Він вірить, що «коли всі православні українці об’єднаються в єдиній помісній православній церкві, завершиться війна на Донбасі і Крим буде повернуто Україні». Він намагається викорінювати бажання представників старшого покоління робити молодим людям зауваження щодо зовнішнього вигляду. Він не вірить в силу прокльонів, і каже, що в церквах можна ставити стільці і лавки. Він – предстоятель Православної церкви України – митрополит Київський і всієї України Епіфаній. І це його ексклюзивне інтерв’ю Радіо Свобода.

Інна Кузнецова: Ми зустрічаємося напередодні інтронізації і вашого дня народження. Хто вирішував, що інтронізація має відбутися у день народження (40 років вам виповнюється)?

– Після отримання томосу на Фанарі виникло питання, що потрібно звершити інтронізацію, тобто, щоб предстоятель вже повноцінно став на київську кафедру, очолив українську православну церкву. Було обрано дату для того, щоб в майбутньому не святкувати день народження, а поєднувати вже і день інтронізації, і день народження. Бо у православній традиції священнослужителі не відзначають так помпезно чи урочисто свій день народження, а більшою мірою ми звертаємо увагу на день свого небесного покровителя, на день ангела. Тому і було вже так символічно обрано цей день 3 лютого, коли виповнюється мені 40-ліття і звершити інтронізацію як предстоятеля.

 – Я розумію, що буде багато гостей під час інтронізації. Кого покликали?

– Дуже багато є бажаючих взяти участь в цій урочистій церемонії, яка носить назву «інтронізація». Але, на жаль, Собор святої Софії Київської не може вмістити всіх охочих. І тому тільки декількасот людей можуть бути присутні на інтронізації. Тому починаючи від державних мужів і завершуючи звичайними мирянами, вся повнота церкви, починаючи від архієреїв, всі архієреї будуть, духовенство…

– Чи буде святіший Філарет?

– Так, буде брати участь в інтронізації.

– Очевидно, буде делегація Вселенського патріархату?

– Так, буде делегація Вселенського патріархату, будуть делегації з УПЦ Канади, УПЦ в Америці, будуть представники зі святої гори Афон.

– Коли очікуєте на визнання ПЦУ іншими церквами? Чи, можливо, хтось приїде, а потім оголосить про визнання?

– Це є певна процедура, яку ми повинні пройти. Нам відомо, що є вже декілька церков, які розглядають це питання. Розглядають питання визнання автокефалії УПЦ. Це Елладська церква, це Кіпрська церква. Це питання розглядалося на Синоді і Болгарської церкви, і Грузинської. Зараз є багато бажаючих архієреїв з цих церков, які готові приїхати на інтронізацію. Але, на жаль, є певна процедура, яка стає на заваді цьому. Бо вони офіційно не можуть взяти участь до того часу, доки не буде ухвалено колегіальне рішення тієї чи іншої церкви щодо визнання нашого автокефального статусу. Тому, на жаль, вони не зможуть взяти участь в інтронізації, бо є певні перепони процедурного характеру.

 – Як швидко будуть ухвалені колегіальні рішення цих церков?

– Ми зараз очікуємо, що впродовж декількох місяців. Бо, наприклад, і Елладська церква, і Кіпрська мають на лютий заплановані засідання Архієрейських соборів. І ми маємо надію на те, що будуть ухвалені позитивні рішення. Можливо, в інших церквах це буде більш тривало, вивчення питання різними богословськими і канонічними комісіями і так далі. Тут важко передбачити. Бо кожна церква – це окрема незалежна структурна одиниця у складі православної церкви. Тому вони самостійно вирішують колегіально чи це синодально, чи на Архієрейському соборі приймають відповідні рішення. Тому передбачити складно. Я не хотів би тут прогнозувати чи ставити певні хронологічні рамки, що нас визнають. Це питання часу.

– Кого ви дуже хотіли б, але це точно неможливо, бачити на інтронізації?

– Я хотів би побачити свою бабусю, яка безпосередньо мене виховувала, ще починаючи з немовляти, яка привела до храму, яка духовно виховувала, яка опікувалася мною і, напевне, мріяла побачити мене священнослужителем. Вона мене спонукала постійно ще з дитинства до храму, до молитви, до читання акафістів, а потім вже в мене виникло практично разом з нею бажання.
Я пригадую, навіть тітки приїжджали до мене і запитували: ти навчаєшся у школі, де будеш далі навчатися? У нас немає можливості, бо бідна сім’я. Бабуся не могла мені дати тоді за пенсію навіть дорогу до університету чи до якогось навчального закладу. Але тоді я вирішив, що присвячу своє життя Богові і буду вступати на навчання до духовної семінарії. І вона цього прагнула, вона хотіла. Я пам’ятаю, як вона мене проводжала на навчання, вже коли було вирішено, що я їду навчатися в семінарію, вона плакала і, проводжаючи, завжди чекала, коли я приїжджав на канікули. Це для неї було великою радістю.

– Коли ви чуєте слово «блаженство», яка у вас виникає перша асоціація?

– «Блаженніший» – так звертаються до предстоятеля. Звичайно, що це таке сприйняття людей, які звертаються до тебе з повагою, але я цього не сприймаю як свою особисту якість, тому що це церковне звернення до священнослужителя і так визначено церковним порядком.

– Наступного дня після інтронізації відбудеться засідання Синоду. Які питання буде вирішено на засіданні Синоду? Вже всі чекають і повного складу Синоду, і багато різних речей. Що саме на порядку денному?

– Зараз ми займалися весь цей період часу юридичними питаннями. Для того, щоб мати статус юридичної особи, потрібно створити керівний орган. Церква загалом не є юридичною особою, але є керівний орган – це Київська митрополія, яка була зареєстрована вчора (розмова відбувалась 31 січня – ред.), напередодні, вже остаточно державою.

Чому це так тривало довго? Бо до цього часу в історії України не було таких прецедентів. Ми знаємо що? Що тільки ділилися, ділилися і реєструвалися нові структури. А зараз це такий хороший прецедент, що об’єднуються такі великі структури – УПЦ КП, УАПЦ, частина архієреїв Московського патріархату. І ми творимо вже новий церковний організм, вже єдину помісну православну церкву. Тому нам потрібно мати і певний юридичний статус.

– Ви кілька днів тому сказали, що є 100 парафій, які вже долучилися. Тепер це буде простіше? Бо саме 31 січня набули чинності зміни до закону. І вже точно відомо, як юридично це робити. Законодавчі зміни можуть пришвидшити процес приєднання? Чи вони лише відкривають юридичні механізми?

– Ці два законопроекти, які були ухвалені Верховною Радою, покликані покращити механізм переходів. Щоб не було якихось суперечок, протиріч, протистоянь, держава повинна унормувати. Зараз буде справді багато переходів до єдиної помісної православної церкви. І ці законопроекти покликані чітко пояснити, яким чином громада може змінити свій релігійний центр. Ми не ставимо завдання, щоб впродовж короткого часу відбулося якомога більше переходів. Ми хочемо, щоб переходи були мирними, спокійними і добровільними
Ми зараз бачимо, що вже відбуваються переходи. Дехто очікує, що це буде дуже швидко і багато. Але ми не ставимо завдання перед собою, щоб впродовж якогось короткого часу відбулося якомога більше переходів. Ми хочемо, щоб ці переходи були мирними, спокійними і добровільними, щоб громада самостійно обирала свій релігійний центр без тиску і без примусу. Тому що, якщо будуть протистояння, будуть непорозуміння, то це в майбутньому не приведе до добра.

– Деінде з’являється інформація, що, мовляв, у тому-то храмі священик не хотів, якісь люди приходили допомагати захоплювати храм. Це поодинокі випадки. І наскільки цього можна уникнути?

– Звичайно, що будуть відбуватися провокації. Ми розуміємо прекрасно, що з боку Москви є певні бачення, щоб створити в Україні протистояння на релігійному підґрунті. І ми це розуміємо, що будуть робитися провокації навіть з боку певних політичних сил, будуть провокувати, подавати, що це та чи інша якась політична сила намагається захопити той чи інший храм. Але я вірю в те, що поступово українці не будуть вдаватися до цих провокацій, бо громада повинна самостійно вирішити більшістю голосів на зібранні про те, що вона приєднується вже до єдиної помісної православної церкви.

Ми чули і до цього, що якщо в Україні буде єдина церква, якщо українська церква отримає томос, то це призведе до протистоянь, кровопролиття, громадянської війни. Але що ми бачимо зараз? Що практично все відбувається мирно і спокійно. Тільки поодинокі випадки. Це провокує Московський патріархат. Вони створюють групи людей, які їздять, які переконують, які купляють, які лякають. Але я вірю в те, що в майбутньому ми також цього уникнемо. Бо якщо в громаді є більшість, є кістяк, які хочуть перейти в українську церкву, то ці прагнення вже ніхто не зможе…

 – Чи довго ще в українських душах буде нишпорити «рука Москви»? Це вам щось нагадує?

– Так. Я вже неодноразово говорив про це.

– Це назва вашої статті давнішньої.

– Це справді так. РПЦ в Україні є останнім форпостом Путіна. Тому що церква проникає глибоко в душі православних українців. І ми це реально бачимо, наскільки церква зомбує їх у цьому напрямку. Є багато тих, які зараз практично розуміють, але й до кінця не розуміють, що насправді відбулося. Вони переконані, що те, що відбулося, то це відбулося в неканонічний спосіб, що Вселенський патріарх зробив це неправильно, він не мав права і так далі.

Говорили, до цього часу, що ми чули? Знову ж таки: цього не відбудеться, томосу не буде, автокефалію Константинополь не надасть. А після цього ми чуємо знову, що так, Константинополь визнав, але все ж таки давайте почекаємо, доки інші православні церкви визнають.

Коли ми об’єднаємося, завершиться війна на Донбасі і Крим буде повернуто Україні. Тому що Путін втратить в Україні підтримку
Тобто РПЦ має великий вплив. І ми віримо в те, що коли ми об’єднаємося, всі православні українці в єдиній помісній православній церкві, завершиться війна на Донбасі і Крим буде повернуто Україні. Тому що Путін втратить тут, в Україні, ту підтримку, яку він мав до цього часу. Бо якщо би він не мав цієї підтримки, то не було б війни на Донбасі. Але все ж таки, на жаль, ця підтримка є. І тому ми поступово будемо утверджуватися вже як єдина церква, визнана, канонічна в Україні. І поступово Росія втрачатиме цей вплив саме через душі православних українців тут.

 – Ми у соцмережах створили «нічний чат» із запитаннями до вас. Одне з запитань було таке, навіщо було отримувати томос, аби почати поминати в диптиху патріарха Кирила? Мовляв, раніше цього не було, а тепер треба.

– Звичайно, що до отримання томосу, навіть після обрання мене як предстоятеля я не поминав в диптиху патріарха Кирила. І ми не молимося за патріарха Кирила. Але ми виконуємо канонічні приписи православної церкви і приписи, які містяться в томосі, у цьому документі, який засвідчує, що ми є автокефальною православною церквою. Ми молимося за єдність православної церкви. Тобто ми поминаємо всіх предстоятелів помісних православних церков. Тому і в диптиху серед них є і предстоятель РПЦ, патріарх Кирило.

Для того, щоб бути автокефальною церквою, незалежною церквою, дотримуватися канонічного порядку, ми повинні виконувати те, що нам належить виконувати, чи нам подобається, чи не подобається, але ми повинні навіть чимось жертвувати задля того, щоб у майбутньому отримати краще.

Ми хочемо бути визнаною помісною православною церквою в родині інших помісних православних церков. Ми рівняємося на нашу Константинопольську матір-церкву, не дивлячись на те, що патріарх Кирило розірвав євхаристійні стосунки з Вселенським патріархом, патріарх Варфоломій поминає його у диптиху серед інших предстоятелів помісних православних церков. Тому, як предстоятель вже визнаної ПЦУ я також виконую канонічні приписи, які проголошують те, що предстоятель повинен поминати всіх інших предстоятелів, засвідчуючи єдність загалом православ’я. Ми не молимося за патріарха Кирила, ми молимося за єдність православної церкви.

– Ви є митрополитом Київським і всієї України. Якщо згадати історію, то митрополити називалися Київськими і всієї Руси-України, так само як і патріарх Філарет. Куди поділося слово «Руси»?

– Так було визначено на архієрейському соборі, який відбувся в стінах Святої Софії. Собор ухвалив таке рішення, що титул митрополита буде митрополитом Київським і всієї України, без зазначення – «Руси».

– Фінансові питання нової церкви. Я вас зараз розсмішу, очевидно. Але один мій знайомий, який не є воцерковленою людиною, кілька днів тому запитав: а владика отримує зарплатню, звідки? Він – держслужбовець? Я кажу: ні, він – не держслужбовець, церква у нас відокремлена від держави. Як насправді формуються фінанси церкви?

– Ми не є держслужбовцями на відміну від, наприклад, системи, яка діє в Елладській православній церкві. В Греції. Це такий унікальний приклад того, що церква і держава єдині, не роз’єднані. А, згідно Конституції України, церква і держава роз’єднані між собою. А особливо, навіть якщо згадати церкву Київського патріархату, то вона ніколи не отримувала підтримки від держави. Держава підтримувала до того часу тільки церкву Московського патріархату. А ми навчилися практично виживати увесь цей період часу.

І ми формуємо наш бюджет за рахунок пожертв наших парафіян. Бо зараз складна ситуація для кожного храму і для кожного монастиря. Наприклад, навіть сплатити комунальні послуги. Виникають певні запитання. І мені навіть зараз як предстоятелю церкви… Ми знаходимося в стінах Київської православної богословської академії. Ми виховуємо на стаціонарі близько 200 студентів, які навчаються абсолютно безкоштовно. І мені потрібно знайти навіть на утримання академії велику суму коштів. Ми знаходимо добрих людей, благодійників з України, за кордоном, для того, щоб утримати Київську православну богословську академію, виховувати майбутніх пасторів церкви Христової. Я завжди стояв на позиції, хоча мене інколи навіть критикують, чому ви впродовж 10 років свого ректорства не вводите плату для студентів?

– У священиків все ж таки є зарплатня? Бо у них родини. І якось виділяється, там десятина від того, що парафіяни…

– Священнослужитель живе за рахунок утримання парафії, за рахунок тих парафіян, які відвідують богослужіння, жертвують на храм, купляють свічки, замовляють треби.

Це, можливо, в Києві більш багаті парафії, які можуть утримувати достойно священнослужителя. А якщо ми поїдемо у будь-який район, навіть Київської області, то побачимо, що священик практично виживає. Він не має можливості навіть вижити за рахунок своєї парафії. Він веде якесь господарство, він займається якоюсь навіть певною діяльністю для того, щоб забезпечити свою сім’ю. Є такі священики, які мають навіть по п’ять парафій, по п’ять сіл, де є храми. За цей час збудовано дуже багато храмів. Практично майже у кожному селі.

​– Священиків не вистачає?

– Священиків вистачає, але громада не може утримати священнослужителя. Ось це є проблемою.

– Дуже багато запитань з мережі Фейсбук. Ви згадали «лавки», ті церковні крамнички, а вони просять лавки, які є лавами для сидіння, стільці. Тому що багато людей кажуть, ходили би до церкви, аби там можна було сидіти.

– Звичайно, що православна церква не проти лавок у храмах. Але якщо ми візьмемо Михайлівський золотоверхий собор чи інший у центрі Києва храм, якщо ми розмістимо лавки чи стільці, то це автоматично зменшить вдвічі або втричі місткість собору. У Михайлівському золотоверхому монастирі біля стін є лавки, ми поставили лавки для тих людей, які мають у цьому потребу. Наприклад, люди похилого віку, хворі, інваліди мають можливість піти до храму і сидіти.

Це не буде проблемою, коли буде вирішене питання в мегаполісах відповідної кількості храмів
У селах це простіше. Якщо там відвідує храм певна кількість людей. І ми побачимо навіть в інших помісних православних церквах, що є підпис. Коли ми заходимо до храму, то бачимо лавки. І там навіть іменні місця. Тобто кожен парафіянин має своє постійне місце в храмі. Я думаю, що в майбутньому це не буде проблемою і для нас, коли буде вирішене питання в мегаполісах відповідної кількості храмів.

– Є ще питання від жінок стосовно хусток. Бо знаєте, що у Європі можна заходити до храму без хустки. І це бачать якимось чином, як залучення молодих людей до церкви.

– У нас, православних, є певні принципи. А особливо у старшого покоління, яке робить різкі зауваження молодим людям, які вперше відвідують храм. Я завжди говорив і буду говорити про те, що цього не можна робити. Я намагаюся це викорінювати. Чому? Людину не потрібно зустрічати по зовнішньому вигляду. Ми повинні прийняти її з любов’ю. Вона сама прийде до усвідомлення, що в такому вигляді не можна відвідувати храм.

– Оксана Кравчук у Фейсбук запитує: які нововведення або заходи планує запровадити митрополит у новій церкві, щоб це було цікаво сучасній молоді?

– Ми будемо приділяти особливу увагу молоді. У нас є певні напрацювання, існувало Синодальне управління у справах молоді, але цього недостатньо. Зараз ми поглибимо вже в Православній церкві України наше бачення щодо того, як залучати молодь до церкви. Бо, на жаль, ми бачимо, що молодь не прийде до церкви, її треба залучати, зацікавлювати.

Це і різноманітні табори, які ми проводили і продовжуватимемо, недільні школи. Це мають бути сучасні заходи, бо старими засобами ми не зможемо цього зробити. Молодь настільки прогресивна і сучасні технології настільки «крадуть» її від нас, що ми повинні запропонувати щось, щоб вони відірвалися від планшета і телефона.

– То, може, щось і пропонувати варто в Instagram і Twitter?

– Звичайно, церква повинна бути присутня і в соцмережах, ми над цим будемо працювати. Але водночас, ми повинні їх звідти «виривати». Церква має бути таким острівцем, який повинен нагадувати і про духовну складову життя. Але більш конкретну відповідь я зараз не готовий вам дати.

– Запитаю про це через рік. Хто веде вашу Twitter-сторінку?

– Facebook і Twitter веде священнослужитель – отець Іван.

 – Тобто не ви сам?

– Ні, я сам дивлюся, але технічно сторінки наповнює священик-секретар.

– А до того ви самі цим займалися?

– Так, а зараз у мене не вистачає часу. Потрібно багато працювати, вирішувати чимало нагальних питань.

– Люди запитують, чи займаєтеся ви спортом?

– Зараз ні.

– А до того?

– До того було тільки ввечері, коли був вільний час. Я ж проживав на території Видубицького монастиря. Це ботанічний сад. І тому можна було пройтися чи пробігтися навіть для того, щоб відчувати себе фізично у формі завжди.

​– У соцмережах дуже багато запитань стосовно так званого «томос-туру». Зрозуміло, що є велика вдячність президенту за те, що він багато чого зробив, але люди не задоволені тим, що ви їздите. Є такі запитання: «Чому погодився бути на біг-бордах? Часом, не соромно? Чи не буде ПЦУ втягнута в політичну боротьбу?». Таких запитань дуже багато.

– Звичайно після отримання томосу ми презентуємо це досягнення українському народу. Бо є багато інформації про те, що це не повна незалежність, це не автокефальна церква, це залежність від Константинополя, ця церква знаходиться в складі Вселенської патріархії. Але ми ведемо певну просвітницьку роботу, засвідчуючи українцям те, що ми справді є автокефальною, незалежною православною церквою, і кожен повинен пересвідчитися, навіть побачивши томос.

І ми дякуємо і Богові, і дякуємо тим людям, які долучалися до того, щоб ця справа мала успіх. Це відповідно і президент України Петро Порошенко, який зробив багато для того, щоб українське православ’я об’єдналося. Це і Верховна Рада. Це депутати, які представляють український народ загалом. Кожен має свій округ. І їхнє звернення також стало важливим поштовхом для того, щоб Вселенський патріарх ухвалив відповідне рішення.

 – Але я їхала сюди і по місту – біг-борди. І ви там з президентом і томосом.

– Ми засвідчуємо ще раз, що томос для України, є томос для України. І таким чином…

– Це називають «передвиборчою агітацією».

– Ну, хто як бачить.

– За законом, це буде передвиборча агітація.

– Але поки що Петро Олексійович тільки висунувся як кандидат у президенти. А до цього часу не був кандидатом. І він є президентом України.

– Тобто як тільки його буде зареєстровано кандидатом, то цих біг-бордів не буде, так?

– Я думаю, що так. Це не від мене залежить.

– Чи буде брати участь у виборах глави держави громадянин України Сергій Петрович Думенко?

– Звичайно, буду брати. Як громадянин я повинен брати участь у виборах. Це є обов’язок кожного громадянина. Тому я буду брати участь.

– Чи будете якусь проводити роботу з паствою з цього приводу?

– Ми як церква не маємо право агітувати за будь-якого з кандидатів, особливо з церковного амвону. Тому церква не буде брати участі в агітації за тих чи інших кандидатів у президенти. Тому що це суперечить церковним правилам і взагалі нашій чіткій позиції. І ми попередні рази на це звертали увагу навіть синодальним рішенням, що священнослужитель не має права цього робити.

Але бувають окремі випадки. У нас, наприклад, є декілька тисяч священнослужителів. І можуть бути якісь окремі випадки, що той чи інший священнослужитель пропагуватиме і проповідуватиме з амвону та закликатиме своїх парафіян до того, щоб вони голосували за того чи іншого кандидата. Але якщо будуть такі прецеденти, то ми будемо реагувати. По-перше, потрібно звернути увагу. Якщо людина не зрозуміє, наприклад, що не потрібно так робити, то потім ми будемо ухвалювати рішення адміністративного характеру.

– Сергій Руденко запитує: «Коли наші лаври – Почаївська і Києво-Печерська – будуть звільнені від окупантів?»

– Лаври – це є надбання українського народу. І духовне надбання, і культурне надбання. І вони є українськими. Але зараз тимчасово вони перебувають у духовній окупації. Але я вірю в те, що в скорому часі Господь сподобить, що лаври будуть належати справжній українській православній церкві.

Зараз ми стоїмо на позиціях, що не потрібно ні захоплювати, ні провокувати, ні проявляти якогось насилля. Ми повинні йти з любов’ю, що ми є на своїй землі, ми прагнемо єднання, ми прагнемо мати свою єдину помісну православну церкву. І я вірю, що вони з часом це усвідомлять, зрозуміють і приєднаються самостійно до єдиної православної церкви.

​– Я не так давно читала інтерв’ю митрополита Павла. Він розказував історію. На території Києво-Печерської лаври є музей, є приміщення церковні. І він говорив про те, що там була майстерня. Одного разу його нині покійний митрополит Володимир викликав і каже, що там помирають музейники і, мовляв, люди кажуть, що ти їх прокляв. Він щось там сказав. І того вечора помер ще й четвертий. І нібито ченці бояться прокльонів митрополита Павла. Наскільки це взагалі можливо, що прокльони можуть звести людину в могилу?

– Це суперечить взагалі не те, що сану митрополита, це суперечить навіть православному вченню. Ми не маємо права проклинати. Ми повинні благословляти тих, які нас проклинають. А що ми бачимо? Ми бачимо, що з вуст православного митрополита лунають такі речі. Речі, які взагалі не припустимі у православ’ї, в церкві. Я вважаю, що це взагалі ненормальне явище.

– Але наскільки у це взагалі можна вірити?

– Я в це не вірю. Тому що життя людини знаходиться в руках Божих. Це залежить від Бога. Якщо Господь, можливо, інколи і попускає певні речі, то це залежить від Бога, а не залежить від тієї чи іншої людини.

– Моє наступне запитання. Воно теж, можливо, комусь видасться дивним. Але люди запитують. Стосовно борід. У мережі Фейсбук запитують вас, чи обов’язково українському священику носити бороду? Адже здебільшого їх носять священики російські.

– Загалом всі православні церкви. Це не тільки у РПЦ священнослужителі носять бороду. Якщо ми візьмемо такі православні країни, як Греція. Всі православні церкви. Склалося так історично, що священнослужитель завжди з бородою. На відміну від католицької практики. Католицькі священнослужителі безбороді, а православні – так склалося історично.

Візьмемо навіть ченців святої гори Афон. Що ми бачимо? Це поважні, інколи старці з такими довгими бородами, які викликають до себе повагу, ніби духовно притягують до себе навіть своїм зовнішнім виглядом.

– То ж старці. А молоді і священики, і предстоятелі. Може, їм можна без бороди?

– Ні. Борода, я сказав би, є вже таким певним символом, який відрізняє від мирян священнослужителя. Бо коли ви побачите навіть священнослужителя без одягу священичого на вулиці, то ви можете навіть ідентифікувати, що це є священнослужитель, що священик, який знаходиться поза храмом, відчуває свою відповідальність, що він є священнослужитель, а не мирянин. І, можливо, навіть борода певною мірою його стримує. Бо є певні…

– Але ж може священнослужитель у джинсах… Знову ж таки у соцмережах пишуть: а Епіфаній «вишивав» у джинсах по патріархії!». Це, мабуть, давненько, очевидно.

– Такого не було.

– Але якщо не в священицькому облаченні, який одяг ви полюбляєте?

– Стриманий одяг. Як священнослужитель, у мене все в темних тонах, чорного кольору. У нас як такого одягу, якогось особливого і немає. Чому? Це для людей, які, наприклад, ходять у зовнішньому одязі, то для них це важливо – показати, у чому вони зодягнені. А в нас головний одяг – це одяг священнослужителя, який покриває те, що є під ним. І тому тут немає якихось особливих вибаганок. Тобто біла сорочка і чорні…

– Піджак чи светр?

– Светр. Піджак не підходить під рясу.

– Добре. Їжа. Що любите? Улюблена страва?

– Я не вибагливий. Бо немає навіть можливості до цього. Чому? У мене немає кухаря. У мене немає навіть відповідної кухні. Я харчуюся, якщо не у Видубицькому монастирі, то у монастирській трапезній. Якщо тут в Михайлівському монастирі, то в академічній трапезній разом зі студентами.

– А сьогодні що мали на сніданок?

– Бутерброди.

– Відразу після інтронізації, після Синоду почнуться нові справи. Чи будете їздити у церкви Московського патріархату розмовляти зі священиками? Чи це не передбачено?

– Після інтронізації будуть відбуватися архіпастирські візити по всій Україні на запрошення архіреїв. Зараз вже є дуже багато запрошень, щоб я відвідав як новообраний предстоятель української церкви ті чи інші регіони. Навіть є такий певний графік, коли би я зміг. Але це буде видно вже з часом, якщо будуть можливості, будуть якісь справи, то, звичайно, що я буду відвідувати, буду спілкуватися з священнослужителями, які переходять до нас.

Джерело: Радіо Свобода