Пошук

“Тим, кого не видно, але хто дає. Кого не називають, але хто обіймає. Дякуємо.”

Не завжди стежка Якова радувала океанськими просторами. Сьогодні частину шляху ми «насолоджувалися» дощем, справжнісіньким рідним і близьким місивом під ногами. Але ці прикрощі – лише невеличкий епізод. І вони – ніщо на фоні квітнучого моху, гігантських евкаліптів, посмішок пілігримів, казкових місць і безмежної вдячності за можливість це бачити і жити.

Дехто йде стежкою Якова на конях. А якщо ще й по мосту, збудованому за римської імперії, то взагалі – наче й сам потрапляєш в ті часи, хоча б на мить.

Іспанці на велосипедах, від малого до великого, обмін подарунками з канадійками, океан з безкрайнім узбережжям і чергові затяжні підйоми, іспанське місто Віго з Русалом, а не Русалкою,  – все це ми побачили на сьомий день «стежки Якова».

Іспанія щодня ускладнювала проходження «стежки Якова». Цього дня запланували подолати відрізок впонад  30 кілометрів, більшу частину якого треба йти увесь час в гору. Але коли тебе в чужій країні неочікувано підбадьорює «Слава Україні» від невідомого пілігрима, не українця, труднощі – вже такими не здаються.

Піктограми на соснах, незвичний пам’ятник загиблим рибалкам, послання світу від українців на «стежці Якова», зниклий пором і атакуючі чайки. І це ще не все.

З чарівного міста Амороса, що в перекладі означає «Кохана» ми вирушили 14 травня майже о 9-ій ранку. Наступне бронювання гестхаузу було за 22 км.

13 травня 2025 року в нас був третій повноцінний день «стежки святого Якова». І якщо перших два дні ми ще призвичаювалися, то на третій день вже все було зрозумілим. І шлях став своїм, рідним. А ще цього дня океан вражав візерунками відливу і небаченими кам‘яними «інсталяціями».

11.05.2025 року. Неділя. Цього дня рано вранці розпочався наш Каміно/Шлях.