Будь-які рукотворні катастрофи на кшталт Чорнобильської, починалися з конкретних кроків і ланцюжка послідовних рішень. Які приймалися свого часу людьми з конкретними іменами і прізвищами.

І аналізуючи їх, після непоправних трагедій, ставало очевидним, що вирішальним був саме «людський фактор». Хтось в певний момент не розібрався, хтось промовчав, хтось не хотів псувати стосунки з начальством, хтось вдав вигляд, що це його не стосується, а когось просто «попросили» відвести очі. Як наслідок, верх взяли некомпетентність і безвідповідальність, які й призвели до непоправного. І з’явилося місце подвигу, який як відомо, є, окрім беззаперечних чеснот, – як правило, останнім і єдиним виходом, щоб заплатити за чиюсь людську дурість, навіть ціною життя чи здоров’я конкретних людей.

Останнім часом, не з доброї волі ставши помічником районного депутата, маю обов’язком знайомитись з проектами рішень, які готуються для обговорення і прийняття на сесіях районної ради. Якось так співпало в часі, що після отримання мною свідоцтва помічника депутата, всі сесії стали «позачерговими». Тобто такими, які не потребують копіткої роботи депутатів в депутатських комісіях. А власне, депутати мають зібратися тільки для того, щоб в «єдиному  пориві» проголосувати за «кров з носу на часі» рішення, турботливо заздалегідь приготоване «на другому поверсі». Тобто, в РДА. Дивитися на цю мімікрію під «місцеве самоврядування» без жалю неможливо. Так як, мені здавалось, авторитетні в районі і ніби самодостатні керівники підприємств і фермерських господарств, директори шкіл, вчителі, підприємці, мали б хоча б на правах районних достойників – приймати реальну участь в поліпшенні життєвого середовища всієї громади і залишити про себе добру пам’ять. Натомість, для годиться, одна-дві репліки обурення з місця, які не впливають ні на що. Суцільне небажання вникати у будь-що. І дружній «одобрямс», без жодної ініціативи з їхнього боку. Такий статус-кво до цього часу всіх влаштовує. У першу чергу – начебто демократичну владу.

Особливо маю зазначити, що маркером неприйнятних для громади рішень є те, що їх від громади приховують.  Очільники райради, якою повністю керує райдержадміністрація, йдуть фактично на службове підроблення (компетенція правоохоронців), не оприлюднюючи на сайті  в матеріалах, що готуються до сесії, «слизькі» питання. Наприклад, коли депутати протягували нікому, окрім районного начальства, не потрібну гідроспоруду у селі Млини, то в повістці денній «матеріалів сесії», оприлюдненій на сайті райради,  відповідне рішення було відсутнє. Бачили його тільки депутати. Повістка денна була розіслана їм напередодні на їхні поштові скриньки, вона відрізнялася наявністю тих проектів рішень, які не мали бачити зайві очі.

Подібне трапилося і напередодні останньої позачергової сесії. Звіривши, що саме цього разу приховують, з′ясувала, що таким питанням  виявився проект «Рішення про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади Лохвицького району Полтавської області земельної ділянки державної форми власності, який передбачав в подальшому будівництво на ній «сміттєпереробного заводу в межах Гирявоісковецької сільської ради». На сайті райради в повістці денній він не значився. В ньому йшла мова про передачу «земельної ділянки державної форми власності загальною площею 6,5800 га (кадастровий номер 5322682400:00:006:0663) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості під будівництво сміттєпереробного заводу в адміністративних межах Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, яка знаходиться в постійному користуванні Комунального підприємства «Добробут-сервіс» Лохвицької районної ради (код ЄДРПОУ 42120602). На момент виходу цього матеріалу, це питання рядовий лохвичанин на сайті ради не побачить. Є тільки результати голосування, самі матеріали відсутні.

Ось ця ділянка на публічній кадастровій карті:

А ось сам прихований від людських очей проект рішення:

Цей прецікавий документ свідчить про те, що виявляється, знову без відома громади Гирявоісковецької сільради, цю землю вже виділено такому собі загадковому КП «Добробут-сервіс», про яке відомо тільки те, що очолює його Іван Дудник (екс-правоохоронець, письменник, козак, який 20150 го року проводив «посвяту в козаки» у храмі УПЦ МП), а районна рада неодноразово вже виділила для цього підприємства чималі кошти.  А по-друге, це рішення, напевне, є лише ланцюжком наступних рішень, які зрештою вірогідно приведуть до надання ще існуючою райрадою зазначеної земельної ділянки, фактично відібраної у Гирявоісковецької громади, невідомій фірмі строком на 49 років (за які такі заслуги?). А далі – й взагалі до будівництва екологічно небезпечного виробництва, яке безумовно впливатиме на мешканців Вишневого, Заводського, Токарівської сільради і, безумовно, Гирявоісковецької сільради. Жодних сумнівів, що вплине це рішення і на бізнес і долю фермерів, які обробляють сусідні поля. Господарям цієї землі з часом доведеться її залишити, так як вона безперечно буде отруєна діоксидними сполуками від спалювання сміття (беззаперечний світовий досвід, варто переглянути документальну стрічку «Сміття» (Trashed) 2012 року).

Звідки такі побоювання, запитаєте. Відповім. В передостанньому числі «районки» від 29 листопада лохвицькій громаді пояснили «Як долучиться до цивілізації».

Виявляється і цього разу нам, жителям Лохвиччини, «просто пощастило» і «Лохвицький район має унікальний шанс спорудити сміттєпереробний завод», і  вже «свої послуги запропонувало полтавське товариство «Еко-енерго плюс», яке має запатентовану «унікальну технологію», і яке вже горить бажанням «звести завод за власні кошти», але «під його будівництво просить надати в оренду землю терміном на 49 років». Мало того, розробник проекту Сулейман Гакієв запевняє, що шкодити природі вони не будуть, а навпаки – будуть її захищати. А на підтвердження своїх слів, як пише автор матеріалу О. Москаленко, «продемонстрував відео, як наяву працює технологічний ланцюжок даного підприємтва». Одним словом, як в тій приказці, картина маслом.

І для лохвицьких депутатів – я навіть не допускаю думки, що вони голосували, не володіючи даною інформацією – обіцянок виявилось досить.

Вони, хоча й неодноголосно, але перший крок в цій ну дуже обнадійливій на словах справі, зробили. Тобто державну землю, в межах Гирявоісковецької сільради, яка буквально в листопаді 2018 року була надана в постійне користування комунальному підприємству «Добробут-сервіс» (сільський голова Микола Безпалько, схоже, вчергове вдав, що він«ні сном, ні духом», за згодою депутатів райради в минулий четвер, 6 грудня, 2018 року було передано у комунальну власність громади Лохвицького району.

Саме цим депутатам ми маємо за це «бути вдячними»:

Маючи досвід подібних переможних реляцій, які звучали навесні і протягом літа щодо гідроспоруди в Млинах, я не могла хоча б поверхово не поцікавитись черговим благодіянням у виконанні все того ж районного начальства. Тим більше, знаючи, що влада Лохвицької ОТГ, з частковим залученням коштів з районного бюджету працює над придбанням сучасної сміттєсортувальної лінії для звалища поблизу Лохвиці! Чи не забагато для казни і громади Лохвиччини аж двох підприємств, пов’язаних із сортуванням і утилізацією сміття??? Можливо є сенс довести до логічного завершення хоча б один об’єкт, сконцентрувавши вкрай необхідні кошти на ньому?

З’ясувала, що дійсно 1 січня 2019 року в населених пунктах України згідно діючого законодавства має бути запроваджене сортування сміття споживачами перед подальшою його, сміття, переробкою на спеціалізованих підприємствах.

Очевидно, тому, що Лохвицька РДА фактично не справилася з цим завданням державної ваги на території району, сьогодні в авральному порядку вишукуються можливості по залученню в район інвестора, здатного налагодити процес переробки та утилізації сміття.

Апробовані в Європі технології і наявні в Україні компанії, які зарекомендували себе в переробці побутового сміття, не підійшли керівництву району – нібито “дорого”.

Натомість “знайдений” “переробник” з м. Полтави з “унікальними технологіями” – компанія “Еко-Енерго плюс” (ОКПО 38993889). Компанія, яка береться вирішити вкрай складну технологічну проблему і має “унікальну технологію”, має аж 1300 грн статутного капіталу!

Еко-Енерго плюс” (ОКПО 38993889) має форму організації – ТОВ (Товариство з обмеженою відповідальністю), що неприпустимо для підприємств, які несуть високі ризики потенційно можливого забруднення навколишнього середовища. У разі форс-мажорних обставин – аварії з тяжкими наслідками для навколишнього середовища або невиконання компанією своїх договірних зобов’язань, така форма юридичної реєстрації унеможливлює витребування компенсації за фактично завдані збитки. Так як компанія буде відповідати тільки своїми активами в обсягах статутного фонду – 1300 гривень.

Далі більше.  Її “ноу-хау” – патент на щось незрозуміле, датований 2004-м роком (тобто виданий 14 років тому!)

Я не експерт з патентування, але уважно ознайомившись з текстом самого патенту, сумнівів моїх щодо екологічності ще додалося. В самому тексті патенту (див. два абзаци знизу)ставиться під сумнів технологічна реалізація одного з ключових засобів патентованої установки і досягнення якого-небудь економічного ефекту(!).

Про “цінності” цього наукового “винаходу” (хоча і зареєстрованого в Мінприроди влітку 2018 року) говорить і те, що більше ніякої інформації про інші патенти цього автора немає. Інший співавтор має аж 4 патенти (1997, 2002 і 2004 рр.). На сайті компанії жодної інформації про те, де подібний «сміттєпереробний завод» працює.

А у розділі  ФОТОГАЛЕРЕЯ можна побачити вкрай низької якості фото “переробні потужності” – примітивну конструкцію по брутальному спалюванню сміття навіть без фільтрів повітряного очищення  продуктів горіння.

Розділ ТОВАРИ І ПОСЛУГИ дає зрозуміти, що основна продукція компанії – примітивне сортування сміття.

Показово, що сайт компанії – по суті, примітивна інтернет-сторінка, розміщена на безкоштовному хостингу, що саме по собі говорить про рівень компанії.

Не знайшла я ніде у відкритому доступі жодної інформації про вже діючі виробництва, введені цією компанією в експлуатацію. Відповідно, немає ніяких даних про фактичні результати, економічну доцільність та – ГОЛОВНЕ! – екологічну безпеку діяльності таких технологій. Те, що можна побачити на презентаційних фотографіях на сайті компанії – це кустарне виробництво і примітивне “обладнання”.

Не додає оптимізму й аналіз складу засновників. Їх у “Еко-Енерго плюс” – троє. Погугліть, щоб пересвідчитись особисто, яке відношення і досвід в утилізації сміття мають ці люди.

Цікаво, що один з них,  КУЛЬШЕНКО СЕРГІЙ ВАЛЕНТИНОВИЧ , окрім “Еко-Енерго плюс”, володіє ЗАТ “НВО Екоресурс», багаторічна спеціалізація якого – переробка відпрацьованих нафтопродуктів (всіх типів відпрацьованих машинних масел і т. д.; ліцензія зі збору, перевезення, оброблення, утилізації, знешкодження небезпечних відходів).

Про це підприємство у інтернеті є така інформація: На ЗАТ НВО «Екоресурс» в Полтаві загинуло чотири людини. «01 Квітня 2008 року. «Сьогодні під час роботи з відпрацьованими маслами на ЗАТ НВО «Екоресурс» в Полтаві загинуло чотири людини віком від 25 до 30 років. Як повідомляє кризовий центр Управління з питань надзвичайних ситуацій Полтавської облдержадміністрації, працівники-регенераторники проводили роботи на обладнанні по переробці масел. Один працівник впустив трубку в ємність, але витягнути її так і не зміг, так як втратив свідомість. Його співробітник прийшов на допомогу, але коли він заліз в ємність, теж втратив свідомість. Ще два працівника пішли слідом за своїми колегами, проте їх чекала та ж доля. Швидка допомога прибула на місце подій, але було вже пізно – працівники внаслідок отруєння небезпечними парами загинули”, — йдеться в замітці. Це про рівень виробництва і техніки безпеки на ньому.

ВАЖЛИВО: процес переробки всіх типів масел – вкрай брудне і небезпечне виробництво. Але головне: в результаті переробки б/у масел залишаються вкрай отруйні продукти переробки, які можна утилізувати тільки спалюванням (15-25% від усього обсягу “відновлюваного” масла).

Можемо гіпотетично припустити, що у випадку з розміщенням потужностей “Еко-Енерго плюс” в Лохвицькому р-ні є висока небезпека того, що саме тут і будуть безконтрольно “знешкоджуватися” і ці відходи переробки б/у масел – як паливо для спалювання побутових відходів, що не підлягають подальшому сортуванню і перепродажу.

Немає жодних сумнівів, що районна влада виконає обіцяне депутатам – для прийняття подальших рішень прибудуть запрошені «експерти», які в дусі зазначеної статті в “районці” розмалюють те, що мають почути, м′яко кажучи, «довірливі депутати», щоб підняти руку «за». Інші епітети пожиттєво закріплять за ними їхні нащадки, в разі, якщо вони вчергове благословлять цю, дуже схожу на аферу чергову оборудку місцевої влади.

Отже, навіть поверхневий аналіз одного із ймовірних сценаріїв розвитку подій свідчить про те, що в разі, якщо лохвичан в такий спосіб, не спитавши їхньої волі,  тишком-нишком «долучать до цивілізації», то ділянка, про яку йде мова, може одного дня перетворитися для навколишніх населених пунктів в такий собі екологічний чорнобиль.

Якщо депутати  райради, обрані очільники й депутати громад, в першу чергу Заводського, Токарів, Гирявих Ісківців, згадають про свою відповідальність перед людьми, самодостатність і гідність,  цього чорнобилю у Вишневому ще можна уникнути. Якщо громада не стоятиме осторонь в надії, що за неї хтось щось вирішить.

Без подвигів.

Просто дотримуючись законів і вимог людського сумління.

Єлизавета Сачура