Цікаво подивитися на результати виборів президента з точки зору людини, яка живе за 200 км від столиці. І бачить життя українців, яким воно є очима виборця приміром такого собі 151 виборчого округу. Сьогодні тільки ледачий не вставив свої п’ять копійок щодо перемоги «кота в мішку» Зе в першому турі президентських виборів в масштабах України. Соцмережі  рясніли від обурення до розуміння. Від жбурляння брудом в тих, хто голосував за «коміка» до пошуку глибинних причин, чому так сталося і що це означає для всіх нас. Зрештою, яким би не був подальший сценарій розвитку подій, нівелювати і ігнорувати вибір більш як 5,4 мільйонів українців не випадає.

Але мені насамперед цікаво подивитися на результати виборів з точки зору людини, яка живе за 200 км від столиці. І бачить життя українців, яким воно є очима виборця приміром такого собі 151 виборчого округу.

Округ примітний, газо- і нафтоносний, з родючими чорноземами. Обласканий увагою чималої купи заможних людей, серед яких народні депутати, як  діючі, так і колишні, і навіть міністри. Один з них, той що за якість доріг відповідає, нещодавно тільки поїхав. Розповівши скільки всього зроблено за останні 5 років і головне – завдяки кому. Обіцяв ще більше зробити. Мовляв, для цього тільки голосувати правильно треба. Та тільки і його візит, схоже не сильно вплинув на «невдячних» виборців 151-го окргу.

9,89% голосів за президента Порошенка, або 8418 на увесь округ тих, хто прийняв слова міністра за чисту монету – напевне невтішний результат.  Якщо порівняти його з результатом того, хто напевне і не здогадується ще, що є десь такі собі Лохвиця чи Чорнухи. Який і пальцем не поворухнув для тих 25463 прихильників, або 29,91 %, які проголосували за нього.

Цифри з сайту ЦВК станом на 22.00 01 квітня 2019 року

Про що говорять ці цифри? Звідки вони взялися?

Давайте по-порядку.

Коли 2014 року, коли ще не змитою лишалася кров вбитих на Майдані, я побачила, що в президенти йде Петро Порошенко, м’яко кажучи зніяковіла. Він, наче вийшов із тіні, бо на Майдані особливо не був помічений. Людина, якій робота виключно на державних посадах, не завадила стати власником кондитерського і автомобільного бізнесу, а також на той час Севастопольського судо-ремонтного заводу і Ленінської кузні. Мені не вірилось, що притомні люди цього не зауважать. І не довірять в такий складний час державу бюрократу-бізнесмену з уже заплямованою репутацією.

Адже, у вухах дзвеніло застереження 2005-го року, через рік після Майдану, на 2014-й рік вже покійного Олександра Зінченка. Людини, яка пліч-о-пліч працювала з Порошенком  на найвищих посадах за часів президента Віктора Ющенка. Яка знала його, як ніхто інший. І яка через рік після Майдану на всю країну прямо звинуватила Петра Олексійовича в створенні умов для тотальної корупції. Зінченко назвав тоді такі прізвища, як Третьяков, Мартиненко.

( Те, про що говорив Зінченко, нам довелося ще раз побачити і почути, як і ті самі прізвища, якими наразі цікавиться НАБУ в період від 2014 року і донині. Даремно ми не почули тоді Зінченка (!). Щойно прослухала, мурахи по шкірі).

Але 2014-го року з усіх екранів линуло, що саме Порошенко врятує країну, завершивши війну за 1 день. І як людина з дипломатичним досвідом, залагодить всі міжнародні суперечки, твердим кроком поведе країну до омріяних обріїв. І спрацювало, трапилась колективна амнезія (або затьмарення, як сьогодні). І 54% виборців в єдиному пориві сказали: «Так, віримо, батьку, веди».

За 5 останніх років все «по Зінченку» повторилося, але вже в інших масштабах і з іншими дійовими особами. Чого тільки Свинарчуки-Гладковські могли навитворяти безкарно, і це лише один, невеличкий епізод.

Президент Порошенк продовжує нарощувати власну бізнес-імперію, зробивши ставку на корупцію і безкарність по всій веритикалі. Замість гучно обіцяних реформ – здебільшого емітація. Замість сприятливого бізнес-клімату – еміграція самих активних і здібних. Правда завдяки безвізу, це точно заслуга Порошенка. Або Томос. Вони теж сталися. І не виключено, що заради того, щоб нівелювати негатив у суспільстві, апелюючи до чутливих для простих громадян прагнень і очікувань.

На рівні низової ланки владної вертикалі – зокрема Лохвицького району, правління чинного президента уособив тандем райдержадміністрація – райрада. Який фактично «приватизував  право на істину в останній інстанції». Такий собі клуб по інтересам кількох осіб. Які ділили і продовжують понині ділити бюджетні потоки, визначати першочерговість витрачання бюджетних коштів. І не схильні зважати на інтереси когось іншого, без рангів та звань.

Десь так приблизно відбувається комунікація владного тандему з потенційними виборцями:

-Чому буксує децентралізація? Чому до цього часу не завершено формування ОТГ? – Чули, але поспішати нікуди, ще є час, голови сіл покірні і зговірливі. Ми ж закриваємо очі на їхні «грішки», он і зарплати їхні не помічаємо. Тож вони мають все робити як ми (районна влада) сказали.

-Громада вимагає прозорого розподілу земель в районі –  А хто така громада? Самі знаємо, кому земля потрібніша.

– Землю для української церкви просять? – Обійдуться, церква у нас відділена від держави. А московські попи – вони наших дітей хрестили.

– Українській церкві Константинополь дарував Томос. З Києва вказівка «продемонструвати радість ощасливлених вірян» – В ролі вірян і бюджетники згодяться, організовуйте їм відрядження на вихідний до Києва, нехай розвіються, заодно і в ролі радісних вірян побудуть.

– Тут буде гідроспоруда. Ми (районна влада) сказали. – Як громада проти? Хто її і коли слухав? Бігом сюди 450 бюджетників і прочихвостити тих активістів всім миром так, щоб вони і думати забули нам заважати. І через пресу розказати, які ті активісти негідники.

-Ми ощасливим вас сміттєпереробним заводом. – Знову активісти проти? Активісти брешуть, вони невігласи, то вони нас не люблять, сміттєпереробний завод – це благо. А про активістів напишіть, що вони свої власні інтереси переслідують і на вибори рвуться.

–Сміття по всіх посадках, лісках  і галявинах, район потопає. Громада цікавиться, що робите, щоб те сміття прибрати – Не треба нам завдання нарізати, беріть і прибирайте, кому не подобається.

Ці умовні діалоги можна продовжувати до безкінечності. Але чи не вони – яскрава прелюдія до тих мізерних, 9,89%, які напевне і дали в основній масі майже «закріпачені» бюджетники. Які під загрозою чергового нагадування про ймовірне звільнення йшли й демонстрували «довіру» до чинної влади.

Слідом за президентом, його руками і «мізками»  в області, декілька облич президента в районі і напевне в сусідніх районах, що входять до 151-го округу, зробили все, щоб чинного президента хотіли бачити таким в наступні 5 років тільки кожний десятий і то навряд чи з власної доброї волі.

Порошенко в 151-му окрузі, що називається, пролетів, принаймні у першому турі. Оце і є найоб’єктивніша оцінка досягнень в тому числі і очільників району, недовіра до тих підходів і методів, якими вони здійснюють своє керівництво і «ведуть діалоги».

А результат Зеленського, який навіть не потрудився, щось пообіцяти – можливо чергове затьмарення і вияв напівсвідомого колективного прагнення скинути це ярмо неправди і несправедливості. Пута корупції і тотальної зневаги та недовіри. І цей аванс по суті «котові в мішку» свідчить про те, що невідомий Зе, а швидше ті, кому він завдячує несподіваним навіть для них самих результатом, мають відповісти на запит суспільства. В цивілізованих правилах гри і зваливши на плечі дуже тяжку ношу, нести її достойно. Або невдовзі стати черговим розчаруванням українців, які все ще вчаться азам демократії.

Єлизавета Сачура