Вівторок, 16 Липня, 2024

Як в Лохвиці чекають «своїх», але не наших

Сьогодні я остаточно переконалася, наскільки  питання  очищення від московської церкви всієї України і нашої Лохвиччини є принциповим для керівництва і депутатів Лохвицької громади.

Принциповим настільки, що вони готові маніпулювати, брехати, затягувати час по максимуму, тільки для того, щоб за це питання не голосувати. Бо це голосування вмить проявить, хто з них дійсно з Україною не на словах, а ділом.

Вже другу сесію підряд питання Звернення до Президента, Верховної ради, Кабміну і РНБО щодо заборони ворожої церкви під всілякими нікчемними приводами не було внесене до порядку денного.

21 квітня, під час позачергової сесії, на яку неочікувано прибули 23 депутати з 26-ти,  було влаштовано справжнісінький спектакль, правда, любительський і малоцікавий.

Не дивлячись на те, що питання церкви не планували розглядати, в сесійній залі Лохвицької міськради на депутатів очікували близько 30 літніх людей. Деякі з них змушені були підійматися на третій поверх білого дому  за допомогою милиць і ковіньок. Це все були прихожани Благовіщенської (УПЦ, підпорядкованої російській православній) церкви. Яких в цю залу безперечно хтось запросив і привів.

Звісно, зроблено це було умисне, таємно. І напевне з метою формально «вплинути» на депутатів, щоб вони «не виганяли» цих людей з церкви. А радше, з метою вчергове відтягнути час. І не дати депутатам в залі прийняти довгоочікуване Звернення, під яким підписалися вже понад півтори тисячі лохвичан. Тобто, щоб голосування сьогодні не відбулося. Навіть якщо так звана група «Лохвичина» раптом наполягатиме на його розгляді.  Хоча значна частина і цієї групи вірогідно навряд чи горить бажанням голосувати церковне питання.

Мені не цікаво, хто цих людей привів на позачергову сесію. Чи сам Віктор Радько, чи Анатолій Заславець, чи Володимир Севастьянов, чи Тетяна Даценко. Чи вони всі разом взяті спільно зрежисували це ганебне дійство.

Бо виглядало воно жалюгідно. «В кращих традиціях» совка і путінських вояків. Коли ті, йдучи у наступ, пускають поперед себе найслабших – жінок і дітей.

Так, саме за спинами цих людей заховалися ті, хто це організував. Цими довірливими людьми, яким москальська церква увесь цей час промивала мізки про«братню любов»,  «погану Америку», «громадянську війну на Донбасі», «нікчемний Томос» і «розкольника Філарета», прикрились організатори цієї ганьби.

Ані Анатолій Заславець, особисто причетний до приватизації приміщення Благовіщенської церкви,  ані Володимир Севастьянов,  обидва затяті регіонали, і прихильники «тих часів» не виступили відкрито. Вони не заявили про свою позицію. Замість себе вони «делегували» «вчительку» і «медика», в кращих традиціях совка і партії (спочатку КПРС, а потім регіонів).

І як же нещиро прозвучали слова головуючого на сесії  Віктора Радька про те, що в залі є «небайдужі люди, які прийшли висловити свою позицію».

Міського голову не засмутив той факт, що інших «небайдужих», які виступають за перехід Лохвицької громади до єдиної помісної української церкви в сесійну залу ніхто не запросив. Бо режисери цього спектаклю не хотіли чути точку зору представників тих понад півтори тисячі лохвичан, які підписалися під Зверненням. Тих, хто  цьогоріч принципово не пішов святити паски до російської церкви. Роль «небайдужих» і «ображених» була цілком відведена виключно вірянам УПЦ.

Мене особисто ніхто з керівництва громади на сесію не запрошував. Добре, що на сесію прийшов Володимир Зінченко, який звернувся до представників УПЦ.  І я, як громадянка, прийшла. А могла і не прийти. І я не готувалася виступати, але довелося. Поза запланованим сценарієм.

Прикро і боляче, що жоден депутат публічно не взяв слово і не заявив про свою позицію. Задовільнившись черговою байкою голови про те, що мовляв, подане Звернення двома депутатами-свободівцями потребує доопрацювання.

Це хлопці в окопах нехай воюють за Україну. А депутати, тут, де поки що не стріляють, не поспішають воювати за українське. В них, схоже, інші завдання. Ніхто з них не поцікавився, яких вам ще правок, пане голово, ще не вистачає. Якщо це звернення аналогічне десяткам звернень тих місцевих рад, які давно вже визначилися і  за нього проголосували.

Результат. Спектакль виявився провальним, сценаристи і режисери не впоралися. Але однозначно  прозвітують кожний своєму босу, що і сьогодні церковне питання вдалося «не проголосувати». Думаю, не тільки Біленький з Луніним похвалить за такий результат.

Складається враження, що на Полтавщині керівники громад взагалі змагаються, щоб не бути першим в очищенні від московської церкви.

Але таке ставлення до настроїв людей однозначно матиме адекватну реакцію. Бо за московитською церквою, підуть і такі флюгери-депутати і голови громад, які, як їм здається занадто хитрі.  Перехитрити можна тільки себе. А людей довго дурити не вдасться. Це лише питання часу і бажання обдурених поставити брехунів на місце.

Не можна на словах виступати за єдину помісну українську церкву. А на ділі, всіляко саботувати очищення від церкви москальської. Не можна служити Україні і народу в ДФТГ і «кидату на амбразуру» в захисті московитської церкви найслабших. Не можна одночасно любити Україну і чекати на росію. Так не буває.

P.S. Але є і приємна новина. Користь від московських попів Україні все ж таки є. Сьогодні на одного такого «хорошого батюшку» обміняли 28 наших Героїв. Цей піп теж переконував свою паству, що дуже любить Україну.

Єлизавета Сачура