Понеділок, 20 Травня, 2024

«Так що там з церквою?». Відповідь на питання

Останнім часом це питання чую майже щодня. Хочу відповісти всім одразу. В День Незалежності.

Попри дороге серцю кожного українця свято Незалежності, ми справжньої незалежності насправді ще не мали.

За неї завжди боролася купка найсміливіших, найзатятіших, яким в кращому разі допомагали одиниці. А решта спостерігали, заклопотані власними справами.

Адже бути «душею і серцем», язиком з УПА, коли останній Герой вже відійшов у вічність, набагато простіше, аніж стати поруч з ним ще за його життя. І далеко не факт, що стати.

І сьогодні фактом є те, що далеко не критична маса українців буквально вигризає Незалежність, віддаючи Життя там, на лінії фронту. Зі здертою в буквальному сенсі шкірою, надлюдськими зусиллями і стражданнями.

Доки більшість чекає на Перемогу, яку хтось має вигризти і напевне принести на блюдечку «втомленим війною» в тилу українцям.

Але ворог не тільки там. Він поруч. Прикрившись депутатськими мандатами в Києві, або натягнувши на себе військову форму в Лохвиці, він діє, допоки ми включили «спостерігача». Перші не голосують за давно перезрілий Закон про заборону релігійних організацій з центром в країні-агресорці. А другий брехнею та підступом боронить онуфрієвську церкву – підрозділ РПЦ в Лохвицькій громаді. УПЦ, яка сьогодні вже домімікрувалась до того, що на 10-му році війни нарешті в День Незалежності вирішила помолитись за Україну та полеглих захисників.

Забувши про те, як в 2015-му сам Онуфрій демонстративно не піднявся в стінах Верховної Ради з двома своїми посіпаками під час хвилини мовчання за тоді загиблими Героями:

А ще декілька місяців тому мамі воїна лохвицькі прихильники Онуфрія відмовили в панахиді, назвавши її сина-Героя братовбивцею. А потім її, маму, ще й намагалися оббрехати.

Рішенням парафіяльних зборів Лохвицької релігійної громади від 4 червня 2023 року та державною реєстрацією її оновленого Статуту від 09 серпня 2023 року в Лохвиці  за Законом вже більше немає підрозділу УПЦ.

Є лише одна автокефальна українська Благовіщенська релігійна громада ПЦУ, яку очолює настоятель В. Бігун. І шалений спротив декількох десятків онуфрієвських прихильників на чолі з М. Товстяком, який не може визнати цей факт.

По московитських лекалах ці люди, якими диригують явно не духовні пастирі, всіляко намагаються вдавати з себе гнаних і стражденних. Вперто затягуючи час.

Церковний антимайдан по-лохвицьки.

Нещодавній публічний обман такого собі пройдохи з густим регіональним шлейфом – «не диякона», на прізвисько Засланець нікого не розбудив?

Він публічно пообіцяв миром передати будівлю Благовіщенської церкви з УПЦ до ПЦУ. В обмін на можливість тим, хто не може перелаштуватись на автокефальну церкву, покористуватись частиною приміщень. Але в домовлений час цей хлоп, просто ганебно втік. Тобто чоловічого слова не дотримав, взяв і збрехав. Залишивши «блажити» замість себе бороданя призивного віку, який ще нещодавно публічно заявляв про готовність йти вбивати українців.

Шановне панство, включно з так званими місцевими депутатами! Накупивши собі смаженого насіння  і плюхаючи лушпинням собі під ноги, ви спостерігатиме, як «Ліза з Глібом», з Зінченком і Сеником та ще купкою дійсно небайдужих лохвичан виборюватимуть для Лохвиччини дійсно незалежну українську церкву?

Може ще з кумом «заб’єтесь» на пляшку горілки, коли те станеться? А тоді, коли справа буде зроблена, а вона однозначно буде зроблена на користь української держави, ще й почубитесь, хто з вас перший сказав, що так воно і буде?

Чи може нарешті зрозумієте, що якщо ту церкву, УКРАЇНСЬКУ, самі собі не здобудете, а будете чекати, може й роками судів, то незчуєтесь коли, засланець приведе в Лохвицю ворожий чобіт? Який  прийде  ту «московитську» церкву захищати?

А засланці над цим, не сумнівайтесь, працюють. Недаремно сьогодні два десятки упоротих сектантів несвідомо боронять не віру Христову. Їй якраз ніхто і ніщо не загрожує.  А саме московитську церкву в самому серці громади. Щоб було що захищати, якщо не приведи Господи, прийде час (московит лізтиме сюди допоки фізично існуватиме).

І не дивуйтесь, коли за прикладом окупованих Бучі чи Ірпеня, отримаєте в тому приміщенні схрон зброї, прихисток для ворогів, або і катівню. Бо жодного разу на окупованих територіях церкви УПЦ не прихистили патріотів, навпаки першими допомагали їх нищити.

Сьогодні в лохвицьких соцмережах проболотяні тролі і боти з закритими профілями вже травлять тих, хто реально загрожує існуванню останнього путінського оплоту – залишків московитської церкви в громаді.  І ціла зграя співчуваючих онуфрієвській церкві, серед них депутат Анатолій Власенко радісно лайкає це ІПСО, не віддаючи собі звіту, що буде далі.

І нехай їх лише кілька десятків. Але байдужість сотень і тисяч може вчергове зіграти з усіма злий жарт.

Остаточне відновлення Незалежності і сяйво Українського Сонця, починаючи з рівня громади – тільки в наших з вами руках.

Світла пам’ять тим, хто віддав життя за нас. Наша шана і підтримка тим, тримає українську свободу сьогодні. Та тільки досить слів і споглядання зі сторони.

Час вже діяти всім гуртом.

Єлизавета Сачура