Українство Михайла Туган-Барановського родом з Лохвиччини?
Життя видатного вченого-економіста, наукові теорії якого лягли в основу всесвітньовідомої економічної теорії кейнсіанства, яку сьогодні вивчають всі економісти світу, Михайло Іванович Туган-Барановський, тісно пов’язане з Лохвицею. В лохвицький період свого життя майбутній міністр національної Держави українців, переконаний марксист відмовляється від своїх переконань і приходить до самоусвідомлення себе українцем і цінности українства взагалі. Що спричинило таку зміну поглядів? Спробуємо розібратись.
Роки студентства М.І.Туган-Барановського пройшли в Санкт-Петербурзькому та Харківському університетах. В останньому він закінчив одразу два факультети: фізико-математичний і правничий, де й здобув економічну освіту. В ті часи не було окремих економічних факультетів і цю спеціалізацію розвивали в межах правничих факультетів чи відділень. Економічну освіту М.І. Туган-Барановський продовжив у Петербурзі, Парижі /1889/, Москві та Лондоні /1892/. 1894 року отримав ступінь магістра у Московському університеті за роботу “Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь”. Ця книга дала йому посаду приват-доцента правничого факультету Петербурзького університету /січень 1895/ і безсмертя в економічній науці. Ще одним науковим надбанням Туган-Барановського стала його книгау “Русская фабрика в прошлом и настоящем. История развития русской фабрики”. Вона принесла йому ступінь доктора політичної економії Московського університету.
У той час в офіційних колах Туган-Барановський вже був відомий як «небезпечний марксист», «політично неблагонадійний» розповсюджувач соціалістичних ідей, але ставлення вченого до ідей Маркса вже тоді було неоднозначним. Саме ця обставина (а також участь у студентській протестній демонстрації) стала підставою для арешту Михайла Івановича 1901 року. Він був висланий з Петербурга. І оселився на Полтавщині, а саме у Лохвицькому повіті Полтавської губернії. В родині своїх друзів Русинових – поміщика з Пізників, кандидата права, предводителя лохвицького дворянства Василя Федоровича Русинова.
Тут він займався поглибленим вивченням філософії, брав участь в діяльності Полтавського губернського земського комітету, в організації місцевої кредитної спілки. 1903 року він написав книгу «Нариси з новітньої історії політекономії», в якій проголосив свій остаточний розрив з ортодоксальним марксизмом, до якого раніше мав очевидну лояльність, і став його непримиренним критиком з етичної та гуманістичної позиції.
Зауважу, що петербурзький вигнанець, «небезпечний марксист», «політично неблагонадійний» розповсюджувач соціалістичних ідей, на цій землі відчуває, що він помилявся! Кілька років (1901-1905) Туган- Барановський постійно живе в Лохвиці та в селі Пізники, бере найактивнішу участь в освітньо-культурницькій діяльності передової української інтелігенції, публічно підтримує рух за національне відродження українського народу, збереження і розвиток української мови і освіти. В той же час не полишає наукової діяльности, досліджує стан і потреби сільського господарства України, її соціально-економічні та культурні проблеми.
9-го січня 1902 року М.І.Туган-Барановський одружився на своїй давнішній знайомій пані Ользі Федорівні Русиновій – сестрі його приятеля Василя Русинова. Молоді спочатку виїхали у закордонну подорож і через кілька місяців повернулися до Лохвицького повіту, де майже постійно, а після 1905 р. переважно влітку, проживали до 1918 року. Тут вони мали дім в селі Пізники, і у селі Криниця. В самій Лохвиці у Русинових був дворянський, як його називали, дім. Одруження на Русиновій буквально пов`язало вченого з містом Лохвиця та Лохвицьким повітом на все життя. В 1909 році Михайло Іванович купує ділянку землі біля села Лука під Лохвицею, де будує свій будинок на гроші великої премії Петербурзької Академії наук, яку він отримав за підручник “Основи політичної економії”.
До повернення в 1905 році в Петербурзький університет (в якості приват- доцента) М.І.Туган-Барановський брав участь у роботі комітету окремої наради про потреби сільськогосподарської промисловості, в діяльності Товариства взаємної допомоги учителів, Товариства сільських господарів Лохвицького повіту. 1904-го року Туган-Барановського обирають гласним Лохвицького повітового Земства Полтавської губернії та повноважним представником в Губернському Земстві. Це давало йому право участі в Губернських зібраннях. З 1915 року він був почесним попечителем Комерційної школи у Лохвиці. Ще одна знаменна подія стосується лохвицької теми. Вона найкраще подана в спогадах О.Мицюка: “Нехай золотими літерами буде писаний в його (Тугана-Барановського, — ред.) життєпис факт, свідком якого я був сам, що саме він, Михайло Іванович Туган-Барановський, зробив у 1905 році пропозицію Полтавському губернському земському зібранню про поставлення першого пам`ятника на Великій Україні нашому генієві Т.Г.Шевченку і розпочав збірки на ту ціль, останнє, як відомо, було реалізоване”.
Отже, зміна світоглядних поглядів обумовлена швидше за все родинними досить дружніми відносини з Русиновими. Саме в їх товаристві він остаточно приходить до українофільства. Дружина, Ольга Федорівна Русинова, була закохана у все українське, мала тісні зв`язки з українською, зокрема театральною, інтелігенцією. Коли в 1918 році їх домівки розоряли, більш за все Ольга Федорівна сумувала за втраченим особистим епістолярним архівом, де було листування з визначними діячами культури, зокрема з М.К.Заньковецькою. Щодо Василя Федоровича Русинова і його свідомо-національної позиції, теж все очевидно: брати Русинови в своєму рідному селі Пізниках створили місцеву українську театральну трупу, сам він для неї пише п’єси українською мовою («Несподівана халепа»). Приймає участь у клопотаннях і побудові театру в Лохвиці, широко відомого “Народного Дому” (за проектом видатного українського архітектора і художника В.Кричевського). На відкритті якого Василь Русинов, предводитель повітового дворянства, під час урочистостей виголошує реферат про значення театру взагалі і національного зокрема. Власне це і був — народний, національний театр.
Але і це ще не все. Один з найвидатніших діячів української революції, відомий меценат Євген Чикаленко, який був одним з найбагатших українців початку XX століття, “що віддав все, що мав, заради України”, в своїх спогадах згадує про листа В.Ф. Русинова і Лохвицю: “ Русинів пише, що його дуже вразила постанова Полтавського губерніального земського зібрання не премірувати сільськогосподарських книжок на українській мові. Він пропонує заснувати українську праву партію або хоч зав’язати під час виборів в 4-ту Думу такий блок, щоб проводити і в Думу людей, які зобов’яжуться щиро відстоювати українську школу… Щасти Боже! Я від щирого серця вітатиму такий блок, бо тільки тоді ми здобудемо школу свою, коли люди всіх політичних напрямів візьмуться за цю справу…”
Після Лохвиці і пізніше Михайло Іванович вже завжди вважав себе беззаперечним українцем в етнокультурному сенсі. 1914 рік: «…Визнаю безумовно бажаним, щоб український народ розвивав свою національну культуру… Денаціоналізація українського народу здається мені небажаною, і це знижує його культурний рівень… Не думаю, щоб державні заборони могли знищити український рух».
Перед першою світовою війною Т.-Б. співпрацював з Михайлом Грушевським й іншими українськими ученими над підготовкою енциклопедичного довідника «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914 — 16, 2 тт.), третій том якого, зредагований Т.-Б. і присвячений народному господарству України, так на жаль і не з’явився.
Влітку 1917 він приїздить до України і бере активну участь в українському громадському і державному житті. Ндовгий час (серпень-листопад 1917) він генеральний секретар фінансів, який опікується питаннями кооперативної справи. Відстоює створення власної української валюти, пише статтю про усамостійнення українського кооперативного руху, редагує журнал «Українська Кооперація» та очолює Українське Товариство Економістів. Бере участь у створенні Української Академії Наук і в заснуванні Українського Державного Університету в Києві. Очолює створений за його ініціативою 5 грудня 1918 року Інститут з вивчення економічної кон’юнктури та народного господарства. Стає фундатором Демографічного інституту. 28 (15) листопада 1918 року наказом гетьмана Павла Скоропадського Туган-Барановського затверджено на посаді голови відділу соціальних наук.
… Можливо саме благодатну Лохвиччину згадував Михайло Іванович на початку люневої революції 1917 року, коли відмовив татарській делегації ( а в його жилах текла і татарська кров) у проханні очолити її, аргументуючи, що національно визнає себе українцем…
Олександр Стрижко
Джерела:
