Понеділок, 22 Квітня, 2024

З московитських попів новомучеників не вийде

Московитські попи в Лохвицькій громаді, вже втретє посунули до суду. Схоже, це – агонія.

Релігія – ідолопоклонство.

Падіння, плазування…

Не підносить, а опускає

До прислужництва

Без гідності, готовності

 на все – на переступ через святе

Є.Сверстюк, 1990 рік

Без надії виграти.

Засвітивши підписи тих, хто в Лохвиці московитів чекатиме  до дня нашої Перемоги і навіть після неї. І підробивши чималу частину тих підписів, від лубенської Хейлівщини до невідомої Олександрівки, що і експертизи не потрібно, щоб цю підробку побачити.

Ну і як заведено у регіоналів-покровителів УПЦ, не обійшлося без фальсифікації документів в якості «доказів». І заїжджених московитських наративів.

Для чого вони це зробили? Виключно для того, щоб максимально затягувати час, вдавати з себе страждальців і мучеників, і відтягнути неминуче. Така в них вказівка від кураторів.

Всі ми добре пам‘ятаємо публічну обіцянку представників упц мирно передати Благовіщенський Храм релігійній громаді ПЦУ.  Та ментальним московитам – брехати, як дихати. Неважливо, на камери чи один одному, прямо дивлячись в очі.  Московити – це фальш, брехня і підступність в усьому.

Тих, хто сумнівається, що московія прийшла нас, українців, знищити, майже не лишилося.

Бандерівці і нацисти, з якими московити воюють, виявилися вигадкою.

«Русскоязичноє насєлєніє» виявилося зрусифікованими українцями, які поволі це розуміють і переходять на мову.

І ще московія воює за «вєру православную». В особі РПЦ – УПЦ  МП – УПЦ. Яка – і це доведено вже десятками кримінальних проваджень від СБУ по всій Україні – є лише інструментом для окупації України.

РПЦ/УПЦ не має жодного відношення до Віри і Бога. А з огляду, як кіріл благословляє війну проти нас і всього людства – вона взагалі від Сатани.

За українську мову московити вбивали і продовжують вбивати, бо то дух наш. Бо в достойних устах українське Слово б’є по московитах не гірше тих «атакамсів» і «хаймарсів». Тому, допоки залишатиметься хоч крапля того «язика», чи «вєри православной», доти йому буде сенс воювати в Україні.

А тепер до питання, так коли ж ми вже молитимемсь в «нашій церкві»?

Відповідь: як тільки її стіни полишать московитські посіпаки і потенційні колаборанти. Таких там жменя. До 30-ти осіб. Вони всі громаді відомі. Полишать самостійно. Або з «допомогою» Громади.

Це вони носяться по громаді зі своєю міфічною унікальною канонічністю, це вони поділили  нас, українців, на правильних і неправильних. Це вони після отримання справжньою Українською Православною Церквою – ПЦУ –  Томосу від Вселенського патріарха замість прийняти світом визнану автокефалію, обрали для себе шлях розкольництва. Бо немає «канонічної» УПЦ!!! В природі не існує. Є УПЦ як дочірня структура Російської православної церкви. А як самостійна УПЦ – ніким не визнана. Цей нарив, гнійник потрібен кірілу, путіну, «церкві-мамі», щоб Україна була ним інфікована і не могла якомога довше одужати.

Ті, хто сьогодні продовжують розносити московитську брехню  про «неканонічну» ПЦУ, «неканонічного» Епіфанія, або звинувачують у «відступництві і гріхах» тих, кому нарешті відкрилися на цю брехню очі  – або очманілі невігласи, або відверті вороги України. Вороги для нас, українців.

Ми, люди, народжені за часів СрСр, глибоко травмовані епохою тотального атеїзму. Яка спустошувала людські душі. Яка намагалася зробити дурними і недолугами в наших очах наших глибоко віруючих дідів-прадідів. А наших батьків і нас – ходити на комуністичні паради і «майовки» замість ходити до Храму. Та сумна епоха витравлювала з життя людини життєдайну Любов і потребу слідувати 10-ти заповідям. Позбавляла нас грунту, своєї української ідентичності, намагалася зробити з нас слухняного «совєтського чєловєка».

Проживаючи ці важкі часи сьогодні, кожний обирає для себе, або залишатися в минулому з минулим, або змінюватися заради нас самих і майбутнього наших дітей.

Бо саме з Богом наша Сила. В Бога мало робітників, казав ще Борис Грінченко. Але сьогодні їх має вистачити, щоб  московит, після рік пролитої ним української крові, більше НІКОЛИ не вказував нам на нашій землі, «що його, а що наше».

Саме зараз час об’єднатися У ПРИНЦИПОВОМУ ПИТАННІ. Всі жителі громади і її гості, хто має чисту совість, сумління, хто воює, працює, молиться Богу за Перемогу України і очищення від московщини в усьому, на наше Українське Різдво – 25 грудня буде молитися з усім українським народом і Західним світом –  в Благовіщенській церкві ПЦУ. Яка наразі ще тимчасово окупована невеличкою жменею ментальних совків і московитів.

Михайло Товстяк мав і наразі має вибір. Стати на бік Автокефалії і Служити людям, Богу і Україні, ставши поруч з автокефальним настоятелем,  як це зробили вже сотні священнослужителів, чи залишитись маріонеткою в руках клятих «регіоналів» і московитських васалів, яким він, українець, на жаль сьогодні є.

Шановна Лохвицька громадо!

Недаремно епіграфом до цього матеріалу я взяла слова Людини глибоко віруючої. Яка свого часу, а саме на Спаса 1988 року стояла на місці збудованого колись коштом Калнишевського і знищеного совєтами Храму в Лохвиці – дисидента, філософа, релігієзнавця,  Євгена Сверстюка.

Ось запис з його щоденника:

Вже тоді цей мудрий чоловік так характеризував, те, що московія в кінці 80-х на початку 90-х так само як зараз по відношенню до ПЦУ, діяла по відношення до УКЦ. Чи не про сьогоднішє його слова, які я винесла в епіграф?

Чи не перетворив сьогодні путін з кірілом і онуфрієм християнство на ідолопоклонство? Чи не падінню їхньому, плазуванню, прислужництву і готовності на все, навіть на переступ через святе, ми є свідками?

Якщо наша місцева влада в багатьох питаннях, і зокрема в питанні української церкви неспроможна чути нас, то нашу з вами владу – владу людей, ніхто не відміняв.

Нам чужого не треба. Громада змусить московита повернути нам наше святе і забратися геть. І ми це зробимо разом. Без провокацій,  бо за нами Право і Правда.

Єлизавета Сачура