Українські аграрії регулярно звітують про зростання експорту сільгосппродукції, у тому числі і в країни Євросоюзу. На частку останнього припадає близько третини зарубіжних поставок. За даними Мінагрополітики, найбільшими імпортерами української продукції серед країн ЄС за січень-жовтень 2018 р. є Нідерланди ($865,5 тис.), Іспанія ($713,6 тис.), Італія ($583,7 тис.) та Польща ($535, 3 тис.). Нам стало цікаво, що думають європейські аграрії про експансію українських колег на їх ринок, а також наскільки потужні протекціоністські погляди.

Міхал Колодейчак— голова польських організацій «Агросоюз» (AGROunia), «Суспільство польських виробників картоплі та овочів»  привернув нашу увагу, через його яскраві та часто провокаційні висловлювання про сільське господарство України, обов’язки польської влади захищати власних виробників від засилля неякісного українського товару.

Ми вирішили поговорити з Міхалом безпосередньо і з’ясувати, які з його цитат вирвані з контексту, а які — відповідають переконанням польського фермера і його колег. Отже, про сільське господарство України очима аграрія з Польщі.

Про власне господарство

Я, брат і батько паралельно керуємо трьома господарствами, які в сумі нараховують 100 га. Вирощуємо капусту (білу, червону і пекінську), картоплю і пшеницю. Іноді наймаємо працівників, але загалом працюємо самостійно.

Поле господарства Міхала Колодейчака

Про дотації та ціни

У Польщі дотації, насправді, не допомагають аграріям, а тільки заважають. Тут потрібно порівнювати з Євросоюзом загалом. Батьки-засновники ЄС у 1956 р. прийняли рішення, що 50% бюджету ЄС буде направлятися на розвиток сільського господарства (у більшості на розвиток тваринництва). Щоб ця продукція була представлена ​​у великій кількості за доступною ціною і кожен європеєць міг її купити.

Краще було б, щоб з того 1956 р. ніяких дотацій взагалі не було. Наприклад, зараз у Польщі ми отримуємо близько €210-230/га. Наші конкуренти (французи, німці) — вони і ваші конкуренти теж, які часто з’являються на українських землях — отримують набагато більше доплат. Так, фермери Нідерландів отримують удвічі більше.

А якщо говорити про ціни на продукцію, то вони однакові у всій Європі. У той же час, багато засобів захисту рослин у Великій Британії, Німеччині, Франції коштують набагато дешевше, ніж у Польщі. Єдине: у нас вартість робочої сили нижча, ніж у Західній Європі. Хоча зараз і вона активно зростає. Ось чому диспропорція собівартості виробництва і держпідтримки незрозуміла для нас. Виробляти агропродукцію у нинішніх умовах стає неприбутковим.

Я вважаю, що земля повинна бути у руках аграріїв, які повинні розвиватися. Їм взагалі не потрібні для цього дотації.

Диктат супермаркетів

Німці, французи, англійці та португальці мають набагато кращі виробничі умови у своїх країнах, а додатково розміщують у Польщі свої магазини, через які реалізують, в основному, свою національну продукцію.

У Польщі один політик кілька років тому заявив, що капітал не має національності (насправді, вислів належить Карлу Марксу, але в останні кілька років в польському медіапросторі дійсно активізувалася дискусія на цю тему — прим. ред.).

Це не є правдою. Капітал має національність. І якби у поляків були магазини у Німеччині, вони б продавали там свою продукцію і були б зацікавлені у розвитку сільського господарства своєї країни. Але у Польщі зараз немає жодної великої польської торгової мережі. Тут торгівля належить закордонним корпораціям.

Був у нас випадок, коли одна з великих торгових мереж замовила велику кількість капусти наприкінці тижня, а у понеділок вони заявили, що не стануть нічого купувати. Вся ця зібрана і підготовлена ​​до поставки продукція виявилася непотрібною. Ми були змушені терміново її продавати за нижчою ціною. Пізніше, ця ж торгівельна мережа закупила дорожчу капусту у західноєвропейській країні. Це був сигнал виробникам: «якщо будете себе погано вести, ми завжди можемо вас ставити на місце».

Тому хочу попередити українських колег уникати цих, як спочатку здається, вигідних і дешевих поставок. Торгові мережі продають там товари під власними торговими марками і покупець не бачить, який з товарів поставлений з сімейної ферми. А ось на Заході Європи клієнти вже дуже звертають увагу на походження продуктів. У Великій Британії на упаковках овочів часто вказують навіть те, з якого вони господарства. В Україні теж стає все більше торговельних мереж. Якщо ваша державна політика не буде налагоджена, то вони скоро стануть загрозою для сімейних господарств. Я переконаний, що великі торговельні мережі повинні розміщуватися тільки за містом, на периферії.

Проблема у тому, що корпорації захочуть забрати землі у дрібних господарств. Супермаркет не буде зацікавлений у тому, щоб працювати з невеликим фермером. Якщо одна людина відповідає за доставку овочів у 350 магазинів, він не буде мати справу з дрібними постачальниками. Гарантією процвітання малих господарств є — якомога більша кількість маленьких магазинів, які зможуть мати хороші ціни при відповідній політиці держави.

Я не можу зараз нормально продавати продукцію у магазини. Я повинен мати справу з посередниками, які акумулюють великі партії, і вже потім продають товар у маркети. А їх завдання не в тому, щоб просто купити, а вигідно купити. Ми бачимо, що продукція, яку ми здали за однією ціною, у маркеті коштує набагато дорожче. Справа у тому, що у торгівлі овочами та фруктами у великих супермаркетах є істотний недолік — у них дуже великі втрати, які дорого обходяться. Це зовсім не означає, що супермаркет багато заробляє на цій продукції. У маленьких магазинах таких втрат немає, тому що торговець підходить до кожної закупівлі точково.

Я був би спокійний, якби поставляв свої овочі у 10 маленьких магазинчиків, але таких у Польщі вже немає. Та й в Україні скоро не буде.

Про експансію закордонного капіталу

Українські аграрії повинні зрозуміти, що вони спільно з польськими колегами повинні захищати сімейні господарства від експансії закордонного капіталу. Все просто: якщо зникне моє господарство, господарство сусідів, то на зміну їм прийдуть великі корпорації. Це будуть фабрики з виробництва їжі, як це бачимо сьогодні у США. По суті, виникне цінова диктатура.

Якщо господарств на ринку мало, то цінова змова стає легкою. А дешеву і якісну продукцію, за нашою теорією, забезпечують виключно сімейні господарства. Сподіваюся, в Україні теж будуть розвиватися такі підприємства. І вони будуть разом з поляками забезпечувати населення здоровою їжею, а не тільки тією, яка націлена на високі прибутки.

Якщо дивитися зі сторони, може здатися, що ми не любимо інші країни, але це не так. Нам неприємні тільки іноземні корпорації, що намагаються заволодіти землею у Польщі та Україні. У Франції фермери роблять дуже багато самогубств, до цього призводить саме корпоративне сільське господарство.

Ми бачимо наочно, що недостатня сепарація з іноземним капіталом призводить до занепаду національних компаній. Якщо у Польщі сільське господарство зникне, через динамічний розвиток агросектору в Україні, нехай ніхто не плекає надії утримати сільське господарство України в руках українців — все циклічно.

Сьогодні 80% замороженої малини з України експортується до Польщі. Польські аграрії зможуть витримати це максимум рік або два. Але навіть, якщо Польща перестане вирощувати яблука і малину, а ці галузі залишаться тільки в Україні, ми ж розуміємо, що кінцевим споживачем цієї продукції є німці. Їм потрібно купувати продукцію за максимально низькою ціною, а в підсумку Україна буде виробляти яблука і малину практично безкоштовно.

Тому важливо, щоб власниками переробних потужностей і в Україні, і в Польщі були аграрії. Сировина зараз дуже дешева. Але в Польщі на це ніхто не звертає уваги, у наших руках немає жодного значного переробного підприємства. У Німеччині дуже багато переробних підприємств належить аграрним кооперативам, і так повинно бути в усьому світі. Крім того, у них є магазини, їм є, де продавати урожай.

Про аграрну політику Польщі

Моїй організації вдалося домогтися від міністерства сільського господарства Польщі того, що кожна партія, кожна упаковка картоплі буде мати прапор країни-виробника на упаковці. Польща насправді сьогодні не є економічно незалежною країною. Ми сильно залежимо від того, що нам скажуть у Брюсселі. Ми проводили акцію під міністерством, коли виставили свинячу голову. В реальності потрібно було виставляти від цієї свині все, крім голови, і це добре проілюструвала б сучасну аграрну політику Польщі.

Попередній міністр сільського господарства був звільнений завдяки нашій організації. Ми організували мітинги у столиці. І міністр був замінений. Чи не тому, що так комусь хотілося, а тому, що ми спричинили значний соціальне тиск, він повинен був піти.

Зараз у нас новий аграрний міністр [Ян Ардановскі], але у нього зовсім недостатньо розуміння сільськогосподарської політики. Він часто красиво говорить, але дуже далекий від того, щоб дати те, що обіцяє. Очевидно, що його головне завдання — популізм.

Про ЄС

Польща зараз повністю підпорядковується наказам «зверху». Нехай українські виробники, аграрії і люди усвідомлюють, що якщо хтось допомагає (ЄС або інша країна), то це не робиться безкорисливо, щоб просто Україна була такою сильною. Це тільки поляки були такими дурними, вірили в те, що ЄС хоче, щоб Польщі було добре. Це не є правдою. Наприклад, ми стали великими споживачами західних машин. А те фінансування, яке отримали від ЄС, таким чином повернулося до Німеччини, Франції, Італії — в країни, де ці машини були зроблені.

Якщо хтось сьогодні хоче допомогти Україні, вашій країні варто дивитися на це тверезо, розуміючи, про що насправді може йти мова.

З сусідами треба жити краще, ніж з родиною

Я раніше говорив, що українці для нас є конкурентами. Але треба уточнити, що українські сімейні ферми нам не конкуренти, а позитивне доповнення ринку. Конкурентами є тільки ті німці і французи, голландці, які у великій кількості їдуть в Україну і засівають зерновими, ріпаком і соняшником значні площі.

Я у різних інтерв’ю часто повторюю, що ЄС погодився на безмитний імпорт 1,5 млн т зернових. У той же час, ми бачимо великі обмеження у використанні агрохімії в Польщі в порівнянні з тим, що є в Україні.

По-перше, у вашій країні ЗЗР значно дешевше, а по-друге, дозволені (або скоріше не заборонені) ті препарати, які заборонені у Польщі. Це призводить до більш низької собівартості виробництва. Служби, які контролюють якість продукції, що імпортується, не працюють як треба. І, навіть, якщо заборонені в ЄС хімікати будуть знайдені в українській пшениці, вона все одно буде імпортована, а якщо ув польській — вона не потрапить на ринок.

Виходить наступна схема: іноземний бізнес приїжджає в Україну, засновує латифундії та вирощує пшеницю з використанням заборонених в Євросоюзі ЗЗР. При цьому отримує набагато нижчу собівартість, а потім експортує своє зерно у Польщу, таким чином знижуючи ціни на польському ринку.

Коли я зустрічаю аграрія з України, то дивлюся на нього з великою симпатією. У нас однакові проблеми. Дивлячись на Польщу, українці повинні розуміти: «О, скоро нас торкнуться ті ж труднощі».

Джерело: Олена Агаджанова-Гонсалес, Kurkul.com