П’ятниця, 3 Травня, 2024

Вимушені переселенці в Лохвицькій громаді: хто вони, звідки і як громада дбає про них

З цими питаннями ми звернулися до начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва Лохвицької міськради Рагіма Абдулкадирова. Який відповідає в громаді за гуманітарну допомогу.

Є.С. Пане Рагіме, скільки переселенців прийняла Лохвицька громада з початку повномасштабного вторгнення? І розкажіть, як це було?

Р.А. Так звані евакуаційні коридори почалися з перших днів повномасштабного вторгнення. Спершу ми самі не знали, що з цим робити. Голова зібрав виконком, за кожним з нас закріпили конкретні зони відповідальності. Хтось шукав  паливо для заправки евакуаційних автобусів (нафтогазовий комплекс надав його на безоплатній основі). Хтось відповідав за логістику евакуації.  Хтось за реєстрацію і розміщення людей, які прибували. Моя відповідальність полягала в пошуку, доставці, обліку гуманітарної допомоги.

На фото: Рагім Абдулкадиров

А моєму колезі Сергію Шевчику було доручено організувати її видачу.

На фото: переселенці отримують допомогу, справа – Сергій Шевчик

Від 24 лютого вже в березні-квітні кількість офіційно зареєстрованих внутрішньо-переміщених осіб в громаді коливалася навколо двох тисяч. Люди рятувалися від війни, першими їхали з великих міст до батьків, родичів, знайомих. Потім, по мірі  переміщенням лінії фронту вглиб країни з’явилися люди, яким просто не було куди їхати і  ніде було зупинитись. Саме їх ми максимально намагалися розмістити, щоб ніхто в нашій громаді не залишився без даху над головою.

Кількість переселенців буквально щодня змінювалася, хтось приїздив і залишався, хтось їхав далі. Це життя. Приміром, ЗСУ відкинули ворога на Харківщині, люди, незважаючи на застороги, повертаються. Бо всі сумують за домівкою.

Станом на 01 листопада 2022 року в Лохвицькій громаді офіційно зареєстровано 1862 особи. Це приблизно 700 сімей.

Є.С.Яка географія прибуття внутрішньо-переміщених осіб? Які вікові категорії, скільки чоловіків та жінок?

Р.А. Найбільше вимушених переселенців зареєстровано  з Харківської (954) і Донецької (378) областей. Значно менше з Сумської – близько 80-ти осіб, Луганської – 73 особи, Запорізької – 58 осіб, Чернігівської – 45 осіб, Херсонської -30, Миколаївської і Дніпропетровської – близько 20-ти з кожної. Є також люди з Житомирської, Київської, Одеської областей.

На фото: переселенці біля Центру надання допомоги внутрішньо-переміщеним особам в Лохвиці

Найчисельніша вікова категорія – це люди похилого віку, їх майже половина від загальної кількості – 968 осіб. Далі – діти, їх 540. Людей середнього віку – 237 і 117 – молодих, віком до 30-ти років, людей. Переважна більшість зареєстрованих – жінки. Чоловіків-ВПО згідно реєстру – 370.

Є.С.Куди і до кого конкретно зверталися люди, які приїхали в громаду?

Р.А. Буквально з перших днів на базі будинку культури ми організували координаційний центр – Центр підтримки внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Організували місце для тимчасового перебування  ВПО, а також пункт видачі гуманітарної допомоги. Ті хто прибував, реєструвалися у відділі соцзахисту, тобто ставали на облік як внутрішньо-переміщені особи, що надавало їм право на отримання фінансової допомоги від держави. (Офіційний порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи був затверджений Постановою Кабміну № 332 лише 20.03.2022 року, тобто майже через місяць після початку навали. На сьогодні згідно реєстрів ВПО, щомісячна виплата від держави дітям та особам з інвалідністю складає 3 тис.грн., іншим категоріям – 2,0 тисячі гривень — Є.С.)

Питання з розміщенням ми вирішували в тісній співпраці з старостами.

Є.С.Хто і як координував розселення людей?

Р.А. Спочатку ми намагалися створити умови для переселенців в приміщеннях комунальної власності. Але таких приміщень в громаді обмаль. Водночас старости провели аналіз нерухомого майна на територіях старостатів, знайшли порозуміння з власниками житла.  Для оперативного зв’язку між працівниками міськради, виконкому і старостами в нас створені в месенджерах окремі чати. А тому ми прямо в цьому чаті комунікували, хто може таку, або таку родину прийняти. Розселення людей відбувалося, що називається з коліс. Людям показували житло. Якщо воно їх задовольняло, заключали угоду з власником житла і люди поселялися. Були випадки, коли людей не влаштовували запропоновані житлові умови. В основному це люди з великих міст, які до повномасштабного вторгнення мали комфортне і затишне житло. Декому не вистачало інфраструктури міста. Але зрештою житло знаходили для всіх.

Є.С.Скільки домогосподарств  надали своє житло для ВПО? І на яких умовах?

Р.А. На сьогодні таких домогосподарств в громаді – 195. Кожного місяця, з 1 по 5-те число, власники житла звертаються до нас із заявою, що житло продовжують здавати, ми узагальнюємо цю інформацію і передаємо її в область. Як тільки надходять відповідні кошти компенсації, вони одразу потрапляють власникам житла.  На рівні Кабміну прийнято рішення, що кожне домогосподарство отримує компенсацію з розрахунку 450 грн. за одну людину на  місяць в не опалювальний період і близько 900 гривень на людину в опалювальний період. Але, так як джерела цієї компенсації чітко не визначені (частково це Державний бюджет, а частково кошти іноземних донорів) є затримка з виплатою компенсацій. Сьогодні середина листопада, а відшкодування власникам житла надійшло тільки з березня по серпень включно.

Є.С.Де найбільше сьогодні проживає вимушених переселенців?

Р.А. Приблизно половина зареєстрованих ВПО проживає в Лохвиці. Інша половина – в сільських старостатах.

Є.С.  Розкажіть, як організована в громаді робота з гуманітарною допомогою.

Р.А.На самому початку гуманітарну допомогу ми отримували з Обласної військової адміністрації, Українського товариства Червоного Хреста і від різноманітних громадських і благодійних організацій. По принципу, в кого, що було, той те й надавав. На перших порах, вся допомога акумулювалася на базі центру гуманітарної допомоги в будинку культури. Доступ до неї мали всі ВПО. Але траплялося, що хтось міг прийти за допомогою декілька разів, а комусь її не вистачало. Тому ми дещо змінили підхід до видачі «гуманітарки».

Було вирішено, що відділ соцзахисту сформує списки в розрізі сімей. Тепер, виходячи з кількості і чисельності кожної сім’ї ми формуємо потребу в продуктових наборах, яку  передаємо в область,  на ОВА. По мірі того, як цю потребу задовольняють, ми отримуємо гуманітарку, і одразу видаємо її на старостати по кількості зареєстрованих сімей. Старости розподіляють далі її на своїх старостинських округах. Звичайно ми звітуємо списками перед надавачами допомоги за її отримання. Таких великих видач продуктових наборів було до 6-ти. Не тільки за нашою участю, а і за участю таких міжнародних донорів, як Карітас, ЮНІСЕФ. Для них ми створювали умови для проведення процесу розподілу (допомагали з перевезення допомоги, її зберіганням). А видачею гуманітарки займалися безпосередньо їхні представники. Все максимально відкрито і прозоро.

На фото: представники програми допомоги від УВКБ ООН проводять реєстрацію ВПО, що виїхали з регіонів, постраждалих від воєнних дій, для надання їм одноразової грошової допомоги

Окрім цього, самостійно гуманітарку роздають релігійні громади, громадські організації.

Є.С. А є ризики, що гуманітарки стане менше?

Р.А. Те, що показує досвід, кількість гуманітарної допомоги за останні 6 місяців не зменшилась. Просто робота по її наданню обласною військовою адміністрацією, громадськими організаціями та благодійними фондами систематизувалась. Поступово вдалося відійти від хаотичного надання до цільового – у відповідності до заявлених потреб. Тепер це відповідні набори (продуктові, гігієнічні) – індивідуальні, або на сім’ю з розрахунку умовної потреби на місяць.

Переконаний, що з гуманітаркою проблем не буде. Навпаки, окрім вже названих ОВА, Товариства Червоного хреста та інших міжнародних благодійних організацій, станом на сьогоднішній день нами ведуться роботи по залученню не менш як 3 організацій для забезпечення внутрішньо-перемішених осіб побутовими товарами та речами зимового вжитку, такими як теплі ковдри, подушки, матраци, зимовий одяг та взуття, набори посуду та інші.

На фото: Рагім Абдулкадиров

Хочу наголосити, що окрім ВПО, допомога буде надаватися також і соціально вразливим верствам населення громади, але після першочергового забезпечення внутрішньо-переміщених осіб.

Є.С.Ви можете сказати, хто надав найбільше « гуманітарки » громаді?

Р.А.Основні донори – це Червоний Хрест і міжнародні організації безпосередньо і через обласну військову адміністрацію. ОВА має склади, вони накопичують і розподіляють допомогу, яка надходить з різних джерел, в тому числі від міжнародних організацій. Червоний Хрест України, особливо в перші місяці повномасштабного вторгнення безвідмовно, навіть по 2-3 рази на тиждень, давав безпосередньо громаді, все, що в них було.

Є.С Окрім гуманітарки, як взагалі відбувається комунікація з вимушеними переселенцями?

Комунікація з ними йде через старост. Якщо виникають якісь проблеми, старости звертаються до нас, а ми вже оперативно допомагаємо. Свіжий приклад. Буквально днями сформували додаткову допомогу за зверненням старости з Гирявих Ісківців. Про цю допомогу до неї звернулися переселенці старостату. Старости справляються. Є звичайно випадки, коли люди звертаються на обласний контактний центр чи урядову «гарячу лінію». І мушу зазначити, що ці звернення не пов’язані з  байдужістю чи недопрацюванням старост. Навпаки, і керівництво громади, і старости, і всі працівники виконкому працюють безвідмовно, оперативно, дуже часто не рахуючись з власним часом.

Окрім того, завжди можна отримати консультацію в наших спеціалістів, всі необхідні контакти є на сайті громади. Велику увагу приділяємо роботі з інформування наших ВПО, інформація постійно оновлюється і  з’являється на Фейсбук сторінці Лохвицької громади. Всі ми живі люди, а тому нікого один на один зі своїми проблемами Лохвицька громада не залишила.

Є.С. На що люди скаржаться? Що не вирішується?

Р.А. В основному на те, що не так часто, як хотілося б, видаємо допомогу. Дуже рідко є скарги на якість. А були і факти просто невдячності, коли щойно видані продукти знаходили в сміттєвих баках. І це засмучує. З позитивного те, що в нашій громаді вдалося уникнути ганебної ситуації, коли наша гуманітарка  з ’являлася б на полицях магазинів. Цього точно не було.

Є.С. З моїх власних спостережень, бачу що місто та і села наче «ожили» з появою нових людей. Місцевому бізнесу додалося роботи. В громаді з’явилися приміром високофахові лікарі, вчителі, сфера послуг отримала нове дихання. Чи є статистика, скільки переселенців знайшли роботу в громаді?

Р.А.На жаль, невелика кількість. З робочими місцями в громаді важко, тут місцеві часто не знаходять роботу. Але так, фахових людей, чий досвід чи навички знайшли попит в громаді, додалося.

Є.С. Беззаперечний факт, що ці люди своєю присутністю урізноманітнили, і навіть збагатили життя Лохвицької громади. Думали над тим, як їх зацікавити, щоб вони залишилися в громаді?

Р.А. Складне питання. Підготовка і фах цих людей, по яких ми говоримо – високий. І затримати їх буде важко. Але думаємо і над цим.

Є.С. Чи вдалося залучити в громаду бізнеси, які евакуюються з особливо гарячих областей?

Р.А. З релокацією бізнесу – у підприємців є побоювання, що Лохвиччина – це все ж Лівобережжя.  А тому існують дуже високі ризики для серйозних інвестицій.Те, що я знаю, на сьогодні переміщено в громаду швейний цех, ведуться переговори ще з декількома підприємцями про перенесення ними свого бізнесу в нашу громаду. Основна проблема – в нас немає немає будівель комунальної власності, які можна було б передати в довгострокову оренду. Всі потенційно цікаві будівлі – в приватній власності. Також бізнесу більш цікавими є логістичні та інфраструктурні можливості. Одна справа – дорога Київ-Харків. І зовсім інша наша Р-60. Знаю, що область готує спеціальну цільову програму для вирішення основних проблем, з якими стикаються внутрішньо-переміщені особи на території області. Ми також не стоятимемо осторонь.

P.S.

Спілкуючись з переселенцями в приватних розмовах, особливих нарікань на видачу гуманітарки я не чула. Навпаки, останні продуктові і гігієнічні набори люди оцінили позитивно. Як і відношення до їхніх проблем з боку старост. А найбільше переселенці приємно вражені ставленням до них сусідів, жителів громади, які намагаються всіляко підтримувати і допомагати. Бо в українців чужої біди не буває.

Єлизавета Сачура