«Лохвиця перетворюється… на додаток», під таким заголовком надрукована стаття Олександра Москаленка в “Зорі “ 6 лютого. Окрім насущної теми децентралізації значна увага в ній концентрується на черговому викрутасі обласної влади-тобто на приєднанні Лохвицького ПТУ- 27 і Заводського ПТУ-32 до Гадяцького вищого професійного аграрного училища. В результаті чого ще два гадяцькі училища, до речі також аграрного профілю, лишаються і надалі самостійними, а відігрались на двох лохвицьких.
Але найбільше в статті вражає наступний абзац – “Сьогодні панує епоха руйнівників. Свої діяння в які тільки лакмусові папірці вони не обгортають! Про це при нагоді ще поговоримо.”
Отож тепер будемо чекати імен тих руйнівників, а насправді, мабуть, керівників району, які в останні десять років були причетні до так званого перетягування в Гадяч лохвицьких організацій та установ. Але давайте будемо при тому справедливими. Адже дійсно нашим очільникам не вистачало часу займатися такими «дрібницями». Про які МРЕВ та санстанції може йти мова, коли треба у Свиридівці збудувати Венецію, або втелющити під Вишневим сміттєспалювальний завод, залучивши для того полтавських діток капітана Шмідта. Подібних абсурдних прожектів можна перелічити ще вдосталь, але питання до автора цієї аналітичної статті в іншому: “Чому “Зоря”, коли кипів увесь район, відреагувала мертвою тишею на результати громадського слухання про вплив на довкілля проекту розчистки Сули? Тим паче, що після того її представник поїхав разом з Рязановим до Києва в надії, що вчені з всієї України підтвердять геніальність того прожекту і поставлять на місце “невігласів”-активістів. Але коли сталося все навпаки-знову на сторінках районки жодного слова. Отож хто насправді допомагав руйнівникам обгортати їх діяння в лакмусові папірці, а на простій мові, робити із непотребу цукерки – нехай вирішує громада.

Антін Батіжевський