудро. А коли неподалік владики заплакало маля, він повернувшись в його бік, жартує. Мовляв, все зрозумів, закінчую. Атмосфера Храму – домашня і затишна. Владику люблять, бо він відкритий до людей і як кажуть сумчани, помічний.

Вийшовши з Храму, прогулюємось вулицею Воскресенською.

Пам’ятник сумці. За сучасною легендою, якщо потерти монетку і повісити сумку на гачок, то в ній завжди водитимуться гроші.

Ми теж слідуємо традиції:

Йдемо в сусідній ресторанчик, зокрема і скуштувати місцеву кулінарну родзинку –  фініковий десерт. Дуже смачна кухня, приємні ціни.

Наша екскурсовод перед походом в місцевий приватний музей інтригує, розповідаючи про його власника, який свою пристрасть перетворив у справу свого життя.

В арт-дворику тут же, на Воскресенській, нас зустрічає Сергій Іванович Гуцан. Наступні майже дві години злітають як одна мить. Провідна ідея музею – популяризувати багатовікову і навіть тисячолітню історію мовою експонатів, які власник колекціонував протягом всього життя. Музей про все і про всіх, жартує. Без систематизації на часи і періоди. Цікавим музей роблять не тільки знахідки, а і манера подачі інформації Гуцаном. А назву музею «Причал Одісея» «подарував» Гуцану одним із відвідувачів, саме цим виразом охарактеризувавши побачене і почуте.

Як можна забути про похід до музею, якщо в ньому школярам дозволять металошукачем пошукати скарби прямо в дворику? Або дозволять поміряти на себе шолом часів Бісмарка (звичайно не оригінал, а репліку) чи і взагалі облаштунки часів сарматів. А можна відсвяткувати день народження з друзями, порізавши торт не звичайним ножем, а скіфським акінаком.  Всі експонати в музеї можна трогати, міряти. Тут навіть є змога провести ніч в музеї. А ще поринути в історію через власні, інколи детективні розвідки Сергія Івановича, приправлені гумором та самоіронією.

Для дорослих – зі смаком підібрані тематичні експозиції, карколомні життєві історії.

Харизма Сергія Івановича ще й в тому, що він досяг вже тих етапів колекціонування, коли людина здатна не просто накопичувати, а віддавати. Отримуючи від цього ще більше задоволення. Бо віддавати найцінніше – це правильно.

І напевне саме така життєва філософія подарувала йому справді скарб. Свого часу саме до його рук потрапив скарб, ювелірна прикраса, датована від 2-го до 5-го століття. З бронзи, прикрашена емаллю, яку пізніше назвуть Верижиця. І яку Сергій Іванович, натішившись знахідкою, передав Сумському краєзнавчому музею.

Сергій Іванович вже не один рік передає з власної колекції музеям старовинні прикраси, елементи оздоблення одягу, монети, фотографії. В Арт-дворику, який Гуцан облаштував разом з соратниками – елементи сучасного вуличного мистецтва. Тут і мурал, який з’явився після того, як рашисти розрушили музей Сковороди на Харківщині, присвячений 300-річчю філософа.

І інсталяція – «Путін за гратами»:

Діти одразу підіймають із землі камінці і за порухом серця починають «каменувати» вбивцю. Екскурсія настільки емоційно забарвлена, що ми одразу вже запланували сюди неодмінно повернутися.

Переходиму на сусідню – центральну вулицю міста – Преображенську. До Спасо-Преображенського кафедрального собору. Він однозначно є окрасою міста.

А дзвіниця собору настільки майстерно і вишукано зроблена, що видається, що вона одночасно і здіймається в небо, і летить до низу на того, хто розглядає її красу, задерши голову.

Відбудований цей собор був коштом ще одного мецената – Дмитра Суханова – компаньона Харитоненка. Ця людина мала таку повагу серед містян, що протягом 20 років керувала містом і одночасно Суханов був старостою релігійної громади Преображенського Храму.

Сьогодні, після 200 днів боротьби українців проти московитської навали, в дивовижно красивому храмі, на жаль, правиться російською мовою і московськими попами. Ми заходимо саме в той час, коли священник помазує єлєєм чола дітей з недільної школи, даючи кожному з них свою руку для поцілунку.

І перебування підлеглих путінського кіріла в середмісті Сум, жителі якого ще декілька місяців тому не пустили до себе зовнішнього ворога, йде в дисонанс з тим, що вони поки що толерують ворога, який сьогодні нахабно і вперто змосковщує свідомість їхніх дітей та онуків.

І як можна поєднати те, що вздовж «Сотки» – так сумчани називають свою центральну вулицю, – в декількох метрах від сектантів УПЦ МП на всю довжину – червоно-чорний український орнамент. Щоб розмалювати свою вулицю зібралися більше сотні небайдужих громадян:

На прощання смакуємо найсмачнішою в місті  кавою атмосферної кав’ярні CoffeeMan в компанії наших нових друзів.

Відчувається якась певна гордість сумчан один за одного. Неймовірна молодь, креативна і талановита. А ще – Світла.  І це запорука того, що це місто, сьогодні дещо занедбане, неодмінно дочекається доби нових Харитоненків з Сухановими.

Щира подяка за можливість саме так побачити Суми нашій землячці – талановитій і неповторній дитячій письменниці, педагогу Ганні Коршуновій.

P.S. В Сумах варто провести хоча б один вихідний, бажано з дітьми, щоб отримати заряд позитиву. Просто гуляючи містом. Про екскурсію в музей «Причал Одіссея» можна попередньо домовитись з Сергієм Івановичем Гуцаном. Його телефон: 0503071373. Ціна квитка – 100 грн. з дорослого і 50 грн.з дитини.

На жаль, нам не вистачило часу, але наступного разу ми неодмінно плануємо потрапити на авторську костюмовану екскурсію «Ми вам розкажемо про Суми», відвідати Сумський краєзнавчий музей, Художній музей, місцеві арт-галереї. А ще відвідати садибу родини Линтварьових.

Єлизавета Сачура