Усвідомити Голодомор означає вийти з тіні московитської пропаганди
Голодомор – це трагічна сторінка Української історії, не усвідомивши якої країна буде й дали брести в тіні московитської пропаганди.
Коли в 20-х на початку 30-х років минулого століття заможне селянство не підкорилося совєтам, останні вирішили зламати хребта українському селу. І в них, на жаль, майже вийшло… Моя бабуся навіть розповідати про те своїм дітям і,нам, внукам боялися. Але точно знаю, що її брати та сестри від голоду померли. А зараз дізнаюся (задокументовані свідчення його земляків), що прадід мій, Павленко Прокіп Микитович, бувши першим господарем в с. Яшники Полтавської області, збудувавши в 1917 році власну хату, був з неї вигнаний, бо не пішов у колгосп, а в 1933-му помер від голоду.
Зрештою, наш народ майже на століття втратив можливість жити і розвиватися, як європейська нація, поневіряючись під московитами. Та час все розставляє по своїх місцях. Сьогодні «руцкій мір» ще панує переважно у свідомості влади, й тих, кому байдужа історія своєї землі, але не в свідомості Вільного Українця. Тому пам’ятаємо, вшановуємо пам’ять загиблих під час Голодомору родичів, земляків. Й тих, хто гине сьогодні від рук нащадків тих, хто морив тоді голодом! Царство їм Боже, а нам якнайшвидшого суспільного одужання, сил для будівництва тут і зараз достойної Держави Україна.
Єлизавета Сачура
Архівне фото: стоїть зліва мій дід Павленко Микола Прокопович, моя бабуся Павленко (в дівоцтві Кузьменко) Єлизавета Герасимівна (в центрі)
