Фактично завершили розбирати “спадок” Благовіщенської релігійної громади УПЦ в Лохвиці. Останніми були проаналізовані документи, які зберігалися в сейфі вкупі з “літературою”. Відверто проімперського, проросійського змісту, а ще – всілякий мотлох від антисемітських, чорносотенних памфлетів до антиукраїнських псевдоісторичних “розвідок”.Почнемо з документів.

Пам’ятаєте Статут колись Благовіщенської релігійної громади УПЦ (МП), який зобов’язував парафію у своїй діяльності керуватися статутом “Руської православної Церкви (РПЦ)”, а також постановами соборів і синоду РПЦ? Кому насправді служить отець Михайло?

Нам закидали, що це брехня і наклеп. Саме в цій папочці відповідь на те, хто ж брехав:

В ній купа заготовлених бланків, з прямим підпорядкуванням РПЦ:

Ще – копія того ж Статуту, тільки Свято-Михайлівської парафії УПЦ (МП), що у с.Загребелля колишнього Чорнухинського району від 2009 року. З оригіналами підписів зацікавлених осіб і печаток:

Чому документація громади з Чорнухинського району опинилася у церкві Лохвицького району, можна тільки гадати.

Але цікаве інше: в цій же папці Статут Церкви Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ (МП) в Лохвиці від 2008 року. Яка наразі ніде не числиться, він ще не містить згадки про керівну роль РПЦ:

А ось Статут Благовіщенської (Лохвиця):

Чому і Благовіщенська, і Свято-Михайлівська (с. Загребелля) громад УПЦ (МП) за 2009 рік вже містять пряме підпорядкування цих громад РПЦ і її синоду? Тобто Москві?

Чому саме у 2009 році церковники УПЦ (МП) на Полтавщині почали масово змінювати статути релігійних громад на нові, зі згадкою про своє пряме підпорядкування РПЦ? Можливо, тому, що саме в цей рік проросійська “п’ята колона” в Україні під назвою “Партія регіонів” розгорнула шалену агітацію по виборах Президента України. Яким, за російським сценарієм, мав стати (і став у 2010-му) агент ще КГБ СРСР, а пізніше – агент ФСБ РФ Віктор Янукович. І тому “підв’язування” релігійних осередків УПЦ (МП) під РПЦ у цей період документарно, зі зміною статутів, з печатками і підписами – це було також частиною великого проекту спецслужб РФ по “перехопленню” влади в Україні – державної, світської, церковної.

І у Лохвиці також “Партія регіонів” “кріпила” місцевий осередок філії РПЦ, а церковники “топили” за Януковича. І всі це знають. Ось листівка-”агітка” 2009 року за Януковича: з одного боку зображення лохвицької Благовіщенської церкви, з іншого – звернення до “православних”: “Янукович – наш православний президент!”

Неабияка цінність, раз цю листівку зберігали разом із порожніми і заповненими бланками Статутів.

А ось “… Голова Благовіщенської релігійної громади М.Товстяк звертається до суду з проханням дати відповідь, чи у законний спосіб їх позбавили трьохсотлітнього права власності (!!!) на залишки Свято-Різдво-Богородичного Собору, який вони планують відбудувати”:

Товстяку в боротьбі проти української церкви неодноразово допомагає палкий прихильник “Партії регіонів” Володимир Севастьянов.

Який, можна припустити, і є автором цих псевдоісторичних “перлин” у позовних заявах.

Тобто, УПЦ (яка у єдності з РПЦ) руками Севастьянова, в особі Михайла Товстяка цинічно заявляє про “трьохсотлітнє право власності” на залишки зруйнованого комуністами Собору Різдва  Пресвятої Богородиці. Вперше збудованого ще грошима гетьмана Калнишевського, закатованого тією ж клятою Москвою! Можливо, таке, м’яко кажучи, суперечливе ствердження М. Товстяк пропустив через брак належної освіти, про рівень якої – “середня спеціальна” – ми дізнаємось з іншого документу:

В перервах між судовими тяганинами вже колишній клір Благовіщенської громади м. Лохвиця має і святкові, і напевне дорогі серцю моменти. Цей “пам’ятний адрес” ката українців зберігався в сейфі з далекого 2009 року до наших днів:

Друк – московське видавництво РПЦ “Софрино”:

А ще – боролися з ідентифікаційними кодами (до речі, дехто з наближених  Товстяка ІНН так і не отримали):

А також із всесвітнім заговором проти слов’ян:

Навіщо М. Товстяк зберігав цю чорносотенну літературу у храмі – тільки Богу відомо!

А ось купа “наукової” літератури, яка російською та українською мовою таврує “розкольників”. Починаючи з далекого вже 1054 року, коли християнство поділилося на “західне” (тобто католицизм) і “східне”. Російську версію “східного” РПЦ і її український клон – УПЦ (МП) трактують не інакше як як “істінноє”, тобто “єдіно вєрноє”. Потім дістається “розкольнику” Мартіну Лютеру, а разом із ним і всім протестантам світу (а їх приблизно 800 мільйонів і тільки в Україні – мільйон). І аж до наших днів, де до “розкольників” віднесені геть не всі християни, які не розділяють “цінності” РПЦ і “рускава міра”. Українських “розкольників” автори РПЦ – УПЦ (МП) таврують ганьбою з особливою ненавистю.

… Ось брошура “Розкольницькі рухи в українському православ’ї у ХХ-ХХI століттях” (2008р.). Автор – “священик Ростислав Ярема, кандидат Богослов’я, Москва”. З адресою для листування на @mail.ru. Тираж – 10000 екземпляров, тобто дорівнює кількості приходів УПЦ (МП) у найкращі для неї часи. Автор в “найкращих” традиціях КДБ СРСР “мочить” “розкольників”. Серед яких виключно патріотичне налаштоване священство України, яке з далекого вже 1921 року боролося за панування в країні виключно незалежної від Москви української автокефальної церкви.

Брошура “Послание архиепископа Феодосия ко всем православным христианам” російською мовою “розпинає” католиків ледь не як головних ворогів українців. Дістається і Свідкам Єгови, і протестантам взагалі, і ще розпинається клятий Захід, що прогнив і віддався на поталу Сатані. Цікаво, що це видання не містить жодних вихідних даних, але надруковано було в часи СРСР, що було можливо тільки з дозволу КДБ СРСР). Інакше за цей “самвидав” влада гарантовано запроторила б атора до “психушки” або тюрми. Але автор цього доробку – вже покійний митрополит Полтавський і Кременчуцький Феодосій (Дикун) – також безпроблемно писав у 1970 роках видкриті листи Генсеку ЦК КПРС Леоніду Брежнєву та іншим вищим керівникам СРСР, і його листи передруковували західні ЗМІ. Що давало радянській владі стверджувати: ось бачите, людина, священик пише, і його ніхто не пригнічує, церква і релігії в СРСР хоч і не вітаються, але не переслідуються. А саме в цей час тривала жорстока розправа з українськими дисидентами – справжніми, а не удаваними критиками радянської влади. Тому нічого дивного немає в тому, що “Послание…” Феодосія було надруковано і безпроблемно розповсюджувалося на теренах СРСР. Бо саме “сектанти” (тобто протестанти), які не йшли на ніякі контакти з радянською владою, і були ворогами тієї влади. І саме на “сектантів” полювало КДБ, тому тут Феодосій і “контора” разом робили одну брудну роботу.

Не дивно, що саме Феодосій був одним із “прапорів” війни з митрополитом Філаретом і очолюваної ним УПЦ КП, яка пізніше трансформувалася в автокефальну Православну Церкву України (ПЦУ). Його памфлет “На захист православної церкви від філаретівського розколу” (1997 рік) став ледь не головною зброєю проти автокефалії (самостійності) української церкви.

Геть зовсім не дивує, що брошура “Українська автокефальна церква. Історичний нарис про церковний розкол на Україні” (1995 рік, тираж невідомий) на ту ж саму, українофобську та антикатолицьку тематику, надрукована в типограії Свято-Успенської Почаївської лаври. Лаври, яка і досі є “представництвом” РПЦ в Україні. Знаково, що цей текст був написаний і вперше виданий російською мовою … в США. А його автор – протоієрей РПЦ Закордоном Василій Демідов (псевдонім С.Раєвський, а не “Ранєвський”, як це подається у брошурі), російський імперець, капелан Білої Армії, емігрант, професор богословських дисциплін у Свято-Троїцькій духовній семінарії (РПЦЗ) у м. Джорданвілль (США). Помилка у написанні персони автора виглядає не випадковою з огляду на те, що автор помер далекого 1952 року, а в брошурі піддаються “викриттям” процеси становлення української автокефалії після смерті автора – і аж до другої половини 1990-х років. Тобто невідомі “співавтори”, прикриваючись іменем автора цієї “розвідки”, активно додалися до “мочилова” української церковної автокефалії. І не дивно, що опус переконаного монархіста Раєвського (За царя! За Отєчество”!) російського емігранта в США знайшов палких поціновувачів серед кліру начебто української УПЦ (МП).

Такі вони, світогляд і “цінності” гр-на Михайла Товстяка. Який довгі роки був на Лохвиччині провідником саме московських, імперських наративів. Тому він так опирався становленню саме незалежної української церкви – спочатку УПЦ КП, пізніше – ПЦУ. Тому він роками судився з Мехедівською громадою, яка не пускала його “служити” у селі. Тому він разом з місцевим активом Партії регіонів (до речі, проект ФСБ) із шкіри ліз, щоб українська громада не отримала земельну ділянку у центрі Лохвиці для відбудови храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці, який підірвали у 30-х роках більшовики.

Тому у Благовіщенській церкві Лохвиці поминали російського царя Ніколая і душегуба, виродка Гундяєва. Тому викинули з храму старовинні, дійсно ціннісні ікони, які все життя збирав світлої пам’яті отець Іоанн.

Тому агітували за покидька Януковича. Тому замість старовинних ікон розмалювали стіни Миколаївського притвору “новодєлом”.

Не дивує, що парафіяни, яким десятиліттями підправляли кут зору, промивали мізки, активно використовуючи все це токсичне чтиво, до цього часу не можуть повірити, що московія – відвічний ворог України, очиститися від фсб-шних стереотипів. І нарешті збагнути, що в незалежній державі – має залишитися своя незалежна українська церква.

Гліб Плескач