В країнах Східної Європи церква має величезний вплив. В Україні її вважають найнадійнішою інституцією, і це добре. Проте той факт, що одна з найсильніших її гілок відкрито симпатизує Росії, означає, що світська спільнота більше не може ігнорувати це питання.

Українське релігійне життя відоме поділом між Київським і Московським патріархатами. Розкол відбувся в 1992 році, адже незалежна держава повинна була мати свою власну церкву. «З того часу були численні спроби об’єднати церкву зсередини, але ідеологічні розбіжності здавалися занадто широкими. Київський патріархат був відомий своєю сильною проукраїнською позицією, тоді як Московський був сприйнятий як прихильник ідеології «руского мира» та єдності між Росією та Україною.

У 2014 році Київський патріархат підтримав Євромайдан, Московський – проросійського президента Віктора Януковича та навіть використання сили проти мирних громадян. Але «справжнє обличчя» Московського патріархату відкрилося, коли Росія вторглася в Україну в 2014 році, а він закрив на це очі. Він ігнорував втручання Москви у війну та назвав її громадянською. Це призвело до оновлення переговорів щодо створення незалежної єдиної української церкви. І уряд, і суспільство готові на такий крок.

Із 2010 року кількість людей, які асоціюють себе із Київським патріархатом, збільшилася вдвічі. Тож отримання ним томосу змінить релігійні кордони Східної Європи вперше за 400 років.

Важливість такого рішення складно переоцінити. Вплив Православної церкви на сусідні держави – один з останніх залишків російської імперії та один із найефективніших інструментів поширення російських наративів для впливу на громадську думку. В ситуації з Україною це особливо важливо, тому що через церкву агресор отримує прямий доступ до сердець і думок українців.

Такий крок також похитнув би загальні позиції Російської православної церкви (РПЦ) – вона вже не була б найбільшою у світі православною церквою.

Єдина національна церква – це останній елемент, якого не вистачає для істинної незалежності України.