Понеділок, 15 жовтня, 2018

В третю неділю після Паски — Всехристиянський жіночий день

Цьогоріч, 22 квітня, в третю неділю після світлого Хрестового воскресіння Православна церква вшановувала святих жінок-мироносиць, як символ великого подвигу усіх християнок.  Тому, за словами священнослужителя,  це свято – свого роду міжнародний православний жіночий день.  Так як зазвичай у буденному житті жінка є прикладом духовності, розуму та великої самопожертви.

Жінки – мироносиці, згідно Біблії, першими прийшли до гробу Спасителя. Вони не відступилися від Господа, коли його було заарештовано та віддано на тортури і розп’яття,  попри те, що навіть його налякані учні розбіглися.

У неділю мироносиць Церква вшановує тих, хто залишився з Ісусом до останку у найважчі хвилини страждань на хресті, хто послужив Ісусові в останні хвилини його земного життя – Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць.

Євангеліє неділі мироносиць складається з двох різних частин. У першій частині йде мова про похорон Ісуса Христа, в якому беруть активну участь Йосиф з Ариматеї і Никодим. У другій частині євангелист Марко розповідає про воскреслого Христа, який з’явився найперше жінкам мироносицям. Ці дві групи осіб мають спільну рису, це безкорисливе служіння і милосердна любов.

Вони увірували в Христа і полюбили Його не словом, а ділом. І хоч вони не були офіційними, публічним учнями Христа, однак на противагу до апостолів, котрі словами обіцяли Ісусові вірність аж до смерті і готовність навіть умерти разом з ним, а коли Ісуса схопили вояки, вони зі страху повтікали і сховалися, не дотримали своєї обіцянки, ті своїми вчинками показали свою віру в Ісуса Христа, свою любов і вірність Учителеві аж до смерті. На них сповнилися слова апостола Якова: „Та хтось скаже: ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, і я тобі покажу моїми ділами мою віру” (Як. 2,18).

Їхній приклад навчає: хто щиро служить Богу, з усієї любові, Божа ласка виходить йому назустріч. Так Йосиф сміливо пішов до Пилата і отримав дозвіл зняти з хреста і поховати тіло Ісуса у гробі, бо „страху немає в любові, але, навпаки, досконала любов проганяє геть страх” (1Ів. 4,18). Люблячі і милосердні руки Йосифа з Ариматеї зняли мертве і скатоване тіло Божого Сина з хреста, поклали на руки Божої Матері, віддали Йому останню людську честь і послугу – намастивши пахучими оліями і обгорнувши Плащаницею Пречисте Тіло Спасителя, похоронили у власному новому гробі. Ось приклад милосердя, безкорисливої, жертовної і досконалої любові. В нагороду за це імена Йосифа з Никодимом записано на сторінках Євангелія і згадуються в молитвах страсного тижня.

Другими важливими особами цієї неділі є жінки-мироносиці. Між ними була навернена грішниця Марія Магдалина, була мати апостолів Якова та Івана Соломія та й інші праведні жінки, які повірили в Христа, полюбили Його всім серцем, відчували щастя в Його присутності і віддавали Йому Божу честь.

Ці жінки виявилися справжніми героїнями під час страстей Христових. Коли вороги ув’язнили Ісуса Христа, тоді, крім святого Івана, всі апостоли повтікали, але жінки були безстрашними. Жінки йшли за Ісусом Христом на гору Голготу і „плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27).

Коли тіло Христове було зложене до гробу, ці, горем прибиті жінки, не знаходили спокою. Вони гірко плакали, бо не було вже між живими любого Вчителя. Та думкою, серцем, душею ці побожні жінки постійно були біля гробу Спасителя. Вони купили дорогоцінні пахощі та миро, щоб наступного дня після Пасхи перед сходом сонця зайти до гробу і віддати Христові ще останню прислугу, останній вияв любові – намастити його тіло пахучим миром. Каже євангелист Лука: „Рано-вранці вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували” (Лк. 24, 1). Цим жестом безкорисливої любові жінки-мироносиці досконало здійснили слова Христа, який так окреслив свою земну місію: „Бо Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб послужити і віддати своє життя, як викуп за багатьох” (Мк. 10,45).

Жінки-мироносиці, що зранку спішили до гробу з пахощами, застали камінь, відвалений від гробу і почули вістку від ангела, що Христос воскрес, яка заспокоїла їх, принесла душевний мир – знак Божої присутності і любові. Слова ангела „не бійтеся” – це перша нагорода за їхню любов до Ісуса Христа. За свою жертовну любов до Христа, вони удостоїлися від Нього особливої ласки – першими побачили воскреслого Христа. Їм Ісус довірив почесну місію повідомити апостолів, що Він воскрес із мертвих і чекає їх у Галилеї.

Каже євангелист , що жінки „в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити його учнів. А ж ось Ісус зустрів їх і каже: „Радуйтеся!” Ті підійшли й кинулися йому в ноги і вклонилися. Тоді Ісус сказав їм: „Не бійтеся! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать” (Мт. 28, 8-10).

Приклад:
Родина проводила відпустку на узбережжі моря. Батьки загоряли, а діти купалися в морі та будували замки з піску. Раптом неподалік з’явилась якась бабуся. Вона була дуже бідно і неохайно одягнута, її сиве волосся розвівав вітер. Вона щось постійно шепотіла про себе і раз по раз нахилялась, щось підіймала з піску і клала у сумку. Батьки покликали дітей до себе і сказали їм триматись подалі від неї. Бабуся проходила мимо, збираючи щось на піску, кивнула головою і усміхнулась, але чоловік у відповідь грубо відказав: „Ідіть своєю дорогою. Не підходьте до нас”. Того ж вечора їх син глибоко поранив ногу шматочком розбитого скла на пляжі. В лікарні вони дізналися, що ця бабуся вже багато років збирає на пляжі залишки розбитого скла, щоб діти, які там граються, не порізали собі ноги.

Ми часто робимо подібно: ображаємо і проганяємо тих, хто робить нам милосердя, бо безкорисливе милосердя видається нам чимсь дивним і безглуздим. Між тим, саме милосердя надає нашому життю правдивого і глибокого змісту.

Воскреслий Ісус Христос є всюдиприсутній. Він присутній не лише в християнських храмах під видом хліба, але також скривається в наших ближніх, як сам говорив: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Саме милосердя допомагає нам бачити Христа в наших ближніх, потребуючих, відчувати його присутність. Хай приклад Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць додає нам відваги виявляти любов і милосердя людям, зустрічати в них Воскреслого Христа – джерело миру і радості для наших душ.

Українська православна церква Київський патріархат. Лохвиця.