До 2014-го року багатьом з нас було байдуже, до якої саме конфесії належить та чи інша церква. Так само, як донедавна, нас, українців так не дратувала російська в побуті.
Більшість з нас навіть не здогадувалася, що і російська церква, і російська мова, всі ці роки були основними інструментами північного сусіда, щоб заволодіти думками, а значить і діями українців. На це витрачалися мільйони російських газо- та нафто-доларів.

Тут, на теренах наших міст і сіл, працювала добре оплачувана розгалужена мережа російських агентів. Завданням яких було знецінювати все українське, і першими голосно закликати «не сіяти розбрат у суспільстві», коли хтось намагався наполягати на домінуванні в Україні саме української мови, історії чи Церкви.

І саме ця проросійська агентура на окупованих територіях стала першими пособниками ворога. А на неокупованих – вони любісінько і далі живуть серед нас, все ще очікуючи приходу їхніх «своїх».

Як результат – української історії і літератури не стало більше після перемоги Майдану. Дуже поволі відвойовувала своє провідне місце українська мова в українському інформаційному просторі.

Проросійські очільники міст і районів протягом восьми років примудрялися ходити у відпустки чи їхати у відрядження саме в дні публічного відзначення Дня незалежності і роковин Голодомору.

А отримання довгоочікуваного Томосу єдиною Православною Церквою України не закінчилося логічним вигнанням з України московських попів.

Пам’ятаєте, як щиро дивувалися російські загарбники в лютому цього року, що українці не зустрічають їх квітами і рушниками з хлібом-сіллю? Вони до останнього не могли збагнути, що українці в масі своїй не дали себе одурити.

Минуло майже півроку з моменту відчайдушної спроби росіян за декілька днів “денацифікувати” всіх нас, тобто по-простому – знищити. Увесь український люд піднявся проти ворога. Щодня ціною життів військових і цивільних ламаючи ці людожерні наміри росії.

На фронті і на окупованих територіях ЗСУ ворога безжально знищують. А от що відбувається подалі від лінії фронту?

Московські попи й досі любісінько займають найкращі духовні споруди, які рейдернули свого часу за сприяння не-української влади, і продовжують молитися за невідомо чий і на чиїх умовах “мир”.

В храмах УПЦ (так замаскувалась московська церква в Україні) не моляться за Українських Воїнів чи Перемогу України!

До московських попів все так само продовжують ходити ті, хто всі останні 8 років «ковтав» брехню про «майданутих», «тлєтворний вплив Заходу», «вороже НАТО» і про «українські обстріли Донбасу».

Ті, хто пристосується і прислужуватиме любій владі, хоч і диявольській.

Хто так і не зумів, чи не наважився включити мізки і продовжує залишатися частиною «русского міра».

Ті, які є останньою надією путіна в Україні. І існування яких виправдовує путінське «асвабаждєніє» України, яке випалюєдо тла українські міста і села, а також непокірних вільних і гідних українців.

А тому всі, хто сьогодні ходить до московської церкви в Україні – навряд чи шукають там Бога, бо його там після освячення главою московської церкви звірств і вбивств всіх нас – НЕМАЄ. Як немає сьогодні і вибору, до якого саме храму свідомому українцю йти.

Бо тільки в українському Храмі відспівують українських захисників. Всі останні 8 років. Тільки в українському Храмі щоразу моляться окремо за наших захисників – Українських Воїнів. Тільки в Українському Храмі моляться за Перемогу України.

Це факт.

Здавалося б, прийти до церкви просто. Але дуже багатьом складно осмислити і прийняти те, що в єдиній Україні має бути єдина Українська церква, єдиний український народ, який спільною молитвою молиться за єдину для всіх нас Перемогу і наших дорогих Воїнів. Зрештою – єдина УКРАЇНСЬКА влада.

І так буде.

Єлизавета Сачура