Понеділок, 19 серпня, 2019

Товариство сільських господарів Лохвиччини. Сто літ минуло, проблеми схожі. Документ

Занадто низький рівень взаємодії та розвитку громадськості. Засилля посередників. Вкрай ненормальні умови збуту вирощеної сільгосппродукції.  Непорозуміння з владою. Як з′ясувалося, саме такі проблеми, майже такими ж словами, понад сто років тому озвучували сільські господарі, які мешкали і працювали на Лохвиччині.  

З початку 2019 року в Лохвицькому районі майже одночасно створені аж два товариства сільських господарів.  Заради чого вони створені, на скільки вони життєздатні і який слід по собі залишать, покаже час. Але сам факт їх появи викликав цікавість до того, що вже було на цій землі –  понад столітньої  давнини.  Саме 1886 року було засновано Лохвицьке Товариство Сільських Господарів, яке стало легендарним. Задля розуміння того, чим жило насправді те товариство і умовно подиху тих часів,  коротко проаналізуємо першоджерела. В цьому матеріалі – звіт про діяльність товариства 1896-1898 років. Яке на той момент проіснувало вже перші десять років. Написаний звіт тогочасною імперською мовою (українська була під жорстокою забороною). Тому переклад основних характерних тез звіту в цьому тексті викладено українською, максимально наближеною до стилістики оригіналу. Авторські коментарі виділені жирним курсивом.

Отже восени 1898 року товариство друкує один звіт за два роки 1896 – 1898. Своїм членам воно пояснює, що звіт неповний, не включає  грошового, звіту по виконанню кошторису і відомості про рух товарів на складах. Зазначено, що причиною цього були «непердбачувані проблеми з обліком торгівельних установ спілки, виявлених в ході ревізіії залишків на складах». Та «абсолютно непередбачувані» заняття Правління за участі обраної комісії по з’ясуванню причин незадовільної торгівлі Спілки». Тобто під кінець першого десятиліття свого існування члени правління спілки, які безперечно погоджували текст звіту визнають незадовільний стан торгівлі, яку провадить на той час спілка:

У звіті, який підсумовує, окрім результатів діяльності двох останніх років, десятилітню історію існування товариста, є згадка, що звичайне буденне життя спілки було перерване на один день заради «абсолютно випадкового скромного, але душевного вшанування його минувшого десятиліття». Залишається тільки здогатуватись, як саме проходило тодішнє святкування, але на його скромності і позаплановості для чогось особливо наголошено в звіті. Слід зазначити, що під час святкуваня для спілки «було важливим визначити ставлення місцевої інтелігенції до сільськогосподарького товариства та її десятилітньої праці». Тобто тодішні сільські господарі взаємодіяли з тодішньою лохвицькою інтелігенцією, більш того, схоже для них була небайдужою прихильність останньої:

Згадано у звіті, як на початку діяльності товариства, довелося зіштовхнутись з повною неготовністю сільських господарств до їх першого об′єднання заради загальної користі (чи не пряма аналогія сучасному стану справ)? , в наступні роки – «недоброзичливого ставлення до товариства з боку місцевого земства» (принаймі обидві спілки демонструють бажання уникнути непорозумінь з владою наразі). Але, як зазначали оратори, йдеться далі у звіті, «поступово розвинулось почуття громадськості в повіті». А також саме Товариство сільських господарів відзначає свою провідну роль в заснуванні та появі Громадської бібліотеки, Недільної школи, «організованої на засадах добровільної громадської праці вчителів». Відмічено допомогу коштом товариства тим, хто постраждав від неврожаю 1891-1892 років. Товариство пишається тим, що напрацьовано проект Кредитного товариства, а також об′єднання сільських господарів задля збуту хліба та іншої сільгосппродукції. Все це, напевне, в тій чи іншій мірі очікує на нинішніх учасників новостворених об′єднань.

Окремим абзацом в звіті  означена така характеристика доцільності існування товариства: «долучення інтелігентних сил до села є найнагальнішою потребою часу». І ця думка, мовляв була притаманна не тільки тодішній університетській молоді, а й оволоділа всіма тодішніми мислячими прошарками суспільства. (Констатуємо, як тоді, так і зараз, село відчувало дефіцит освідчених людей. І проблема, здається, з того часу катастрофічно поглибилась). 

В наступному засіданні, далі йдеться у звіті,  були розглянуті плани Товариства щодо подальшої діяльності, яка була власне продовженням поточної. (Навіть канцелярською тогочасною мовою, викладене набагато доступніше, аніж приміром сьогоднішні документи, які оприлюднюються на сайтах органів влади). Ці плани зокрема стосувались сприяння насадженню в повіті ремісничої освіти. При цьому уточнювалося, що товариство має на меті «лише розповсюдження знань  щодо ремесел, які застосовуються в селянському побуті. Переслідуючи, з одного боку, інтереси безземельного населення, яке за допомогою здобутих знань змогло б знайти застосування своєї праці, а з іншого боку – інтереси землеробства, яке змушене звертатися за допомогою до занадто коштовних ремісників та ремісничих закладів поза межами повіту». А тому були ініційовані два клопотання: одне – по створенню навчально-виставкової майстерні в Поставмухах Лохвицького повіту (зараз Чорнухинського району, — ред.). Клопотання 1898 року було задоволене і майстерня організована спільнокоштом Комітету, Лохвицького повітового земства та Полтавського губернського земства. (Наразі ми є свідками масового відтоку молодих людей робочих професій на заробітки за межами країни, а влада на місцях  в пошуку економоії коштів нещадно «оптимізує» подібні заклади). 

Інше клопотання – про створення в межах Лохвицького повіту селянської зразкової навчальної майстерні, підвідомчої Міністерству фінансів. На відміну від реалізованого першого клопотання, друге на момент публікації звіту офіційної відповіді не мало.

З даного звіту дізнаємося, що Товариство заснувало Кредитну спілку зі статутним капіталом в 3000 рублів, (для розуміння багато це чимало, рекомендуємоджерело, де наведена вартість продуктів в рублях приблизно на той час). Слід зазначити, що нвостворена кредитна спілка надавала позики найдрібнішим власникам. Також в звітний період спільно з повітовим земством було організовано отримання інформації про ціни на сільгосппродукти, говорячи сучасною мовою, на існуючих тоді ринках.

Особливо цікаво, що проблеми сільських господарів кінця 19 століття цілком співпадають з проблемами, які не вирішені станом на зараз.  В звіті вони охарактеризовані майже дослівно: «вкрай ненормальні умови збуту сільгосппродуктів, існування цілої армії посередників між виробником і ринком, праця яких по суті абсолютно зайва, яка й без того збільшує надмірну ношу невиробничих витрат, що призводить до збитків». Саме ця обставина змусила товариство заснувати синдикат сільських господарів з виключною задачею спільного збуту вирощеної продукції. А очевидною перевагою створення синдикату стала «взаємодопомога, яка має полягати у звільненні працюючого класу від занадто обтяжливої експлуатації з боку багатолюдного посередництва».

Далі буде.

Єлизавета Сачура

P.S. Щира подяка за допомогу у підготовці матеріалу – працівникам Лохвицького краєзнавчого музею імені Григорія Сковороди, справжнім поціновувачам історії Лхвицького краю і патріотам своєї землі.