Позавчора довелося спілкуватися з Олегом Ведмідем. Саме з тим одіозним уродженцем Лохвиці, про якого писала раніше: Плата за любов до ката. Частина друга: як громада позбудеться ката.

Розмова відбулася в кабінеті міського голови Лохвиці Віктора Радька. Розмова важка, неприємна, недоречна, сюрреалістична. Розмова, якої не мало б бути взагалі, якби в кріслі мера був не вчорашній регіонал.

В ході цієї морально виснажливої  майже годинної розмови в мене особисто склалося стійке враження, що Віктор Радько всіма силами намагався  догодити другові кобзона. Який наприкінці другого року повного вторгнення росії в Україну в присутності свідків на «русскам язикє», «акая», зверхньо «нарізав» меру завдання, давав вказівки. Не отримуючи з боку Радька жодного опору чи зауваження. Навіть пари з вуст. Виглядало так, що «Старший брат» керував «молодшим». Але про все по-порядку.

Ранком 24 січня мені зателефонував Володимир Степанович Зінченко. Мовляв треба терміново під’їхати до голови громади. По питанню відключеної від енергопостачання каплички на Благовіщенському  цвинтарі. Я не мала жодного бажання навіть переступати поріг мерського кабінету після того, як Віктор Радько не словом, а ділом показав неодноразово своє справжнє ставлення до Помісної церкви в Лохвицькій громаді. Та настоятель Благовіщенської релігійної громади о. Всеволод мав на цей ранок ряд запланованих раніше треб, тому їхати мусили Зінченко і я.

В кабінеті мера чекав перший заступник голови С.Шрамко, представниця енергопостачальника, згодом долучились Володимир Зінченко, Юрій Фомін в якості представника родини Ведмідів і депутат Лохвицької міськради від ВО «Свобода» Анатолій Білан.

Віктор Радько явно не зрадів моїй появі, запитавши, які я маю повноваження представляти інтереси релігійної громади. На що я відповіла йому, що з даного питання 20 січня прийняте рішення парафіяльних зборів Благовіщенської релігійної громади. І я ознайомила його і присутніх з витягом з протоколу. Зауваживши, що подібні питання в нашій церкві, на відміну від УПЦ (МП), вирішують не «куратори» і не «смотрящіє». А тільки парафіяни спільно, порадившись і прийнявши рішення на зборах. Принагідно зачитала це рішення.

Віктор Іванович нервував і хвилювався більше, аніж я мала нагоду бачити раніше. Він буквально благав: «Нам потрібно зберегти каплицю на цвинтарі. Включіть енергопостачання, я вас дуже прошу, включіть…».

Енергопостачання каплиці було вимкнене тиждень тому. Так як в зв’язку зі зміною релігійної конфесії громади,  була переукладена угода на постачання електроенергії  з новим керівником. На всі об’єкти Благовіщенської  релігійної громади. Каплиця «Всіх святих» – один з таких об’єктів. Яким без погодження з новим керівником самовільно продовжували користуватися ті, хто на сьогодні вже не є офіційно зареєстрованою релігійною громадою.

Керуючись рішенням зборів, і Володимир Степанович Зінченко, і я відповіли, що жодних проблем з відновленням подачі електроенергії немає. Каплиця може бути зі світлом вже сьогодні. Окрім того, за рішенням зборів вона має бути відчиненою протягом світлового дня – чого ніколи не було раніше. А сама родина Ведмідів має можливість користуватися нею цілодобово, мати дублікати ключів. Включення електропостачання можливе за єдиної умови, що в каплиці не має служити вже колишній настоятель Благовіщенської громади УПЦ, яка перебуває в єдності з московським патріархатом, гр-н Михайло Товстяк.

І тут сталося наступне. Віктор Радько попросив Юрія Фоміна (так, саме того депутата, який згідно декларації, має три бюджетних місця роботи в Лохвицькій громаді) одразу набрати номер Олега Ведмідя.

Той одразу відповів. Явно відчуваючи, що саме він – «господар ситуації»,  він заходився «повчати» присутніх, не бажаючи чути опонентів. Здавалося, що робив він це неодноразово. Явно Віктора Радька він добре знав і розраховував на безумовне  виконання всіх своїх побажань.

В одну із пауз я перервала потік московитських наративів про «неможливість перехрещення», про «незаборонену» УПЦ. Зауваживши, що ніхто не дозволяв і росії нападати на нашу землю, і тим більше вбивати наших людей. Саме під час розмови за декілька сот кілометрів від Лохвиці московити обстрілювали Харківщину і не тільки. А ще нагадала, що від 2014-го року від рук московитів загинуло вже 36 лохвичан, родичі яких теж були присутні на обох парафіяльних зборах. І двері тієї каплиці демонстративно були зачинені від часу поховання самого першого загиблого – Сергія Войтера. І така практика «зачинених дверей» каплиці на цвинтарі, як, до речі, і Благовіщенського Храму, тривала до недавнього часу.

Тому обурені такою зневагою служителів (УПЦ МП) до пам’яті Героїв лохвичани і визначились ще влітку на зборах. Благовіщенська Релігійна громада не матиме більше нічого спільного з вороже налаштованою до власних Героїв релігійною спільнотою. В Благовіщенському Храмі, в каплицях має служити священство ПЦУ.

Рішення зборів від 20 січня 2024 року про порядок використання майна Благовіщенської громади в протоколі зборів виписано так: «Каплиця “Всіх святих”, в м. Лохвиця, по вулиці Федоряки, будинок 1а/2 має бути відчиненою і доступною для відвідування протягом кожного робочого дня. Богослужіння в каплиці має проводити священство ПЦУ. Або представники інших конфесій за погодженням з настоятелем Благовіщенської релігійної громади о. Всеволодом (Бігун Всеволод Васильович). Цілодобовий доступ до каплиці, а також дублікати ключів матимуть представники родини Ведмідів, чиїм коштом було споруджено дану каплицю на честь вшанування пам’яті голови родини».

Моралізаторство, образи, перерахування зробленого для Лохвицької громади не припинялись. За останнє я принагідно подякувала. Правда зауваживши, що ці занадто щедрі «благодіяння» руками різних людей, часто-густо, вихідців з цих країв, московія провадила на всій території  України до повномасштабного вторгнення і не тільки щодо церков.  Олег Ведмідь неодноразово повторив, що каплиця і Благовіщенська церква фінансувалася увесь час його коштом, чим підтвердив власне фінансування релігійної організації УПЦ в Лохвиці ззовні. Ще казав, що дуже любить Україну. Правда, визнав, що на даний час він далеко, в Італії.

Нервування Віктора Радька наростало. Склалося враження, що він вже пообіцяв «господареві», що проблема вирішена, залишились тільки невеличкі формальності. Але «щось пішло не так».

А ще Ведмідь дуже впевнено пропонував чи радше давав вказівку Радьку «провести референдум» в громаді з питання використання каплиці. На що Радько, зітхнувши, доповів, що це не передбачено українськими законами. А я припустила, що навіть якби це було можливим, то результати референдуму розчарували б Ведмідя.

Розуміючи, що провівши, стоячи на колінах, стількох своїх земляків, навряд чи лохвичани пробачать те, що увесь цей час демонстрували прихильники онуфрія в Лохвиці щодо українських Захисників. Жодного разу не провівши в останню путь українських Героїв.

Але Радько вчергове благав. Тоді Володимир Степанович Зінченко запропонував набрати Михайла Товстяка  і сказати йому, що якщо він більше не служитиме в каплиці на цвинтарі, то світло вмикаємо. М. Товстяк вислухав пропозицію В.Зінченка і відповів: «Мені Олег (Ведмідь – ред.) сказав служити».

І тут пазл склався. Тобто, за всією безкінечною мішурою слів виринула гола правда. Михайло Товстяк робить те, що йому наказує Олег Ведмідь. Який, схоже, його діяльність підтримує, фінансує, а значить – контролює. Тобто можна припустити, що увесь цей час жодної суб’єктності Михайло Товстяк не мав, виконуючи вказівки, які отримував від благодійника – друга кобзона; який все своє свідоме життя прожив в росії, а не в Україні. Тому і не перейшов Товстяк разом з громадою до ПЦУ, а навпаки до останнього кріпив оборону, і демонстрував відданість онуфрію.

І зараз виглядає так, що робить лише те, що йому кажуть. Служить. Тільки не Богові і не громаді. І навряд чи Україні.

Так само про яку суб’єктність чи самостійність Радька може йти мова? Коли обраний людьми керувати громадою, і поховавши 36 її мешканців, він виконує прохання друга кобзона зберегти в громаді місцевий осередок філії рпц, знаючи, що УПЦ перебуває в єдності з рпц. Яка може бути суб’єктність голови громади, коли десятки мільйонів бюджетних грошей за теплопостачання роками йдуть фірмам на Печерських пагорбах? Коли інформація про використання земель в громаді суб’єктами господарювання – чомусь не оприлюднюється? Коли роботу громади три роки поспіль саботує частина депутатів, заведених самим мером. Коли голова громади не відповідає за свої слова?

Всі ці «перемовини» в кабінеті міського голови за участі перебуваючого в теплих краях «почесного громадянина Лохвиці» нагадали мені стиль «перемовин», які веде росія з будь-ким. Повна недоговороздатність, нехтування інтересами не те що людей чи громад, а навіть країн. Нав’язати виключно власну точку зору, не беручи до уваги інтереси інших учасників процесу. І коли так як вона, росія, хоче не виходить – вона все одне гне своє.

І коли ми з Володимиром Степановичем не пішли на поступки, які полягали в збереженні на території громади присутності УПЦ, ми почули: «Я ні а чьом прасіть вас нє буду, я паставлю гєнєратори і буду тапіть». Говорити не було більше про що. Я залишила це не шляхетне зібрання. Для чого взагалі потрібно було збиратись?..

Коли московити зносять наші міста і села, вбиваюь наших людей, навряд чи збереження в громаді решток УПЦ, підпорядкованої фсб-шній рпц, є тим, чим ми маємо перейматися. І не варто нас, українців, з цього приводу шантажувати збереженням цінностей, погрожувати нам чи нас залякувати.

Шлях до збереження каплиці і її служінню громаді – простий. Як майно Благовіщенської громади вона має служити всім громадянам, а не купці прихильників онуфрія.

І найкумедніше: ще до зустрічі з Радьком переді мною лежало «Звернення» до мешканців Лохвицької громади і міськради, начебто від родини Ведмідів, в двох екземплярах. І коли я, «як мешканка громади»  попросила собі один екземляпляр, Радько сполотнів і не дозволив мені його взяти, сказавши, що «це йому» і що я не маю права це публікувати. Але вже сьогодні це звернення – на сторінках начебто і приватної, але щедро фінансованої з бюджету Лохвицької громади газети «Зорі». Така ось позиція влади.

Щодо Віктора Радька. Людина публічно декларує свою неналежність до жодної з релігійних конфесій. Але так ревно рятує каплицю, побудовану другом кобзона! При цьому демонстративно ігнорує приїзд в Лохвицьку громаду Митрополита Полтавського і Кременчуцького ПЦУ Федора. То кому насправді служить наш мер?

Єлизавета Сачура