Понеділок, 19 серпня, 2019

Панахида за загиблими жертвами Голодомору в Лохвиці

85-і роковини Голодомору – сумна і водночас дуже промовиста дата. Яку в Лохвиці кожен сприйняв і згадав по-своєму. Декілька офіційних заходів в бібліотеках, в будинках культури. Тим офіційна влада і обмежились. Ті, кому краще було б мовчати в цей день, спасибі їм, промовчали. Холодний офіціоз на сайтах РДА і обох міськрад логічно доповнювався абсолютною байдужістю згадати цю подію просто, як заведено було в українців здавна – гуртом помолившись.

Вийти разом з людьми до місць масових поховань небіжчиків, без сценаріїв, заготовлених виступів – то треба ж бути не сьогоднішнім чиновником, а просто людиною. Але йти до людей, громади, якщо то не перевірені й підневільні бюджетники – начальство й до цього не дуже ходило, хіба що перед виборами. А зараз так і зовсім лячно.

Не дочекавшись  жодного оголошення від міськрад чи РДА, увечері п’ятниці, запросила всіх небайдужих до місця поховання  лохвичан неподалік Лохвицької гімназії через соцмережі.  Саме туди покликав своїх прихожан отець Всеволод після минулої недільної Літургії.

Пам’ятаючи як нещодавно, на День незалежності 24 серпня, керівник району і міський голова Лохвиці синхронно пішли чи то у відпустки чи то у відрядження, що мене просто насторожило, я запропонувала отцю Всеволоду нагадати очільникам району, що негарно, коли вони цураються подій, які принципово важливі для життя країни і людей.

— Знаєте, що мені відповів міський голова, поділився зі мною о. Всеволод, що Голодомор – то міроприємство, яке організовує райдержадміністрація.

А в РДА настоятелеві відповіли, що нехай міськрада думає, як вшанувати 85-ті роковини. (Це щодо українськості «української» влади). Очікувано, на жаль. Але то їхня воля. Нехай так і буде.

Отже, в суботу, 24 листопада 2018 року, панахида в 100 метрах від Лохвицької гімназії відбулася. Відслужив її настоятель Храму Іоана Хрестителя УПЦ КП отець Всеволод (Бігун).

Сльози здавили горло мабуть у всіх присутніх, коли Микола Іанович Голінка, запізнившись на якусь мить, приніс ці колоски:

Без зайвих слів, він запропонував хвилиною мовчання вшанувати пам′ять полеглих. Декілька слів про причини цієї моторошної трагедії сказав свободівець Юрій Трубніков, хоча слід зазначити, що обійшлося без жодного партійного гасла чи передвиборчої агітації .

— Якщо хтось хоче щось від себе сказати, будь-ласка, запропонував Микола Іванович Голінка.

— Я скажу два слова, говорить Надія Григорівна Євсєєва (на фото). Я чула від старих людей, що масово померлих в те лихоліття, ховали не тут, а при теперішньому центральному вході на цвинтар. Якщо хочете, ходімо, я покажу…

Зі смутком, але сповнені сили і духу, спільного духу, залишаємо це місце, домовившись, що в такому жалюгідному й занедбаному стані не дамо йому бути. Варто нагадати, що минулого року саме небайдужі люди, більшість з яких прийшла й сьогодні, зібрались на толоку, щоб розчистити це місце від чагарників і занедбання.

Надія Григорівна показує нам це місце, де за її словами, ховали померлих «в голодовку».

Сподіваюсь, що прийде час, коли на цьому місці в цей день збиратимуться не десятки, а сотні і тисячі молодих і в літах, які за покликом свого серця прийдуть віддати шану тим людям, які фізично були позбавлені шансу зробити цю країну заможною, вільною і квітучою.

Вічная пам’ять, а нам всім толерантності, сили духу бути справжніми українцями на своїй Богом даній землі.

Єлизавета Сачура