Для перенесення святкування Різдва на 25 грудня у Верховній раді 14 липня 2023 року заледве знайшлася необхідна кількість голосів – 237 при мінімальних 226.

Ще б пак, цей крок – по суті розрив з міфічним «канонічним руським православієм». А до нього вочевидь виявилися неготовими ті,  для кого Україна – ніколи не була «понад усе». Ті, чиї біографії  недвозначно натякають на приналежність до так званої «п’ятої колони».

Маю на увазі партійців «партії регіонів»  чи опзж; голосування за антинародні і антиукраїнські закони, наприклад «закони 16 січня»; підписання завідомо невигідних, кабальних газових угод  і таке інше.

І у нас з вами, суспільства, схоже попереду ще дуже багато неприємних  «відкриттів».

Кожне подібне голосування наче рентгеном підсвічує тих, кого українці мають більше ніколи не обирати, якщо вони насправді прагнуть  саме Української влади.

«Слуги» дуже часто «ламаються» на питаннях, подібних цьому – коли святкувати українські свята. Так, питання про заборону діяльності церкви –агресора в Україні, яке до цього часу не проголосоване депутатами — зайве тому підтвердження. Це при тому, що люди в громадах змушені рухати цей незворотній процес самотужки. Декілька законопроєктів лежать без руху в Раді більше року.

Забракло одностайності у «монобільшості » і цього разу. 175 голосів з 237-ми –це все, що вдалося зібрати за голосування українських свят, як їх хочуть бачити переважна більшість суспільства. Не відчувають « Слуги»  настроїв українців. Адже кидати кістку у вигляді щедрих десятків і сотень мільйонів на сакральне для українців – Музей Голодомору  чи заміну радянського герба на тризуб в час, коли гинуть Захисники і ці гроші вкрай потрібні для виробництва і закупки дронів – це означає не розуміти свій народ. Який би сприйняв і подякував і за Музей і за герб в мирний час, а зараз тільки дратується.

Змаргіналізована вкрай «Батьківщина» дала всього 13 голосів з 24-х.

Навіть ЄС, яка так пишається вкладом свого лідера в отримання Томосу, дала 19 голосів з 27-ми. «Голос » – 10 з 20-ти.

Очікувано, жодного голосу за «Різдво не по-кацапськи» не дали колишні регіонали, які сьогодні порозповзалися по різних фракціях Верховної ради.

В тому числі, депутати двох постійних сателітів недієздатної  монобільшості, які ввібрали в себе політичних пенсіонерів – цього разу ледь видушили по декілька голосів. «За майбутнє » дали 5 голосів з 17-ти, Довіра 10-з 20-ти.  Сам лідер останньої – Олег Кулініч, який «подарував» Лохвицькій громаді незабутні враження від дворічних взаємопоборювань голови і депутатів від Довіри, на голосуванні був «відсутній».

Жодних сумнівів, що в подібних голосуваннях не буває випадковостей.

Так як не є випадковістю, провалене тричі Полтавською обласною радою голосування по забороні московитської церкви в Україні. Все майже так само, як в Верховній раді.

Висновки на поверхні. Хочемо перемогти ворога – воюємо. Хочемо нарешті притомну україно центричну владу – не купуємось на гречку чи солодкі обіцянки, очищуємось від п’ятої колони всюди. І уважно слідкуємо за руками тих, хто вже сьогодні думає про вибори у країні, що стікає кров‘ю.

Війна має навчити нас бути уважними, не вибачати і пам‘ятати кожну зраду, дію, кожну розтрачену намарне копійку, кожний прояв байдужості чи бездіяльності, показного піару. І якщо влада – це відображення нас самих, то обирати владу так, щоб нам не соромно було дивитися у дзеркало.

Єлизавета Сачура