Днями місцеві групи збурила одна полтавська обласна депутатка – «гречкосійка», яка в іменних пакунках роздавала «гречку-гуманітарку» жителям Заводського і Лохвиці. Це трапилося за день до проведення чергової «позачергової» сесії Полтавської обласної ради. Проголосовані на ній рішення, здається, проливають світло на те, звідки взагалі та «гречка» береться. Спробуємо розібратися і зрозуміти чому так вперто роздають її навіть під час війни ті, хто сьогодні при владі.

Успіхи і поразки ЗСУ на фронті. Прояви неймовірної жорстокості ворога і вершин людської чесноти і гідності наших людей. Ракетний терор і руйнація нашої енергетичної системи. Спорядження всім миром своїх рідних, сусідів, знайомих до війська. Довгі дні і хвилини тривог в очікуванні звістки, що живі. Сумні звістки, «живі коридори», прощання і море сліз. Безкінечні волонтерські поїздки до захисників. Облаштування і піклування про біженців. Це реалії, в яких живе і працює переважна більшість українців ось уже майже вісім місяців.

Це те, що проявило кожного, що гартує, зближує, і зрештою зміцнює.

І це те максимально можливе і щире, що жертвує кожен українець на вівтар майбутньої Перемоги. Сьогодні у кожного свій власний фронт. Без зайвих слів, показухи чи піару. Бо проти нас – зовнішній ворог, небезпечний і ресурсний.

І більшість з нас навіть не підозрює, що в цей самий час у нас за спиною чи поруч – внутрішній ворог. Не менш небезпечний і підступний. Який за нашими спинами, прикрившись війною, на цій війні тупо і системно заробляє, як робив це і до повномасштабного вторгнення. Заробляє цей самий час і за наш з вами рахунок.

А тепер по порядку.

Перераховані вище реалії потребують коштів. Люди відгукуються першими. І таким чином на фронті з’являються бандеромобілі і тепловізори, і навіть дрони і антидронові рушниці і багато-багато чого іншого.

Так само по максимуму сьогодні «на війну і майбутню Перемогу» працюють бюджети наших громад. Всі потрібні рішення і витрачання коштів – на наших очах.

Чи не вперше на рівні громади вже не стоїть  питання отих принизливих «відкатів».

Адже суспільних коштів ледь вистачає на саме необхідне, а життя щодня підкидає незаплановані витрати.

Та і які можуть бути відкати – коли за твою можливість жити платять життями твої вчорашні колеги, сусіди, знайомі і малознайомі люди, яких ти точно бачив в обличчя.

Але все кардинально змінюється, коли мова заходить про значно більші, або «великі гроші». І про «трохи далі» від людських очей.

Так, бюджет Полтавської області на 2022-й рік  –  це 5,3 млрд. грн. По простому кажучи, з обласного бюджету фінансуються обласні комунальні заклади, включно з зарплатами. А також так звані програми, які дозволяють всією полтавською громадою вирішувати найважливіші і найактуальніші питання.

І здавалось би, зараз, в умовах війни, час для того, щоб максимально переорієнтувати спрямування коштів на потреби наших захисників. За вісім місяців напрацювати програми, щоб всі люди Полтавської області бачили, що жодна копійка не крадеться, а ті самі громади отримали суттєву допомогу в надскладних умовах, коли жодним бюджетом не було передбачено прийняти сотні і тисячі біженців чи фінансувати загони територіальної оборони. В Полтавській області така програма так і не з‘явилася. Щось витрачають, але в основному тихцем. Лишень час від часу доводиться читати про ганебні факти, коли приміром полтавські журналісти виявляють, що обласна влада замовила зимову форму для бійців з переплатою в 3 млн.грн.

Знову ж таки в умовах децентралізації і війни комунальні установи і заклади, які утримуються за рахунок обласного бюджету, мали б бути максимально оптимізовані. Натомість, відбувається зворотнє. Цього разу, наприклад, депутати проголосували за приєднання комунального підприємства «Облжитлопостач» Полтавської обласної ради до «Полтававодоканалу». Ніхто в публічній площині мовою цифр не розбирався, яка в цьому економічна доцільність.

Минулого разу, 14 жовтня, на позачерговій сесії депутати проголосували за прийняття майна «цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу «Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи «Навчально-методичний центр з газової безпеки» у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області.  І також ніхто в публічній площині мовою цифр і аргументів, чи хоча б якоїсь фахової дискусії так і не пояснив, чому, до влучання ворожої ракети Кременчуцька ТЕЦ через підставних осіб була приватною власністю так званої «групи Коломойського», а коли в неї влучили рашистські ракети, вона досить оперативно, через Кабмін була передана навіть не Кременчуцькій громаді, а Полтавській обласній раді.

Також минулого разу обласні депутати без жодних публічних пояснень чи обговорень  «приєднали» «Решетилівське підприємство “Водоканал”» до «Полтававодоканалу». На підставі чого? І з якого дива обласний бюджет має брати на себе комунальні проблеми окремо взятої Решетилівської громади?

В результаті таких сумнівних з усіх точок зору комбінацій і, м‘яко кажучи, невибагливості обласних депутатів, кошти обласного бюджету,  які б могли стати чималою підмогою для громад в умовах війни, ще в значно більших об‘ємах осідають виключно в комунальних закладах обласної ради.

А численні проблеми, приміром, наші три громади колишнього Лохвицького району вирішують власними силами.

Про що ж була обласна сесія 21 жовтня 2022 року?

Одразу скажу, що проаналізувати матеріали, які будуть виноситися на голосування – неабиякий квест. Судячи, з повної тиші інформаційного полтавського поля, охочих робити це явно небагато.

Але в моєму випадку, від весни 2018 року, очікуючи чергових сюрпризів від чинної обласної влади у вигляді «поліпшення Сули», мені доводиться, витрачати купу власного часу, щоб запобігти потенційно небезпечним рішенням, які може нести кожна з цих сесій. І нещодавно довелося пересвідчитися, що навіть під час війни сьогоднішня обласна влада не гребує фальсифікувати документи для прийняття дивних як на сьогодні рішень. Що не очікувано для мене обернулося навіть відкриттям кримінального провадження, яке схоже станом на сьогодні якщо не «вмерло», то відкладене в далеку шухлядку.

Але Сулу поки що залишили в спокої.

Чи виділені були 21 жовтня громадам якісь кошти з обласного бюджету на облаштування житла для переміщених осіб? Ні.

Чи може громадам допомогли придбати резервні електрогенератори на випадок аварійного знеструмлення? Ні.

Чи можливо йшла мова про допомогу фронту? Ні.

Чи можливо підіймалися і були вирішені питання, як допомогти громадам побудувати сховища і укриття? Ні.

Чи можливо були прийняті рішення, які допомогли б малому бізнесу чи аграріям області? Ні.

Чи може щось зроблене для освіти? З освітніх рішень найважливішим виявилося рішення «Про зміну найменування Гадяцького профільного ліцею імені Є.П. Кочергіна Полтавської обласної ради»

А можливо щось зроблено в галузі медицини чи допомоги найменш захищеним? Ні. Натомість депутати чомусь проголосували за виділення 10 млн.грн. на поповнення статутного капіталу фактично неіснуючому підприємству «Полтавафармація», яке постало на руїнах збанкрутілого за часів керівництва Олександра Біленького обласною радою «Полтавафарму». І чим воно займається і в якому стані – знають напевне тільки ті, хто зацікавлений в його існуванні, можливо виключно на папері. В публічній площині жодної інформації про діяльність цього підприємства мені знайти не вдалося. Навіть офіційного сайту цієї «невидимки» не існує.

Попри те, рішення «Про збільшення статутного капіталу Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтавафармація» підтримали 60 депутатів з 84-х. Окрім того, для чогось депутати ще й 58-и голосами проголосували  за рішення «Про використання орендної плати Комунального підприємства Полтавської обласної ради«Полтавафармація». Тобто, простими словами за те, щоб фантомне підприємство змогло залишати у себе отриману ним напевне таку саму фантомну орендну плату.

Чи можливо депутати збиралися, щоб нарешті відмінити в сумнівний спосіб підвищені під час війни споживачам Полтаватеплоенерго тарифи на опалення, якими схоже не на жарт останнім часом заопікувався теж відомий в Полтаві «досвідчений політик»? Ні.

То для чого ж тоді була потрібна ця сесія?

21 жовтня обласні депутати більшістю голосів депутатів, обраних від ОПЗЖ, ЄС, Довіри, За майбутнє, Слуг народу, Батьківщини і Рідного міста, досить дружно «влили» аж 51 млн. грн. до статутного капіталу «Полтаватеплоенерго», мовляв для вирішення проблем Кременчуцької ТЕЦ, 31 млн. – до статутного капіталу – «Полтававодоканалу» і 10 млн до статутного капіталу «Лубнитеплоенерго». Тобто разом – 91 млн. грн.

Зазначу, що до повномасштабного вторгнення, коли сесії ще були публічними, депутати намагалися обходитися без подібних зухвалих рішень. Так як «поповнення статутного капіталу» зазвичай містить корупційні ризики, тому що відслідкувати, куди і навіщо підуть ці кошти – досить проблематично.

Так, із матеріалів сесії видно, що в 2019-му на ці цілі не витрачено жодної копійки. В 2020-му – 10, млн. В 2021-му – 20,0 млн. А в 2022-му – це одразу 221,8 млн.грн – Полтаватеплоенерго і 10,6 млн. – Лубнитеплоенерго.

Аналогічна ситуація і по Полтававодоканалу. В 2019-му і 2020-му роках на поповнення статутного капіталу – нулі. В 2021-му вже 31,6 млн. А під час війни, в 2022-му році – 143,0 млн.грн.

Плюс, як зазначено в пояснювальних записках до цих рішень, рахунки цих найбільших комунальних монстрів – відкриті чомусь не в Державному казначействі, де є хоча б якийсь формальний державний контроль за використанням коштів, а в комерційних банках.

А тому ці вливання і робилися швидше за все в надії, що вони мають непомітно розчинитися, звісно не вирішивши жодних реальних проблем цих підприємств.

Але, щоб були зрозумілі масштаби «підтримки» цих  комунальних монстрів, то вона вимірюється 400-ма мільйонами гривень (375 млн. по цій програмі і ще 25 млн. для Водоканалу з Фонду охорони навколишнього середовища) тільки на 2022-й воєнний рік!!!.

З того ж таки обласного бюджету. І якщо згадати, що увесь бюджет Полтавської області на 2022-й рік складає 5,3 млрд грн., то ця підтримка – це 7,5% витрат всього обласного бюджету.

І чому Полтавська обласна рада до цього часу так охоче тягне на собі ярмо комунальних підприємств, якими за логікою речей мало б опікуватися місто Полтава (бюджет Полтавської громади на 2022-й рік – 3,4 млрд. грн.) та самостійно громади, схоже, стає зрозумілим навіть для непосвячених.

Не треба бути великим економістом, щоб зрозуміти, що подібні вливання – це шлях до свідомого банкрутства, коли підприємства замість того, щоб оптимізувати свої витрати, свою структуру, безперервно «доять» свого власника – обласну раду, поглинаючи пилососом мільйони суспільних коштів громади Полтавської області. Фактично безконтрольно витрачаючи їх, на додачу до коштів, які ці комунальні підприємства отримують від  споживачів послуг. Примудряючись, як  Теплоенерго, збільшити тарифи навіть під час війни.

Щоб зрозуміти, що являє собою сьогодні Водоканал, достатньо відкрити офіційний сайт комунального підприємства:

«Полтаватеплоенерго»:

Є ще ОКВПТГ«Лубни-теплоенерго».

Тобто, коштом обласного бюджету утримуються комунальні підприємства буквально декількох громад: Полтавської, Карлівської, Машівської, Шишацької, Опішнянської, Новосанжарської, Решетилівської – тобто семи громад з шестидесяти. Решта 53 громад вирішують питання опалення і водопостачання з водовідведенням самотужки.

Вочевидь, нинішньому керівництву і депутатам Полтавської обласної ради абсолютно байдуже на ті проблеми. Бо в громадах, принаймні з відповідальними керівниками, «розчинитися» коштам практично неможливо. До того ж завжди в громаді знайдеться хтось, хто поставить очільникам громади правильні запитання щоб запобігти цинічному дерибану.

На рівні області, коли ти, прикрившись війною, відключив офіційний сайт Полтавської обласної ради, де мають зберігатися всі прийняті обласною радою рішення і всіх скликань), коли ти утаємничив від громадськості, прикрившись тим, щоб «ворог не дізнався про оборонні плани», всі проєкти рішень, коли ти не оприлюднюєш ані засідання самої раді, ані комісій навіть в запису, після їх закінчення, під таким же нікчемним і надуманим приводом – такі зухвалі рішення, на жаль, стають можливими.

І особливий цинізм і лукавство цього смішного «утаємничення » полягає в тому, що наївно було б думати, що витік інформації неможливий, коли Полтавську обласну раду очолює людина, під головуванням якої були проголосовані свого часу скандально відомі дозволи на видобуток газу компаніями фсб-ного фунта Павла Фукса. А сам Біленький був помічником регіонала, який закінчив політичну кар’єру в сміттєвому баці. А сьогодні – Олександр Біленький – фронтмен в області від такої собі «Довіри» (голова фракції якої у Верховній Раді Олег Кулініч голосував за «закони 16 січня», після прийняття яких в 2014-му році почалися розстріли на Майдані).

Тим більше, коли ключові комісії Полтавської обласної ради продовжують очолювати вчорашні регіонали, опзж-шники. І коли серед депутатів – ще до недавнього офіційні помічники зрадника Іллі Ківи. А голова обласної ради пильно дбає про те, щоб їх бува не змістили. Бо саме ці люди – судячи з результатів голосувань, є вірними соратниками Біленького.

Важко сказати, чи було якесь обговорення всіх цих проєктів рішень, чому депутати пішли на такі зухвалі кроки.

Але, судячи з результатів голосування, воно пройшло в кращих традиціях «одобрямс», за рідким виключенням. Де такі на словах «антагоністичні» політичні сили, як ЄС і Слуги народу НІЧИМ не відрізняються.

І якщо взяти до уваги, що ініціаторами всіх трьох рішень про поповнення статутного капіталу Полтаватеплоенерго, Полтававодоканалу і Полтавафармації виявилися постійна комісія обласної ради з питань бюджету та управління майном, очолювана знайомою нам вже «гречкосійкою» з партії Батьківщина Ларисою Босенко, а очільником Полтаватеплоенерго є давній соратник Біленького – Василь Воротинцев, який донедавна очолював Полтававодоканал, то  не важко здогадатися, звідки може бути та «гречка-гуманітарка»?

Я звісно поцікавилася, як голосували за те, щоб «розчинити» десятки таких дефіцитних під час війни мільйонів гривень обласного бюджету депутати, обрані від нашої громади – представники аграрного бізнесу Микола Бондар і Олександр Руденко.

Дива не сталося. Досвідчений в політичних інтригах місцевого рівня, лобіст гідроспоруди на Сулі замість будівництва нового мосту через Сулу, Микола Бондар, давній соратник Біленького, який в минулій каденції очолював ключову бюджетну комісію Полтавської обласної ради, не міг не розуміти, про що ці рішення. А тому в «Результатах голосування» рахується як відсутній під час пленарного засідання. Менш досвідчений Олександр Руденко теж мабуть запідозрив щось не те і «не голосував». Якою б не була справжня причина, але жоден з них публічно не проявив принципової позиції, що під час війни не має бути місця подібним голосуванням. Я ніде не зустріла, щоб вони в публічній площині опікувалися інтересами трьох колишніх лохвицьких громад. Хизування з грамотами під час війни бачила, а очевидного позитиву від їхнього депутатства на рівні всіх трьох громад – ні.

Прикро, що всі ці рішення відбуваються за мовчазної згоди чинного голови Полтавської військової цивільної адміністрації Дмитра Луніна. Він не може не знати, що його ж підлеглі пропонують внесення змін до Обласної програми фінансової підтримки підприємств комунальної  теплоенергетики та водопровідно-каналізаційного господарства Полтавської області на 2019 – 2022 роки. І саме його підлеглий – керівник Управління ЖКГ Е.Рева, наче «вмиваючи руки» зазначає, що проконтролювати цільове використання сотень мільйонів з обласного бюджету буде неможливо. Що це рішення вже містить ризики вчинення правопорушення. Але мовляв, запобіжником будуть Антикорупційні програми. Смішно і сумно водночас.

Рядові громадяни не в змозі проаналізувати всі витрати обласного бюджету, вони на виборах делегують для цього своїх обранці – депутатів. А потім з власної кишені платять зарплату роздутим чиновницьким апаратам, сподіваючись, що вони працюють на громаду. І як витрачати народні мільярди гривень з бюджету Полтавської обласної ради вирішують саме ці люди.

І якщо у вас після осмислення цієї важкої у всіх сенсах інформації постає цілком логічне запитання, як все це можливо, коли ллється кров, і куди в цей час дивляться правоохоронці, які роками так само вперто не помічають, що коїться перед самісіньким їхнім носом, відповідь може полягати в тому, що буквально напередодні сесії керівники області  Дмитро Лунін та Олександр Біленький особисто вручили 17 новеньких автомобілів поліції.

Так «співпало».

Єлизавета Сачура