Сула – не яма вигрібна. Піднята нами на початку минулого року тема мала продовження.

2 липня 2024 року Лохвицький районний суд Полтавської області ухвалив рішення у кримінальному провадженні № 42023172050000008 від 22.02.2023 року. Йдеться про самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво на ній, а також прямо на руслі річки Сула лазні. Лазні в с. Лука, якою користується лохвицький бізнесмен Анатолій Власенко, він же депутат Лохвицької міськради від славнозвісної “Батьківщини”, член сумнозвісної ЛохвиЧини.

Це судове рішення нарешті наблизило відновлення справедливості та законності у справі з умовною назвою “Громада проти Власенка”. Але лише “наблизило”, але не “відновило”.

Згідно з вироком суду, обвинуваченим у справі та підсудним виявився батько Анатолія Власенко – Микола Власенко. Який нібито вирішив подарувати синові-депутату лазню. Для чого без будь-яких дозволів і погоджень – її збудував на самовільно захопленій земельній ділянці на березі річки Сула. Це батьківське будівельне свавілля сталося на 16 “сотках” берегу Сули, прилеглого до земельної ділянки сина – Анатолія Миколайовича Власенка. Бо саме на нього зареєстрована згадувана у судовому рішенні земельна ділянка з кадастровим номером 5322684401:01:001:0547 в селі Лука, по вул. Сульська, 4.

Але батьківську любов до сина, якому треба іноді митися саме посеред русла Сули, не оцінили люди. Саме тому керівництво громади та прокурори були змушені реагувати на це очевидне свавілля та наругу над законами України. Інакше чим можна пояснити таку неквапливість офіційних інстанцій на “самобуд”, якщо будівництво лазні тривало з травня по жовтень 2022 року – і вже тоді обуренню громади не було меж, а кримінальне провадження № 42023172050000008 було зареєстроване лише 22.02.2023 року. Хоча покласти край незаконному будівництву можна було ще на стадії вбиття перших паль.

У судовому засіданні прокурор заявив про затвердження угоди про визнання винуватості. За умовами якої обвинувачений повністю і беззастережно визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за вказаних в обвинувальному акті обставин. І сторони погоджуються на призначення обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 197-1 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. Суд своїм рішенням цю угоду затвердив.

Цікавий перелік “суворих” зобов’язань, якими ця угода з прокурорами наділяє підсудного: “беззастережно визнати обвинувачення в обсязі, що викладений в повідомленні про підозру від 24.06.2024, стосовно обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 197-1 КК України; співпрацювати з правоохоронними органами в частині викриття кримінальних правопорушень: вживати заходів до отримання відомостей про здійснення іншими особами кримінальних правопорушень, повідомляти правоохоронні органи про всі відомі такі факти, давати відповідні показання про них згідно вимог закону; в умовах воєнного стану всіляко допомагати державним органам, громадськості у зміцненні обороноздатності України”.

Хоча майже все наведене у цитаті вище – це ОБОВ’ЯЗОК будь-якого громаданина, і не потребує додаткового “закріплення” в угоді.

А тепер про деякі інші дивні аспекти цієї справи.

По-перше, угода зі слідством чомусь не містить згадки про те, що обвинувачений має:

а) публічно вибачитися перед Лохвицькою громадою за скоєне;

б) демонтувати самовільно збудовані споруди на самовільно захопленій землі. І зробити це власним коштом, у максимально стислий, конкретний, визначений угодою строк.

По-друге, дивує якась, так би мовити, “короткозорість” у класифікації цього злочину правоохоронцями. Нагадаємо, у рішенні суду йдеться про інкримінацію підсудному частини 4 Статті 197-1 (назва якої “Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво”). Чи не логічніше було розслідувати цю справу через диспозицію частини 2 Статті 197-1, у якій мова йде про “Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене … ГРУПОЮ ОСІБ, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах …” Бо важко уявити, що літній Власенко-старший самотужки захоплював чужу землю і також самотужки самовільно будував оте одоробло на Сулі. А весь цей час його син, Власенко-молодший, нічого про те будівництво не чув і не знав (хоча про те знала вся громада), наявним будівельним ресурсом – технікою та людьми – батькові не допомагав, самобудом – не користувався.

Здається, у слідчих були всі можливості довести оте “вчинене … групою осіб” і трохи розширити склад реальних подільників у цьому злочині (багато свідків, телефонні розмови основних фігурантів і т.ін.). Але не було бажання. Хоча для встановлення справжньої, а не декларативної справедливості та законності на теренах Лохвиччини було б доцільним притягнення до відповідальності ВСІХ причетних до скоєння цього злочину.

Схоже, що і слідчих, і прокурорів, і любителів лазень влаштувало те, що провину на себе взяла одна літня людина, на яку і “списали” цю справу. Але це вже не про справедливість, а про “договорняки”. І це аж ніяк не працює на авторитет Держави та прокуратури зокрема (а мало б!).

Оте батькове “Все я!”, на мою, думку, має просте пояснення: якщо б свою вину у цій справі визнав син, він мав би клопіт. Бо угода зі слідством не знімає з обвинуваченого судимість та всі її наслідки – наприклад, звільнення з публічної служби чи втрату депутатського мандата. А коли мандат депутата дорожчий за власне прізвище і честь, то можна “під статтю” підставити і рідного батька.

І ще про мораль – таке давно забуте слово, яке в сучасній Україні почуєш хіба що в церкві. В якій  не побачиш Анатолія Миколайовича.

Про мораль – це коли не можна робити з Сули помийку і вигрібну яму. Причому робити це публічно, нахабно, з особливим цинізмом, всіляко зневажаючи суспільну мораль і Закони начебто твоєї Держави.

Про мораль – це коли огидно, що син прикривається літнім батьком, відмазуючись від кримінальної статті за заподіяне.

Про мораль – це коли “земельний бєспрєдєл” і будівництво лазні “кращими людьми громади” відбувалися навесні-восени 2022 року, вже під час “великої війни”, коли українська кров вже лилась рікою. Коли наш край заполонили біженці, багато з яких втратили буквально все, а свідомі лохвичани жертвували “на ЗСУ” усе, що могли.

Саме тому, що є чітке розуміння, з ким саме ми маємо справу, ГО “Громада Посулля” офіційно інформуватиме про подальший перебіг подій природоохоронні організації – як вітчизняні, так і міжнародні. А за потреби – публічно відстоюватиме інтереси громади в офіційних інстанціях у цій справі. Як це було у випадку з “гідроспорудою імені Кутового”. Чим та афера закінчилася – знають усі.

Щоб у прокуратури було більше стимулів довести цю принципову справу до логічного кінця – повного демонтажу незаконних будівель і споруд на самовільно захоплених землях. Весь необхідний правовий інструментарій у прокурорів для цього є.

Щоб створити прецедент невідворотності покарання за порушення природоохоронного законодавства на Посуллі.

Щоб потенційні послідовники лохвицьких “банщиків” нарешті зрозуміли і повірили, що будь-яке злодійство стосовно Сули матиме наслідком дієве покарання. А всі «дієві особи» – зневагу суспільства.

Гліб Плескач

Фото – ілюстративне, з відкритих джерел