За неповний календарний рік жителі с.Млини Лохвицького району вже втретє прийшли на сход села. Про що ми детально розповідали в матеріалах: Млини, блини, дамба, амба і міст та Об’єднання громад на Лохвиччині: заради людей чи як завжди. І якщо перші два зібрання ініціювали громадяни, то 13 квітня жителів села покликали очільники сільради. Мовляв, для обговорення питання про приєднання до Лохвицької ОТГ. Що з того вийшло, по-порядку.

Навколо децентралізації в Лохвицькому районі вирують пристрасті вже не один місяць. За декілька днів до Нового, 2019 року – останнього для добровільного об’єднання громад, стало відомо про ноу-хау від Лохвицької РДА. Яка, керуючись незбагненною для більшості лохвичан логікою, ініціювала утворення такої собі Токарівської ОТГ – замість Заводської ОТГ,  запланованої 2015-го року Кабміном в рамках Перспективного плану розвитку об’єднаних територіальних громад, зокрема і Полтавщини.

І може навіть би все й зрослося, якби не очевидна недолугість запропонованого територіального поділу. І несподівані гучні корупційні скандали, фігурантами яких стали очільники Полтавської ОДА, без яких була б неможливою подібна ініціатива. Наразі фінальна крапка в цій історії ще не поставлена.

Станом на сьогодні Кабмін не погодив створення Токарівської ОТГ. І тому, якщо до осені поточного року ніяких добровільних об’єднань населених пунктів у районі не відбудеться, на території Лохвиччини має утворитися три повноцінних – з точки зору фінансової спроможності та кількості населення, об’єднаних громади: вже існуючі Лохвицька та Сенчанська і новоутворена Заводська.

І тому жителі Млинів 16 березня ініціювали зустріч з очільниками Заводської ОТГ. Саме тієї, з якою по першочерговому плану Кабміну передбачене об’єднання, щоб з перших вуст почути, що воно дає безпосередньо жителям громади. Ця зустріч також була на часі тому, що ніхто і ніколи з цього приводу ні з млинянами, ні з гирявоісківчанами НЕ ЗУСТРІЧАВСЯ.

Того разу розмова породила багато запитань у самих млинян, над якими вони раніше не задумувалися. А чи лишиться школа в Млинах? А яка доля чекає на ФАП? А хто подбає про благоустрій села? А що буде з вивозом сміття? І ще багато інших питань, які на сьогодні взагалі не вирішуються.

В наступні півмісяця після зборів селян обурила інформація про шалені зарплати та премії сільського голови Миколи Безпалька і секретаря сільради Тетяни Шевченко, які вони у відповідності до закону оприлюднили в своїх деклараціях.  А коли порахували уважніше, то виявилося, що на зарплати з нарахуваннями 2018 року сільська рада витратила 59% від всіх витрат. Решта, в основному – витрати на дахи та ваговий комплекс. Чи саме на це мали йти людські гроші?  Тобто найпоширеніша мантра сільських очільників про те, що «грошей немає» стосувалася всієї громади, окрім них самих. І якби вони дійсно дбали не про себе, а про громаду, то декілька мільйонів мали б бути використані не на зарплати і дахи, а на більш болючі потреби громади. (Дані з відкритих джерел: 7,6 млн – видатки сільради за 2018 рік, з них 4,5 млн, або 59% – на зарплати з нарахуваннями.)

Саме про зроблене сільським головою і його апаратом у 2018 році і хотіли почути млиняни, які прийшли до сільського будинку культури 13 квітня. Але, як виявилося, ніхто не збирався ні про що звітувати, тим більше ділитися якимись планами розвитку громади в 2019-му році. Мало того, сільський голова ледве стримував себе, коли люди ставили йому такі незручні і неприємні запитання.

Виявилося, що і для Миколи Безпалька, і для інших організаторів, які намагалися не афішувати себе (про зібрання в соцмережі села про заплановані збори вони не повідомляли), але які «проявилися» під час обговорення, найважливіше питання – приєднатися до Лохвицької ОТГ. Як кажуть в народі, «хоч опудалом,  хоч тушкою». Негайно і без будь-яких вагомих аргументів і змістовних обговорень. Треба, і все. Тільки одним їм зрозуміло, для чого.

Здається, пікантність ситуації відчули і запрошені на збори очільник Лохвицької ОТГ Віктор Радько, і секретар міськради Тетяна Даценко. А можливо, їх попросили просто номінально бути присутніми. Тому що змістовної розповіді про те, що дасть громаді приєднання до Лохвицької ОТГ, так і не прозвучало. Обмежились декількома загальними фразами.

І відповідаючи на питання, приміром, а де було керівництво Лохвицької ОТГ, коли млинянам довелося самотужки воювати проти так званої гідроспоруди чи сміттєспалювального заводу, було зрозуміло, що де було, там є і там залишиться – осторонь. Так само як не переконала присутніх відповідь пана Радька на питання, чому в бюджеті громади закладені 1,8 млн грн. на розчищення русла річки Сухої Лохвиці в той час, як її забруднюють стоки з домоволодінь на березі річки, які не охоплені локальними системами водовідведення і каналізації. А саме забруднена вода з Сухої Лохвиці щорічно отруює Сулу в межах села Млини, і цей факт має офіційні підтвердження.

І зовсім приголомшливо прозвучали цифри, озвучені паном Радьком про те, що півтора роки тому, до утворення ОТГ, бюджет Лохвицької міськради складав лише 12 млн. А після утворення ОТГ – вже 60 млн. Адже доходи Гирявоісковецької сільради 2018 року – 10,8 млн. грн!!!

Тобто ставало очевидним, що сьогоднішнє зібрання присвячене виключно тому, як цей бюджет сільради якомога швидше долучити до казни Лохвицької ОТГ. І ймовірно, на перспективу, повирішувати невирішене – створити “нацпарк”, побудувати т.з. гідроспоруду і побудувати все що завгодно, привівши до влади абсолютно ручних депутатів (досвід районної ради показав – що це можливо), що в межах окремо взятої ОТГ зробити значно простіше. А інтереси громади, як і все решта – другорядні.

Ініціатори явно поспішали. Часу обмаль, розвиток сільради пущений на самоплив, громада поки що тільки спостерігає і обурюється, але ще повноцінно не здатна відстоювати свої інтереси і визначати повістку денну А проблем в громаді – як зірок на небі.

Спробуємо назвати основні.

Гирявоісковецька сільська рада на сьогодні – одна з найбільших рад за кількістю сіл та населення, що проживає на її території – близько 1508 осіб.

Гирявоісковецька сільська рада

                                            населення                            відст. від нас. п. до Лохвиці

с.Гиряві Ісківці                  769                                        15,8

с.Веселе                              12                                          18,8

с.Зірка                                 16                                          21,2

с.Млини                              470                                        6,2

с.Слобідка                           21                                         27,8

с.Старий Хутір                  147                                        23,8

с.Степне                              6                                           19,1

с.Червона Балка               15                                          19,5

с. Чижі                                 6                                            22,5

с.Шевченкове                   46                                          21,7

Тобто, окрім центральної садиби і села Млини, яке найближче розташоване до міста Лохвиці, є ще вісім маленьких сіл, які на сьогоднішній день занепадають, пустіють і мають купу проблем.

І сьогодні є абсолютно безвідповідальним забувати про те, що створення ОТГ-  це не перетягування бюджетів сільських рад в центр будь-якої з них.  І сама децентралізація, і ОТГ – прогресивний і єдино правильний крок, якщо до її створення підходити з точки зору забезпечення доступу до якісних послуг, комфортних умов проживання і потреб конкретних сільських жителів, де б вони не проживали. Зрештою, це європейський досвід, коли податки не підіймаються до центру, а витрачаються на місцях – обдумано і зважено. І для цього треба, дійсно, сім разів прорахувати в першу чергу фінансову спроможність громад в розрахунку на кожного конкретно жителя, перед тим, як об’єднувати ті чи інші громади.

Саме такий підхід і був продемонстрований Кабміном 2015-го року, коли було заплановано об’єднання у Заводську ОТГ наступних рад: Заводська міська (8202 чол.), Білогорільська (419 чол.), Гирявоісковецька (1508 чол.),Лучанська (1442 чол.), Токарівська (1569 чол.), Бодаквянська (1559 чол.), Пісківська (2114 чол.), Погарщинська (789 чол.). Всього: 17602 чол. А також Лохвицької ОТГ і Сенчанської ОТГ з приблизно подібною фінансовою спроможністю цих громад.

В разі, коли у небуття мають відійти такі зайві і неефективні бюрократичні «пухлини» як райдержадміністрації, облдержадміністрації і більшість місцевих підрозділів так званих центральних органів виконавчої влади з роздутими штатами, державні послуги (ті самі різноманітні довідки) людина має отримувати по місцю проживання. А більшість з них має бути взагалі переведена в електронний вигляд.

Не менш важливо розуміти, що якісні послуги повинні надаватися в шкільній освіті, щоб сільські учні отримували знання та мали доступ до сучасних освітніх технологій за місцем проживання так само, як і міські діти. (Та сама млинівська школа, яка має право не тільки на існування, але й на перетворення в сучасний культурно-освітній заклад, не має бути закрита тільки тому, що за 6 км є гімназія).

Молоді сім′ї охочіше залишатимуться в селах нині Гирявоісковецької сільради, якщо вони будуть впевнені, що їхні діти будуть мати можливість відвідувати сучасний садочок саме за місцем проживання, а вони самі матимуть гарантовану роботу і зарплату.

Стосовно медичного обслуговування, сьогодні в «багатій» Гирявоісковецькій сільраді немає на постійній основі сімейного лікаря! А це – повна незахищеність, в першу чергу, людей поважного віку. ФАП в Млинах також – аж ніяк не сучасний медичний заклад.

В Гирявих Ісківцях не вирішене питання обслуговування центрального водогону. Той, що є, – ще з часів колгоспу. Сільську владу водогін  взагалі не обходить. Жителі села змушені власним коштом підтримувати його роботу. Але по мірі зносу – робити це все чутливіше для людських кишень. В Млинах взагалі немає центрального водопостачання. А про жителів малих сіл взагалі в цьому плані ніхто не дбає. Хоча якісна питна вода – це одна з основ нашого здоров’я.

Стосовно поводження з твердими побутовими відходами, на сьогоднішній день в нашій раді не запроваджене не те що сортування, а відсутнє просто вивезення ТПВ на відповідний полігон. І це при тому, що менш заможні сільські ради вже давно вирішили це питання.

Що стосується розвитку спорту на території громади. Сьогодні діти і дорослі мають їздити по сусідніх громадах з відповідними спортивними матеріальними базами. А спроможні ОТГ вже сьогодні мають сучасні спортивні  майданчики і центри, не кажучи вже про спортивне спорядження і різноманітні тренажери.

Для розвитку внутрішнього туризму Сула, ліси, орнітологічний заказник, місцеві традиції – чудові стартові можливості для фінансово спроможної громади. І це – майбутнє Млинів і Гирявих Ісківців, нові робочі місця доходи місцевих бюджетів.

Не мають опалення в зимовий час обидва сільських будинки культури на території громади, самі вони у вкрай занедбаному стані. Не кажучи вже про стан сільських клубів, бібліотек і необхідність їх підключення до мережі Інтернет.

Найгостріше, напевне, стоїть питання доріг, передусім до віддалених сіл. В Старий Хутір сьогодні навіть таксисти їхати не хочуть.

А транспортне сполучення залишається проблемою конкретного громадянина, а не влади. Як і благоустрій населених пунктів.

Отже, невирішених питань на території «багатої» сільради стільки, що не кожна «бідніша» змогла собі дозволити. Звісно, найпростіше плюнути і мерщій “приєднуватися” під заклики “аля-улю!”. Але проблеми громади від того навряд чи вирішаться. Тому що, як відомо до Лохвицької ОТГ по Перспективному плану мають відійти, окрім Васильківської сільської ради, яка вже приєднана, ще десять сільських рад. А це 38 сіл, з них центральних садиб – 10, а решта – 28 – це зовсім малі села, та плюс Хейлівщина Чорнухинського району. Тобто з 1 січня 2020 року до теперішньої Лохвицької ОТГ ще додасться 8253 чол. населення з приблизно такою ж “інфраструктурою”, як у нас,  з такими ж проблемами і з дуже великими відстанями до міста Лохвиці. І в разі приєднання Гирявоїсковецької сільради до Лохвицької ОТГ, вона стане однією з багатьох інших, проблеми якої вирішуватимуть з врахуванням проблем решти. Або іншими словами – не вирішуватимуть і далі, розповідаючи мантри про «грошей немає», «недолугу децентралізацію» або про єдину «ОТГ в межах району».

Звісно, тільки жителі громади мають вирішувати, з ким їм розвивати свій життєвий простір надалі. Очевидно також, що настав час громадянам брати відповідальність за те, що відбувається навколо них, на самих себе. Громадою обирати – найдостойніших, а не тих, хто солодко обіцяють; молодих, з сучасним кругозором і незаплямованих корупційними оборудками. Час питати з обраної влади і самим ставати зацікавленими життям громади. Вчитись домовлятись і спільно вирішувати, на що доцільно витрачати кошти і як їх чесно заробляти. 

І вже сьогодні у відповідності до вимог закону, ініціювати позачергову сесію сільради з вимогою знизити заробітні плати і премії очільників села, відповідно до середнього рівня зарплат їх колег по Україні і від конкретних результатів їх роботи. А також, не відкладаючи в довгий ящик, заслухати звіт голови на загальних зборах села і визначити першочергові напрямки витрачання грошей в громаді.

І наостанок, ініціаторам зібрання не завадить ознайомитися з передбаченим законодавством Порядком, який регламентує добровільне приєднання громад до вже існуючих ОТГ.  І діяти виключно в правовому полі. Не намагаючись «ламати» своїх односельців через коліно, пропонуючи незаконні подворові опитування або рейтингові голосування. А в разі приєднання до Лохвицької ОТГ пам’ятати, що по аналогії з Васильками, виконуючим обов’язки старости з великою вірогідністю залишиться нині діючий сільський голова Микола Безпалько. І, згідно закону, йому буде збережена сьогоднішня зарплата до кінця каденції, а якщо буде працювати весь апарат сільської ради з відповідною зарплатою – це сьогодні складає близько 60% минулорічних витрат Гирявоісковецької сільської ради.

При цьому чиновники по обидва береги Сули не втратять нічого – але продовжить втрачати громада – час, фінанси і перспективи.

То чи варто, бездумно поспішаючи, приєднатися до Лохвицької ОТГ, ставлячи воза поперед кобили?

Єлизавета Сачура, Наш Храм