Минулого тижня відбулося декілька зустрічей в Лохвицькій громаді.

На яких, за задумом голови громади Віктора Радька, мали б відбутися обговорення суті законодавчих вимог, практичного досвіду вже створених Національних парків в Україні. А також конструктивний діалог щодо меж майбутнього Нацпарку на теренах Лохвиччини, його зонування, щоб врахувати всі особливості території, її використання сільськими громадами. А ще – відповісти на всі питання людей, розвіяти міфи, чутки та страхи.

Натомість відбулися на скору руку зрежисовані руками «доброзичливців» Віктора Івановича низькопробні «концерти». З умовною назвою: «Не треба нам нічого тут розказувати, ми одразу проти!».

На фото: зібрання в Гирявих Ісківцях, 13 березня 2025 року

Ніхто не збирався нічого і нікого слухати. На зборах людей, які прийшли почути і попрацювати спільно, майже не було. В залі була переважно накручена публіка, яка очікувала початку, щоб одразу атакувати гостей.

В якості спікерів – місцеві «жертви» майбутнього Нацпарку, з усіма притаманними ознаками: все знаючі «з перших вуст», безапеляційні, з купою претензій і образ. Звісно не до себе, а до всього світу білого. Ті, кому по життю всі винні і кого ті «всі» завжди обманювали. В тому, що земля саме кругла, мене переконував в Гирявих чоловік з стійким запахом перегару…

Сценарій скрізь був один. Погано замасковане несприйняття. Деякі «бійці», віком далеко за 70-т, не могли дочекатися початку і «рвалися в бій». Починали ці «добрі люди» з наростаючих по гучності вигуків: «не на часі, йде війна», «в ліс не пустять», «грибів і ягід збирати не дадуть». Закінчували: «грошей немає, а їм Нацпарк». А подекуди взагалі переходили на особистості, як в Свиридівці. Коли «спеціально навчена» жіночка, до речі, теж депутат, докоряла нам «добудуваним» нею в своїй голові двоповерховим будинком.

На фото: зібрання в Свиридівці, 14 березня 2025 року

Що свідчило лише про те, що «сценаристи» не тільки не мають навіть поняття зеленого, що ж таке і для чого взагалі Держава створила механізм Нацпарків. А й не гребували гебельсівськими настановами: «чим грубіша брехня, тим швидше в неї повірять».  

Потім «на сцену» виходив депутат, який власне потурбувався про присутність саме цих людей в залі. Інколи, як в Гирявих Ісківцях, він виглядав як «генератор випадкових слів» (це не нами підмічено). Але неодмінно ставив жирну крапку: «Я проти. Не на часі». І «концерт» можна було вважати завершеним.

На фото депутат Юрій Ус на зібранні в Гирявих Ісківцях 13 березня 2025 року.

Звісно, розмова про Нацпарк за таких умов не складалася.

Депутат, який щойно ототожнював себе з “простими людьми”, сідав в розкішне люксове авто і відправлявся до Лохвиці звітувати своїм поплічникам, як він хвацько «дав бій». А «жертви» майбутнього Нацпарку хто пішки, хто велосипедом поверталися до своїх скромних домівок. Контраст вражав.

Цікава в цьому роль старост. Як і для чого вони збирали людей? Чому такі «концерти» можливі? На кого ці старости працюють та яка взагалі роль старост на місцях? Коли чимала порція неконтрольованої злоби присутніх була адресована також їм особисто.

«Сценарій», схоже, на скору руку «злабали» депутати оновленої після відсторонення Віктора Радька депутатської групи ЛохвиЧина (саме так, з одним “Ч” ці малограмотні невігласи себе обізвали). До цього ці самі депутати й такий собі бувший очільник РДА часів януковича Анатолій Заславець лобіювали і славнозвісну гідроспоруду в Млинах, і рукотворну “венецію в Свиридівці”, а дехто – і сміттєспалювальний завод, пропонуючи рішення на шкоду довкіллю та громаді.

Розуміємо, що Нацпарк в його класичному виді ніякого персонального зиску саме для цих осіб не матиме. Лише обмеження: не можна буде браконьєрити і будувати бані прямо на руслі Сули. А для декого – безкарно пиляти ліс і рити піщані кар’єри. А от надання депутатських дозволів на буріння свердловин під видобуток газу – це вже дороговартісна комерційна справа. Але якщо тут буде Нацпарк – тут не буде ніяких свердловин, і з газовиків не вдасться поживитись. 

Заради справедливості потрібно зазначити, що 2017-го року частина цих депутатів – Володимир Рязанов з групою підтримки вже покійного Т.Кутового, були «за» створення Нацпарку. Нехай і не радячись з людьми, намагаючись проштовхнути його «згори», та ще й з деякими «відокремленнями» собі ж на користь. Але тоді у них не вистачило ані духу, ані сил. А от сьогодні вони, здається, вже «проти». Бо це вже не бізнес?

При цьому, напевне, щоб замаскувати власне дворушництво, вони повторюють «дічь» про те, «що Ліза і Гліб були тоді проти Нацпарку, а нині за». Незважаючи на вперті факти: нас тоді не було в їхніх лохвицьких вовтузіннях і близько. Допоки не довелося відстоювати землю під Українську Церкву і протистояти феодальним замашкам Кутового. Але це трапилося дещо пізніше.

Ще одна ціль «сценаристів», очевидно, полягала в тому, щоб продемонструвати чинному голові, «хто в домі господар». Лунали скоординовані вигуки не про Нацпарк, а про «де наші дороги, де наші робочі місця, де наша чиста питна вода, коли почистять річку». Причому ті люди, з якими вдалося поспілкуватися після зібрань, обурювалися, що самі депутати, які сиділи в залі, нічого для них і громад не зробили. Та і Радько не частий тут гість…

Сьогодні «завалити» Нацпарк любими засобами хочуть саме ті, хто був спійманий на браконьєрстві та відкупився. Але готовий нищити тварин і надалі. Ті, хто розорює все і вся і зупинятися не збирається. Хтось побудувався на березі Сули, перекривши підхід людей до неї.

Вони зневажають не нас – вони зневажають громаду. Вони зневажають Землю, з якої годуються. Брехнею вони зневажають самих себе.

Цим людям точно Нацпарк не потрібен.

Сула у нас одна. І якщо для її збереження і захисту потрібно створити Нацпарк – його буде створено. І це лише питання часу.

Гліб Плескач

Єлизавета Сачура

На фото вгорі: зібрання в Луці 14 березня 2025 року.