Пандемія коронавірусу ледь не застала нас в далекій подорожі.

Я люблю подорожі. Подорожую давно і залюбки. Ділюся враженнями від них тільки з близькими людьми і друзями, тому майже нічого з таких моїх подорожей в соціальних мережах не розміщую.

Чому я подорожую? Тому що це моє життя,  це моя суть. Ще з дитинства мріяв про подорожі, перечитав пригодницьку літературу, яка на той час була у всіх заводських бібліотеках. Мабуть разів 20 перечитав книгу Даніеля Дефо “Робінзон Крузо”, бачив себе на безлюдному острові серед океану та кокосових пальм 🙂 То були застойні 70-ті роки. Хіба міг маленький хлопчик з глибокої периферії подумати про те, що він колись зможе побувати на безлюдному острові в океані. Але мрії мають властивість збуватися 🙂 Мріяти треба. Треба дозволяти собі віддаватися на хвилі долі та слідувати за нею…. Я піддався. І полетів у простір….

Отож, зголосившись на пропозицію приятелів, вирішив поділитися враженнями про свої подорожі та показати фотографії з недавньої подорожі, яка завершилася за декілька днів до оголошеного в Україні карантину. Тим паче прийшла напасть у вигляді коронавірусу і обмежила спілкування. Треба якось піднімати дух та відволікати людей від телевізора, який продукує тільки негатив.

Ці пости будуть цікаві не тільки для тих, хто “однієї крові” зі мною, хто бажає розширити свій погляд на весь Всесвіт, на свою свідомість, хто бажає вийти за рамки обумовленості, зробити себе кращим. А і просто людям, які ще “сплять” та замкнені в шкарлупі страху та старого виховання.

Наша подорож розпочалася 16 лютого, а завершилася 22-го березня 2020 року. Ми відвідали чотири країни – Бахрейн, Тайланд, Сінгапур та Малайзію. Подорожую завжди самостійно, не користуючись послугами агенцій, що робить подорожі чи не вдвічі дешевшими. Квитки купували на сайті https://www.momondo.ua/, бронювали житло на https://www.booking.com/index.uk.html?label=gen173nr-1DCAEoggI46AdIM1gEaOkBiAEBmAEhuAEXyAEM2AED6AEBiAIBqAIDuAKc15b0BcACAQ&sid=4c7ef9ac2f8cb456d5f06301408012b9&lang=uk&sb_price_type=total&soz=1&lang_click=top;cdl=ru;lang_changed=1   або  https://www.agoda.com/uk-ua/

Спочатку ми з дружиною прибули в Королівство Бахрейн. Ми запланували тільки одну добу, щоб познайомитися з країною. Цілком вистачило. Це така невеличка країна, яка знаходиться на острові в Перській Затоці, яка  багата покладами газу та нафти.

Територія королівства вдвічі менша за наш Лохвицький район, а населення в 20 раз більше. Я порівнюю умовно, лише для того, щоб показати – як має бути влаштоване життя у місцевості, де знайдені поклади корисних копалин, а влада дійсно дбає про громадян.

У літаку для кожного пасажира авіакомпанії Gulf Air був свій мультимедійний пристрій,  за допомогою якого можна було слухати музику, дивитися розважальні передачі або фільм. Я вибрав мапу, на якій у реальному часі показували переміщення нашого літака у просторі.

Віза на 30 діб оформляється прямо в аеропорту та коштує 15 USD.

Більшість нафтових скважин Бахрейну знаходиться у морі на мілководді,  море у тому місці не глибоке, багато коралових островів.

Королівство продовжує збільшувати свою площу за рахунок штучних намивних островів за допомогою земснарядів, які беруть пісок з дна та висипають його там, де треба зробити додаткову площу. Потім нові береги укріплюють важким камінням, щоб не розмивали морські хвилі. На цій відвойованій у моря території, будуються готелі, житло та офіси. Наприклад ось такі:

З аеропорту  за півгодини добралися автобусом до столиці королівства міста Манама, де у нас був заброньований номер у готелі. Покинувши речі у номері, відправились погуляти та зрозуміти, куди приїхали 🙂 .

Як завжди, вивчали місто пішки, так краще та швидше можна відчути, який народ живе в на острові та максимально набратися інформації.

Валюта в державі – бахрейнский динар, одна з найдорожчих у світі валют, що дорівнює приблизно 66 гривням. Нас здивувало спочатку, що на всіх цінниках ціни вказані з трьома знаками після коми. Виявилося, що 1 динар – це 1000 філсів, це як у нас 1 гривня дорівнює 100 копійкам. Є навіть банкнота в ½ динара:)

Бахрейн не дешева країна, магазини забиті товарами, але ціни “кусають” потенційного покупця. Часу було не багато, Подорожуємо ми звісно не заради шопінгу, тому ми минали великі торгові центри.

Міський транспорт не дуже розвинений, мабуть тому, що бахрейнці досить заможні люди, автомобілі є у всіх, у тому числі і у жінок, які примудряються керувати авто у хіджабі. Суворі правила забороняють їх фотографувати. Але виглядає такий водій незвично:)

Відчувалося, що місто молоде і що у держави є гроші для його розбудови. Архітектори змагаються у тому, які незвичні форми надати своїм спорудам. Будують з розмахом і по сучасному. Можна годинами спостерігати за красою форм та розгадувати наміри замовників.

Не забуваємо, що країна знаходиться на острові-пустелі, тому велика увага владою приділяється облаштуванню зелених скверів і зон для відпочинку. Дощів там буває досить мало, а тому там суцільні сонячні дні. 16 лютого температура там була +24 градуса, а моря – +25.

Основна релігія країни – магометанство сунітського напрямку, на кожному кроці мечеті, періодично звучать з мінаретів заклики муедзинів до молитви. Здається, що вони змагаються у співі, хто краще запросить правовірних до молитви. Деякі мечеті є зразками сучасної архітектури і цікаві для споглядання. Взагалі, у мусульманських країнах ритм життя розмірений, здається, що ніхто нікуди не поспішає.

Індійці, які працюють у країні, мають також і свої храми, які уряд дозволяє будувати. В один з таких храмів ми завітали у вечері. Всі, хто заходить до храму мали зняти взуття та ходити босоніж. По двору бігали діти, грала духовна музика, готувалася духмяна індійська їжа, служителі роздавали просад –  дуже смачні маленькі пиріжки. Вважається, що страва, спочатку запропонована Богу, має зовсім інший смак, ніж проста їжа. В окремих приміщеннях йшло богослужіння, курились ароматичні палички. Ми посиділи в храмі, відпочиваючи душею. Ноги також “гули” за цілий день ходіння пішки. Тому всі туристи знають, що саме комфортне взуття – це кросівки, бажано вже ношені.

Особливість нафтодобувних країн Перської затоки у їх багатстві та використанням статків для розвитку.

Це видно в хмарочосах, дорогих авто, та як не дивно – в емігрантах, які працюють у країні. Бахрейнці тільки керують, вся важка робота на плечах гастербайтерів з бідних арабських країн, Індії та Пакистану. Тому вихідці з цих країн зустрічаються на вулицях частіше, аніж корінні жителі. В них є свої квартали, свої кафе, магазини, готелі. Увечері, коли закінчується робочий день, люди заповнюють торгові квартали та кафе для спілкування. Завітали в старі квартали і ми. Вечір заповнювався різномовним гомоном і екзотичними запахами сотень кафе та ресторанів на всі гаманці.

Приємна згадка про індійський ресторан, вегетаріанські страви з невідомими спеціями викликали якісь незвичні асоціації. Запитали про них хазяїна, він досить дружелюбно розповів про приготування страв. Було видно, що людина займається улюбленою справою.

Переночувавши у готелі, зранку направилися в аеропорт. Поки йшли до зупинки автобуса, спостерігали, як батьки звозять дітей до школи. Дівчата закривають голову обов’язковими хустинами.

Так само діти прямують до школи й у нас, стрибають та гомонять.

Швидко домчали до міжнародного аеропорту Манами та полетіли далі – до славного міста Бангкока, в якому були вже неодноразово.

Мені цікаво було провести паралелі між Лохвицьким районом та Бахрейном тому, що вони багаті корисними копалинами, а наш район, на відміну від пустельного Бахрейну славиться ще й сільським господарством.

Спостерігаючи сучасні дороги, по яким їздять шикарні автомобілі,  сучасні  будинки та хмарочоси,  багато одягнену публіку, магазини, наповнені товаром, де покупці не цікавляться, що є з дешевого, мене не полишала думка, чому у нас не можливий такий розвиток суспільства і достаток?  Це ж королівство, політичні партії заборонені, немає прямої демократії, а люди живуть чудово на своїй землі. І відповідь прийшла сама: тут не було експериментів над людьми, не було комуністів з їх нелюдською ідеологією. Вони зберегли традиції і при нагоді, коли знайшли нафту,  перетворили  підземні скарби  в скарби для людей. Король є батьком нації, а який батько буде грабувати своїх дітей? Тому нам є чому повчиться у недавніх кочівників, рибалок, та ловців перлин.

Ми залишили гостинне королівство, та полетіли далі….

Продовження розповіді про нашу подорож буде далі.

Олександр Прекрасний