Вівторок, 16 Липня, 2024

Як лохвицькі священники заснували одну бібліотеку на 13 церков

Одна благочинницька бібліотека «з нуля» на 13 парафій, що протягнулися від лохвицької Бодакви до сумських Гудим. Такі реалії освітніх можливостей наших далеких родичів майже 160-літньої давнини. Як це було, читаємо з архівних відомостей.

За 6 років після відміни 1861 року кріпосного права, питання початкової освіти українських селян не було для імперії першочерговим. При церквах, як і раніше, кволіли парафіяльні школи, які були далеко не скрізь. Навчали дітей священники, диякони, дячки, а також вчителі і вчительки, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища. Бібліотеки по селах взагалі були величезною рідкістю, а література для переважно неписемного населення – недосяжною розкішшю.

Заснований 1803 року Лохвицький повіт був територіально набагато більший, аніж сьогодні. Станом на 1895 рік в адміністративному відношенні поділявся  на 3 стани, 5 земських, 6 лікарських, 7 урядничих дільниць та 14 волостей. Корсунівка тоді входила до Миргородського повіту. А Погарщина і Гамаліївка до Гадяцького.

У церковно-адміністративному відношенні повіт був поділений на 5 благочинь,  до складу яких входили 76 церков, з яких 2 приписні, 1 домова і 1 цвинтарна без навмисного причту.

Розглянуте сьогодні благочиння, тобто умовно об’єднання декількох церков, яке було адміністративно підпорядковане одному священнику, складалося з 13 парафій – церков. І його територія простягалася від Бодакви до Гудим, що сьогодні є територією Сумщини.

Оці ці 13-ть парафій:

    1. Миколаївська церква с. Токарі, що при річці Артополоті. В Токарях, як бачимо з Адрес-календаря духовенства Полтавської губернії проживало близько 2040 людей. В селі працювало земське училище «Олександрівське». Жителі володіли 1,5 тисяч десятин землі.
    2. Архангело-Михайлівська церква с. Бодакви при річці Сула була однією з найбільших в благочинні. Служили в ній два священники, диякон і псаломник. Саме її настоятель станом на 1867 рік був обраний духовенством благочинним – тобто старшим над іншими священниками. Жителів у Бодакві було понад 4,2 тисяч. При церкві працювала церковно-парафіяльна школа – її руїни можна побачити і сьогодні. В селі працювала винокурня, відбувалися базари по середам. У власності жителів було до 3,х тисяч десятин землі.

3. Теж до складу благочиння входила Михайлівська церква в Андріяшівці. Це село було центром однієї з 14-ти волостей.

4. Георгієвська церква с. Лука при річці Сулі. Лука теж була центром однієї з 14-ти волостей Лохвицького, в якій проживало понад 2,5 тисячі людей. Двічі на рік, а саме, в третю неділю Великого Посту та 8 вересня в селі ярмаркували.

5. Різдво-Богородична церква с. Ярошівка при річці Сулі (нині Сумщина).

6. Архангело-Михайлівська церква с. Білогорілка. В якій проживало близько 2,4 тисячі людей.

7.Церква с. Гудими (нині Сумщина).

8.Церква с. Нова Гребля (нині Сумщина).

9. Троїцька церква с. Гиряві-Ісківці при річці Сулі. В селі проживало близько 1,5 тисячі мешканців.

10. Успенська церква с. Голінки при Сулі (нині Сумщина).

11. Троїцька церква Лохвицьких Скоробагатьок при річці Сулі. В селі проживало близько 1,1 тисяч осіб.

12. Івано-Богословська церква с. Брисі при річці Сулі, в селі мешкали близько 830 людей.

13.Архангело-Михайлівська церква с. Млини при р. Сулі. В селі мешкали близько 550 жителів.

Якщо екстраполювати таку географію благочиння на сьогодення, то за виключенням сумських громад, то це приблизно та ж конфігурація, в якій Кабмін 2015 року намагався затвердити межі децентралізованих лохвицьких громад.

Полтавські Єпархіальні відомості за 1867 рік на прикладі цього одного благочиння, розміщеному по обидва боки Сули, дають змогу зрозуміти, як взаємодіяли між собою тодішні села на практиці в частині роботи бібліотеки.

З рапорту тодішнього Благочинного Лохвицького повіту священника Михайла Волкова тодішньому преосвященнику Іоанну, єпископу Полтавському і Переяславському бачимо, як в благочинні засновували благочинницьку бібліотеку. Відбувалося це на зборах священників 13 березня в с. Лука.

Тоді було вирішено, що бібліотека має бути розміщена при Георгієвській церкві в Луці. Бо саме цей населений пункт територіально розміщувався в центрі благочинния. І «якщо бібліотека буде знаходитися в с. Лука, то вона буде найближче до всіх, і всім буде зручно отримувати з неї журнали і книги для прочитання і відправляти їх назад своєчасно і без затримок». А якщо ж бібліотеку розмістити при Михайлівській церкві в Бодакві, де служить і проживає благочинний, то для віддалених сіл, таких як Білогорілка, Гудими, Андріяшівка які по один бік Сули і сіл: Голінка, Нова Гребля, Ярошівка, які знаходяться по інший бік Сули, відстань до Бодакви вимірюється в 25, 30 і більше верств.

Як бачимо з тексту, священники визнали, що при Георгієвській церкві с. Луки є добре приміщення для бібліотеки, подібного не має жодна інша церква благочиння. Священники також погодилися, що і бібліотекарем надійніше обрати священника Георгієвської Лучанської церкви Іоанна Малиновського, аніж священника Михайлівської церкви Бодакви Андрія Крижанівського. А допомагатиме лучанському священнику диякон тієї ж Георгієвської церкви Карпо Колесник, «чоловік тямущий і добрий чистописець».

Радилися також на тій священничій нараді, де ж взяти кошти на придбання журналів і «капітальних творів» для майбутньої бібліотеки. А також встановили суми обов’зкових внесків від священників, в залежності від величини парафії, а також за рахунок «гаманцевих сум» церков. Всього домовилися назбирати коштів – 53 рублі. Окремо зазначивши, що члени притчу від цієї пожертви звільнені, з огляду на їхню бідність. Але, щоб мати право користуватися літературою, вони мають отримувати книги з бібліотеки для читання священниками і ними самими і повертати їх назад в бібліотеку.

А також до пожертви вирішено було запросити тих парафіян, які матимуть бажання долучитися. Резолюція єпископа на цей рапорт була надто схвальна, як на «добре обдуману справу».

Тобто церква в часи царської імперії займалася просвітництвом на рівні тодішніх парафій. Як саме, і наскільки це було «ефективно», бачимо на цьому невеличкому прикладі.

На жаль, московитська імперія, пішовши на Україну великою війною, першим, що нищить – наші книги, бібліотеки, нашу культуру. За даними Міністерства культури станом на літо 2023 року збитків зазнали 1605 об’єктів культурної інфраструктури, без урахування пам’яток культурної спадщини. Постраждало щонайменше 607 бібліотек, 90 музеїв і галерей, 28 театрів і філармоній, 120 закладів мистецької освіти.

Єлизавета Сачура

На фото: Так виглядали межі Лохвицького повіту на початку 1900-х, фото з відкритих джерел.