Збори (конференція) громади м. Заводське, які відбулися 26 лютого, зібрали сотні людей, в яких не залишилося жодних шансів захистити себе і своїх дітей, як тільки висловивши свою незгоду і протест. Захистити себе від … влади. Котра намагалася поза очі протягти сміттєпереробний (сміттєспалювальний) завод в порушення вимог законодавства і знехтувавши безпекою тисяч людей.

В цьому матеріалі ми наведемо цілий перелік суттєвих порушень, які буквально лежать на поверхні. Порушень, які були допущені  в намаганні проштовхнути виділення в оренду (з можливістю будівництва на 49 років) земельної ділянки саме фірмі «Еко-енерго плюс».

А також висловимо свої припущення щодо існування на теренах району такої собі провладної, хоча й примітивної, “ботоферми”. Завдання якої – спотворення на користь місцевої влади інформаційного простору району. Та цькування всіх, хто не згоден з брутальним станом справ.

Нагадаємо попередні матеріали нашого видання на цю тему:

Уникнути екологічного Чорнобилю у Вишневому ще можливо;

Віталій Хоменко: Сміттєспалювальний завод. Думки після зустрічі з Володимиром Рязановим;

Збірна «організованих спортсменів». Хто насправді стоїть за сміттєспалювальним заводом;

Сміттєспалювальний завод на Лохвиччині: кого веде в район людина Президента (18+)

Сміттєспалювальний завод – технічна складова: що замовчують у РДА

Отже, громадськість дізналася про загрозу «сміттєпереробного заводу» з цього ось рішення районної ради:

При цьому, звідки з’явилася ідея «сміттєпереробного» заводу саме в цьому місці – невідомо. Так як Комплексною програмою поводження з твердими побутовими
відходами у Полтавській області на 2017-2021 роки, затвердженою Полтавською обласною радою, ЖОДНОГО БУДІВНИЦТВА СМІТТЄПЕРЕРОБНОГО ЗАВОДУ на території Лохвицького району НЕ БУЛО ПЕРЕДБАЧЕНО.

Що це було і навіщо – мають з′ясувати компетентні органи. Нас наразі цікавить, чим керувались керівники району, «фахівці» підпорядкованих головам Лохвицьких РДА і райради підрозділів, районного відділу Держгеокадастру, які готували матеріали для прийняття вищевказаного рішення. Як залишається питання і до депутатів районної ради, які своїм дружним голосуванням  дозволили можливість такого будівництва, навіть не задумавшись над ймовірними наслідками для життя та здоров’я тисяч жителів району, які делегували їм право на відстоювання своїх інтересів.

І якби не спротив громади Заводського, напевне, нічого б не завадило цим депутатам і горе-керівникам району зробити остаточний крок – передати цю землю «інвестору» без історії, без репутації, а з одними тільки обіцянками про сотні мільйонів гривень та примарну купу робочих місць.

Також склалося враження, що водночас зацікавленими особами була розгорнута інформаційна кампанія в лохвицьких соцмережах проти тих, хто бив тривогу. Бо інакше чим можна пояснити схожі як дві краплі води, огульні звинувачення, емоційні дописи, позбавлені конкретних цифр, фактів, та хоча б логічних заперечень чи спростувань. Наведемо декілька найбільш характерних посилів, якими оперували здебільшого одні й ті самі чи то «реальні люди», чи то так звані «ніки»:

Кожен сьогодні може особисто пересвідчитись в одностайності коментарів цієї «команди» і зробити власні висновки щодо вірності наших припущень.

Прикро, що нав′язати громаді намагалися сумнівну технологію (яка не пішла далі експериментального зразка, і про яку громаді так і не розповіли детально) і такого ж «інвестора».

А тепер щодо явних огріхів в дотриманні законодавства, перш ніж рішення райради мало з’явитися на люди. Нагадаємо, що нам до цих пір невідомо про технічне завдання, яке мало б обумовити як появу самого інвестора в районі, так і виділення землі під будівництво сміттєпереробного заводу.

Чинне законодавство, попри увесь правовий нігілізм, вимагає керуватися в подібних випадках, зокрема чинними Державними будівельними нормами України, обов’язковими для органів державного управління (ОДА, РДА), місцевого самоврядування (районної ради).

В своїй презентації представник так званого інвестора оприлюднив цифру, певне ткнувши пальцем в небо, – 100 тон, яке начебто населення Лохвиччини продукує за добу.

А що насправді?

Насправді, кількість ТПВ, що продукує населення всього району, становить близько 40 тон ТПВ/добу (42000 чол. х 0,35тони/365 днів). Якщо рахувати так, як того вимагають наведені вище норми утворення твердих побутових відходів. Населення Лохвиччини – близько 42 тис. чол., хоча на сьогодні ця цифра вірогідно менша, бо багато людей виїхали.

З огляду на цю картинку, виникає питання: навіщо було санкціонувати будівництво сміттєспалювальної установки, названої для простачків «сміттєпереробним заводом», в одному з найбільш густонаселених районів Полтавщини?

Чи не тому, що Лохвицький район один з найвіддаленіших від вікон «інвестора» і голови ОДА пана Валерія Головка, який для чогось підписав передачу державної землі поблизу Вишневого новоствореному КП «Добробут-сервіс»?

Далі: розміри ділянки, що відводиться під завод з переробки ТПВ всього району повинні б складати всього, згідно з ДБН: 1,32 га (а не 6,58 га!!!, як намічена “інвестором” і владою ділянка 5322682400:00:006:0663):

Далі, витяг з ДБН Б.2.2-12:2018 (про доцільні способи переробки сміття з урахуванням кількості населення) (п. 11.2.2):

І про «безпеку для населення і для довкілля», які в таких рожевих кольорах «презентував» представник «інвестора»:

Тобто, попри всі голослівні заяви представників Лохвицкьої РДА та «інвестора» «Еко-енерго плюс», сміттєпереробні заводи таки належать до підприємств І-ІІІ класу шкідливості (найвищого).

Мінімальний розмір санітано-захисної зони для сміттєпереробних заводів становить 500 м (згідно «Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів»)., Не кажучи вже про те, що банального спалення у печах, в яких система очистки існує тільки в слайдах презентації, взагалі не повинно бути.

«8.33. Розміри санітарно-захисних зон від майданчиків-накопичувачів промвідходів до сельбищної  території визначаються видом, агрегатним станом і класом небезпеки відходів: «- для  шламонакопичувачів  хімічних  підприємств, полігонів знезаражування і поховання токсичних промислових відходів, місць термічного знезаражування промислових відходів  санітарно-захисна зона прирівнюється до першого класу хімічних підприємств і виробництв (додаток N 4);» (а там, відповідно до класу небезпеки, тільки 3000 м та 1000 м).

«8.8. Промислові підприємства, а також об’єкти з технологічними процесами, які супроводжуються викидами шкідливих речовин в атмосферу, повинні мати санітарно-захисні зони, створені відповідно до вимог пп.5.4-5.10 цих Правил.»

А «інвестор» «Еко-енерго плюс» як відомо, вже оголосив про свою готовність переробляти і шлам з бурових… То яка має бути для такого підприємства санітарно-захисна зона? 500 чи 1000 м?

Де погодження з відповідними органами? Яке безумовно мало бути враховане перед тим, як внести в рішення районної ради таке формулювання «земельної ділянки державної форми власності загальною площею 6,5800 га (кадастровий номер 5322682400:00:006:0663) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості під будівництво сміттєпереробного заводу»?

Вважаємо, що це ще один привід для вивчення компетентними правоохоронними органами подібної «недбалості» з боку керівників району.

А ще ДБН Б.2.2-12:2018 містить такі вимоги, які теж були порушені при виборі ділянки під сміттєпереробний завод (мова швидше не про вибір, а призначення ділянки):

В цьому ж ДБН Б.2.2-12:2018 є посилання до іншого ДБН, норми якого є обов’язковими при плануванні та розміщенні полігонів ТПВ та сміттєпереробних заводів.

А також  є такий пункт:

Отже, ДБН В.2.4-2-2005. ПОЛІГОНИ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ Основні положення проектування

Згідно п.1.10 вказаного ДБН, полігони ТПВ необхідно проектувати на основі інженерних та екологічних вишукувань. Вишукувань під Вишневим не було взагалі, а ділянку вже спішно отримують/передають.

«1.11   При проектуванні полігонів ТПВ повинні бути передбачені:

–   рішення, що забезпечують експлуатаційну надійність, економічність, мінімальне відчуження зе­мельних та інших природних ресурсів і обов’язкове повернення тимчасово відчужуваних земель для подальшого господарського використання;

–   розроблення матеріалів оцінки впливу на навколишнє середовище згідно з ДБН А.2.2-1;

–   інженерні заходи, що забезпечують стійкість полігона як споруди, його довговічність і безпеку навколишнього середовища;

–   вимоги щодо безпеки життя і здоров’я людини.» Ні, не чули.

«1.15   На всіх етапах вибору ділянки під розміщення полігона ТПВ, його проектування та будівництва
необхідно керуватися чинним законодавством.» (Звертаємо увагу, тобто, й на етапі вибору ділянки. Теж не чули?) 

«2.2  Полігони ТПВ розміщують:

4)  на ділянках, що характеризуються природною захищеністю підземних вод від забруднення;

5)  за межами зон можливого впливу на водозабори, поверхневі води, заповідники, курорти тощо;

6)  з урахуванням рози вітрів відносно житлової забудови, зон відпочинку й інших місць масового перебування населення за межами санітарно-захисної зони;»  (ДБН В.2.4-2-2005.)

Чи було враховано розу вітрів, які, до речі, в різні пори роки дмуть то на Заводське, то на Токарі, то на Гиряві Ісківці? Причому, всі ці 3 населені пункти знаходяться на значно нижчих ділянках рельєфу стосовно «обраної» ділянки під «сміттєпереробний» завод (завод – на горі, населені пункти – в ямі відносно нього)!

Ще про одне брутальне нехтування Законом. З обох боків від ділянки розпочинається улоговина, яка по природних ухилах рельєфу виходить на річку Артополот. Тобто, ця територія є місцем, де безпосередньо формується поверхневий сток.

Не згорілі частки, що важчі від повітря, осідатимуть саме тут, і з талими і поверхневими водами все це зноситиме в річку, особливо навесні та після дощів. На відстані трохи більше 1 км від даної ділянки вже виходять на поверхню джерела, з яких вода стікає до с. Токарі. А це колодязі, в першу чергу, масиву Забрід Токарів, потім і всіх Токарів, Рудки, Пісок. Води річки напирають на підґрунтові води і сполучені з ними. А це – водоносний шар, з якого здійснюється водозабір мешканцями домогосподарств Токарів і Заводського. Якщо допустити сміттєспалювальну установку на оголошеній ділянці, то все це незабаром з’явиться в колодязях та відповідно медичних картках, в першу чергу наших дітей!

А це ось межі сусідніх земельних ділянок і відстані до навколишніх населених пунктів:

До с. Вишневе – 175 м до житлової забудови, близько  290 м до найближчої хати (ЦЕ МЕНШЕ 500 МЕТРІВ –  розміру мінімальної  санітарно-захисної зони),

при середній відстані 305 – 340 м до житлових будинків;

При цьому районному начальству, схоже, абсолютно байдуже, що мова йде про життя людей:

До найближчих хат міста Заводське – 2440 м (МЕНШЕ 3 км !!!);

До найближчих хат с. Токарі – 2879 метрів (МЕНШЕ 3 км!!! );

До с. Гиряві Ісківці – 4530 м до хат (лише 4,5 км!)

А ще оголошена ділянка розташована за 13-15 метрів від лісопосадки. При мінімально допустимій відстані «0,050 км від межі лісу і лісопосадок, не призначених для використання з метою рекреації» (ДБН В.2.4-2-2005.)

 Впритул до сільськогосподарських угідь (з трьох сторін). При мінімально допустимій відстані

«-   0,2 км від сільськогосподарських угідь і від автомобільних та залізничних шляхів загальної мережі.» (ДБН В.2.4-2-2005.)

До водного об’єкту (став) – близько 101 метри (це менше 3 км!)

До природних водних джерел – трохи більше 1 км (це менше 3 км!)

До відкритого водного каналу – 2418 метрів (це менше 3 км!)

До русла р. Артополот – 2940 м (це менше 3 км!).

Йдемо далі:  « – 3 км від межі курортного міста, відкритих водоймищ господарського призначення, об’єктів, які використовуються з культурно-оздоровчою метою, заповідників, місць відпочинку перелітних птахів» (ДБН В.2.4-2-2005.) Немов формально й не порушено, але … Бо до гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Середньосульський», місць гніздування перелітних птахів та ареал червонокнижних видів флори, 5870 м. Але, якщо до цього додати напрямок переважаючих вітрів (у нашій місцевості у різні пори року переважають саме північні північно-східні та північно-західні вітри), то птахи навряд чи лишаться у безпеці.

На додачу, до «обраної»ділянки є тільки 2 підїзди:

Перший, найзручніший і економічно найдоцільніший – безпосередньо через територію населеного пункту с. Вишневе (прямо попід хатами). Що заборонено вимогами чинного законодавства:

Другий (об’їзд) – безпосередньо повз ресторанно-готельний комплекс «Три Криниці», до якого їздять на фотосесію мало не всі молодята Лохвицького району. Чи відтепер весільні фото будуть виключно на фоні сміттєвозів?

Ну або ж возити через Роменський район. Хоча, зрозуміло, що ніхто цього робити не буде (окрім сміттєвозів із Сумської області).

Також, п.3.2 ДБН В.2.4-2-2005. передбачено, що на ділянці території, виділеної під полігон ТПВ, повинні бути виконані комплексні інженерні вишукування, які включають топоґеодезичну зйомку, геологічні, гідрогеологічні, гідрологічні, екологічніта санітарно-гігієнічні дослідження.»

Ніяких вишукувань не було, а ділянку вже надають під будівництво сміттєпереробного заводу!

Цим же ДБН В.2.4-2-2005, а саме п. 3.4 передбачено, що інженерні дослідження виконуються, як правило, за два етапи. На першому етапі – з метою обґрунтування вибору ділянки розміщення полігона ТПВ за варіантами, на другому – з метою одержання вихідних даних для розроблення необхідної проектної документації. Склад і обсяг інженерних досліджень установлюється технічним завданням.» (ДБН В.2.4-2-2005.)

ХТО-НЕБУДЬ ЧУВ ЧИ БАЧИВ ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ, з якого, власне, все й мало починатись?

До речі, в мережі інтернет вже були роз’яснення з приводу можливості ігнорування деякими представниками місцевих органів влади вимог чинного законодавства. Про це повідомив заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Лев Парцхаладзе.

«Після вступу в дію нових ДБН щодо містобудування з 1 вересня у багатьох виникли питання щодо необхідності коригування вже існуючої містобудівної і проектної документації. Тому ми надали офіційне роз’яснення, в якому чітко прописали випадки, за яких проектувальники або архітектори мають оновити документацію відповідно до нових норм або можуть її використовувати в існуючому вигляді. Нагадаю, що нові норми є обов’язковими до виконання, і будь-які їх порушення є неприпустимими. Адже мова йде перш за все про безпеку і комфорт людей, а це найголовніше», – сказав він.

Логічно, що громада Заводського показала на двері такому інвестору, і проголосувала за наступні рішення зборів:

1. Вважати неприйнятими для Заводської міської громади рішення органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, різних рівнів, що стосуються будівництва сміттєпереробного заводу на межі с. Вишневе та в межах Гирявоісковецької сільської ради.
2. Направити звернення Заводської міської громади про протест та незгоду з будівництвом сміттєпереробного заводу на межі з Заводською міською радою на розгляд Лохвицької районної ради та вимагати відміни рішень Лохвицької районної ради та неприйняття нових, що стосуються передачі земельної ділянки під майбутнє будівництво сміттєпереробного заводу.
3. Звернутися до органів прокуратури щодо правомірності рішень Лохвицької районної ради та розпоряджень голови Полтавської ОДА щодо виділення земельної ділянки для будівництва сміттєпереробного заводу на межі села Вишневе Заводської міської ради.
Також було прийнято зверннння до депутатів Лохвицької районної ради:
Заводська громада надзвичайно обурена рішенням районної ради, яке в подальшому уможливлює будівництво сміттєпереробного заводу за сумнівними технологіями шляхом спалювання ТПВ в межах Гирявоісковецької сільської ради на межі із селом Вишневе Заводської міської ради.
Вимагаємо у Лохвицької районної ради скасувати дію цих рішень та неприйняття нових рішень, так як вважаємо не допустимим будівництво сміттєпереробного заводу поблизу міста Заводське щоб не провокувати в місті та інших сусідніх селах створення екологічної катастрофи. Цей завод є небезпечним для громади і може негативно вплинути на їх здоров’я. Таке будівництво є екологічно необґрунтованим і господарсько недоцільним.
Земельна ділянка, на якій пропонується будівництво, не погоджена з громадскістю; не оголошений інвестиційний конкурс для вибору компаній, які можуть будувати сміттєпереробні заводи.
Вважаємо, що Лохвицька районна рада грубо порушує права громадян, гарантовані Конституцією України, на безпечне для життя та здоров’я довкілля.
Пропонуємо відповідно до Закону України «Про відходи» запроваджувати в громадах району сортування ТПВ з подальшою їх переробкою на промислових підприємствах України, а біовідходи утилізувати відповідно до сучасних технологій.

Чи це все не є підставою для початку розслідування стосовно законності дій деяких представників влади, які так брутально, нікого й нічого не соромлячись, порушують вимоги чинного законодавства? Чи не містять дії очільника Лохвицької районної держадміністарції Володимира Рязанова, голови районної ради Анатолі Храпаля, їх безпосередніх заступників, які готують на підпис їм рішення, ознак службової недбалості, що мало не призвела до екологічної катастрофи та тисяч скалічених людських доль? Прикро, що саме громадськість, а не десятки уповноважених державою чиновників з чималими зарплатами аналізують подібні порушення. Замість того, щоб відчувати себе захищеними в своїй країні, ми змушені витрачати свій особистий час, нервові клітини і здоров’я, захищатись від некомпетентних дій влади.  І якщо нами і надалі керуватимуть такі ж проФФесіонали, то всі ми загрожені черговими «покращеннями»  будь-якої миті. І саме прикре, що немає жодної гарантії, що громадськість вчасно дізнається про них.

Єлизавета Сачура, Віталій Хоменко, спеціально для Наш Храм.