Депутати Лохвицької міської ради Володимир Борисенко, Григорій Шамрицький, Руслан Кравченко, Юрій Ус і Оксана Костюк вчергове зганьбили Лохвицьку громаду на сьогоднішній сесії.

Вони демонстративно не проголосували за раніше погоджене з ними ж рішення повернути гроші за новорічні цукерки для лохвицьких дітей підприємиці з Запоріжжя.

Борг Лохвицької міськради в 352 тисячі гривень перед Оленою Зотовою висить 8-й місяць. Жінка приїздила в міськраду, публічно зверталася до депутатів, все намарне.

Завжди знаходилася якась причина і саме у депутатів так званої групи 14-ти їй відмовити. Бо беззахисна, жінка, здачі не дасть.  Ну і що, що українка, ну і що, що податки платить? Ну і що, що матір двох дітей і має утримувати ще й батьків, які втратили житло в Попасній після окупації росіян? Такими «дрібницями» цих персонажів не проймеш.

«Ви, що виховувати нас тут будете? », — кинув насмішливо Борисенко у відповідь на сказане колегами-депутатами: «Ви ж слово давав?».

Сьогодні роль «вихователя» Володимир Іванович залишив за собою. Він подумки напевне вже насолоджувався слізьми і розпачем беззахисної жінки, яка вчергове не отримала своє законне. І яка, напевне мала б впасти на коліна і благати його особисто «змилостивитись» над нею.

А вона, бач, цього не зробила, а навпаки, втративши вже будь-яку надію, почала «шукати справедливості» в лохвицьких соцмережах. Тобто, «виховував» Борисенко не тільки депутатів, а і її.

Володимир Іванович точно знає, що «справедливість» – то для слабаків і наївних.

Щодо інших «не голосувальників». Звісно віддавати борги якійсь жінці після того, коли ти умудрився вкрасти майно на сотні тисяч чи землю у вдови і дітей покійного благодійника – не смішіть. А про дане Слово – це у справжніх чоловіків і жінок прийнято. А не в тих, хто звик за гроші закривати кримінальні справи проти себе і членів своїх сімей.

От і виходить, що зарано лохвичани видихнули з полегшенням, коли деякі депутати з 14-ти, здавалось, опритомніли і згадали, що вони депутати. І нарешті пора вже ділом показувати депутатську роботу. Виявилося, то було не надовго.

До першого «бзіку». А він сьогодні стався у вигляді раптової вимоги, озвученої Шамрицьким, про негайне виділення сотень тисяч «на поліцію» під соусом «потреб Херсону».

Не на місцеву, а саме на ту поліцію, яка повністю фінансується з державного бюджету. І яка відкомандирована до Херсону знову ж таки за державний кошт. Кажуть, навіть чергового поліцейського начальника (лохвичани не встигають запам’ятати ім’я кожного наступного, так часто їх змінюють) сьогодні на сесію супроводжував особисто «головний лісник» Кравченко. Чого це раптом така особиста турбота і опіка «головного лісника» над головним поліцейським?

І подумалось грішним ділом: перелічені мною депутати – або аграрії, або підприємці, спиляні дуби, пісок білогорільський, безкарно вкрадені у громади землі, банальний не супровід тракторів і комбайнів, коли треба бігом з поля на поле переїхати – і така «сліпота» місцевої поліції на все мною перераховане. Поліції, керівництво якої нещодавно допитувало ДБР за ті ж таки пеньки і дубки? Може все воно недаремно, якось все між собою пов’язане?

А жінка з далекого Запоріжжя? Вона ж далеко, її проблеми – це виключно її проблеми.

В маленькій Лохвиці вже навіть сліпим очевидно, «про що ці люди», більшість з яких молоді, яка в них мораль, і совість, і життєві «принципи». І неважко уявити на прикладі того, як вони вчиняють по відношенню до цієї жінки, що б вони робили зі всіма нами, якби мали реальну і повну владу в громаді.

І ворогу таких «керівників» не побажаєш.

Єлизавета Сачура