Лохвицька влада панічно боїться спільної молитви лохвичан.

Віднині українці святкують Покрову 1 жовтня. За новоюліанським календарем. До якого нарешті повернулися під час цієї кривавої війни, розв’язаної росією проти України. Сьогодні ж об’єднані ворогом українці по всій країні моляться Пресвятій Богородиці. За душі полеглих наших захисників минулого і наших днів. І за заступництво Божої матері для тих, кому завдячуємо життям кожною прожитою миттю.

Не святкує цього дня москальня. І не молиться за наших воїнів. Принаймні в Лохвицькій громаді.

Якби настоятель Благовіщенського та Іоанівського храмів Правовлавної церкви України в м. Лохвиця о. Всеволод не повідомив напередодні в соцмережах про спільну молитву в центрі Лохвиці 1 жовтня об 11.00 годині, про це дійство лохвичани взагалі б нічого не знали.

Лохвицька влада не боїться проводити концерт – такий самий «заборонений» масовий захід. Оголошення про нього на сайті міськради розміщене чотири дні тому.

Але, схоже, лохвицька влада панічно боїться спільної молитви лохвичан. Інакше, чим пояснити таке замовчування спільної молитви? Напевне тому і тиша.

На зібрання традиційно зігнали бюджетників. Начальству роздали перед початком по дві придбані бюджетним коштом гвоздички (для урочистого покладання квітів). Решта, ті кому квітів не дали,  переминались з ноги на ногу. Вочевидь, людям не звикати. Куди сказали – туди й пішли. Мовчки, хіба що тихцем між собою по обурювавшись.

Прийшли і люди у військовій формі, більшість з них – учасники місцевого ДФТГ. Саме того ДФТГ, де в начальстві до сих пір – ревний регіонал, з тих, які бувшими не бувають. Який – ще й до того, права рука ще чинного голови громади. Сьогодні вони обидва не прийшли. Кажуть, перший визирав з-за паркану Благовіщенської церкви, чи бува хто не піде на неї штурмом. А другий напевне мав теж важливіші справи.

Приміщення Благовіщенської церкви по закону сьогодні належить єдиній автокефальній Православній церкві України. Та підступом і брехнею цей діяч разом з купкою лохвицьких прихильників громадянина росії онуфрія все ще «боронить» приміщення від лохвичан.

Не дивно, що ці чоловіки у військовій формі, нічим не відрізнялись від бюджетників. Вони просто прийшли за наказом. Бо наче ж це свято і їх стосується. Ніхто з них не виступив. Не кажучи вже про те, що й досі ніхто з них не підняв руба питання, доки ж один з їхніх керманичів буде каламутити воду в громаді? Бо чи можна довіряти людині, яка однією рукою тримає московитське кадило, а іншою, знявши церковний одяг, і перевдягнувшись у військовий, з шевроном на плечі, кермує автівкою, придбаною для ДФТГ. Куди та автівка їздить і з ким ділиться самою таємною інформацією цей горе-водій, мабуть знає небагато людей. Сподіваюсь, що СБУ хоча б поцікавилось.

Ці місцеві воїни з такими керівниками точно не з тих, хто здатний спровадити у всім відомому напрямку з громади прихильників онуфрія, як це давно зробили їхні колеги в інших громадах.  Видно вони ще мало земляків поховали. Щоразу проводжаючи їх в останню дорогу у складі почесної варти.

Хлопці, які там, на передовій,  як один говорять, що коли «летить», всі в Бога вірять. Слава Богу, що тут ще так не летить. Але місцеві вояки напевне все ще більше вірять в те, що «бога нєт», аніж в те, що він існує. Бо навіть перехриститися під час сьогоднішньої молитви далеко не кожний сподобився.

Не прийшов на спільну молитву міський голова Віктор Радько. Чи то не хоче відповідати на прості питання про останнє кримінальне провадження. По тих злополучних генераторах, проваження по закупці яких його «щирі друзі», висмоктавши з пальця, таки дотисли і домоглися його відкриття.

А може, вчергове науськаний  своїми найближчими «радниками», теж боїться йти до людей? Які чекали від нього чіткої і однозначної позиції в питанні української церкви. А він захистив не українську, а онуфрієвську.

Віктор Радько обмежився черговим постом на фейсбук- сторінці громади:

Офіційне звернення заступника лохвицького міського голови Сергія Шрамка до лохвичан теж читалося ним з папірця.

Не знайшлося у Сергія Юрійовича декількох щирих, власних, від душі, слів з приводу сьогоднішнього дня. Не прозвучали і імена загиблих в новітній російсько-українській війні наших Героїв-лохвичан. Та власне ворога – того, хто ж на нас напав, він, так як і його шеф у вищенаведеному пості, так і не назвав у своїй промові. Лунало про «мир» та мирне небо. І теплих слів підтримки матерям і рідним Захисникам, на жаль, теж не знайшлося.

Традиційно вже майже одностайно не прийшли спільно помолитися за наших захисників разом з людьми лохвицькі депутати. Ні більшовики, ні меншовики. В питаннях української самоідентичності вони традиційно вже – по одну сторону барикад.

І раніше згадували про те, що українці, коли це було їм вигідно. І до людей йшли тільки напередодні виборів. А ще ж не вибори, видно розмірковують, що ще встигнуть. Сподіваються, що гречкою і аптечками назбирають вчергове достатню кількість голосів для депутатства.

Прийшли, напевне прочитавши повідомлення о. Всеволода, лохвичани. Небагато. Але їх з кожним таким зібранням стає дедалі більше. Ті, хто визначився для себе, хто він. Хто просто не може не прийти.

То може і Єдність, без якої важко уявити собі Перемогу, насправді настане тільки тоді, коли ми всі нарешті не з примусу, не з вигоди, а виключно з Природи і власної душі, увсідомимо, що ми – українці. І немає більше ніде іншої  такої НАШОЇ землі і такої, як наша – політичної нації.

І коли йдеться про наше святе – то треба все кидати і йти до гурту. А все інше – вже потім.

І жодних сумнівів, що слова отця Всеволода стануть пророчими. І наступну Покрову лохвичани велелюдно святкуватимуть в стінах вже української, а не московитської Благовіщенської церкви.

Єлизавета Сачура