Першим по-справжньому весняним днем ми знову опинилися в лубенських Хорошках, куди на ці святкові дні з різних куточків країни зібралися цікаві та непересічні люди. Руїни замку, які наразі є приватною власністю і аж ніяк ніде не зафіксовані як архітектурна пам’ятка, цього разу піднесли неочікуваний сюрприз.

Господиня колишньої пишної садиби Яреми Вишневецького пані Світлана, оповідає новоприбулим гостям історію маєтку, її легенди. Весь час попереджаючи про небезпеку. Адже дійсно над головами відвідувачів – дубові чотирьохсотлітні балки, вагою до двох тон кожна. Які до того ж – просто неба останні років сорок.

Деякі вже обвалилися і додатково наводять жаху. Аж раптом погляд зупиняється на керамічній трубі. Настільки високоякісній, наче її щойно зняли з виставки провідних європейських виробників і якимось дивом вмонтували в напіврозвалені цегляні перестінки садиби.  Що це?

Виявляється – рештки тогочасної системи опалення. Нагадаю, що Ярема Вишневецький, саме з його ім’ям пов′язують надцікавий період в історії Лівобережної України, як Вишневеччина, володів, поміж іншим, землями на Лубенщині в період з 1635 до 1648 років.

І якщо почуті легенди кожен сприймає в міру своєї фантазії, то спростувати доказ існування решток передової на той час системи опалення, – гіпокаусту, яку міг собі дозволити виключно магнат, неабиякий багатій, і безперечно людина прогресивних поглядів, неможливо. А якщо взяти до уваги, що з тих пір минуло вже чотири століття – то ця знахідка – просто унікальна! І пані Світлані вже час готуватися до паломництва археологів і архітекторів, які на власні очі неодмінно захочуть побачити цю дивом уцілілу знахідку.

Гуглимо середньовічні системи опалення. Не відразу знаходимо те, що може пояснити чим же могли слугувати ці надміцні і непідвладні часу керамічні деталі.

Виявляється, опалювальна система гіпокауст в середні віки стала спадкоємицею своєї попередниці – більш примітивної римської технології опалення. Суть середньовічного гіпокуасту  зводилася до того, що  дровами нагрівалася спеціальна підвальна кам’яна кімната, облаштована гранітним камінням.

На фото: рештки кам’яної кімнати в одному з уцілілих до наших часів середньовічних приміщень Естонії.

З кімнати вели отвори, в які були облаштовані керамічні  труби. Отвори тримали закритими, поки горів вогонь. Щоб дим не потрапляв в кімнати, його відводили через спеціальні димоходи надвір. Коли вогонь у печі догорав, а піч була погашена, димохід закривали. Заглушки (вентилі) керамічних труб відкривали, і гаряче повітря піднімався з купи каміння в кімнату.

Напевне це підвальне приміщення і слугувало тією кімнатою, де було каміння і піч (така собі котельня). І швидше за все у отвір праворуч знадвору подавалися дрова. Слід зазаначити, що за радянських часів садиба використовувалася під школу. І швидше за все, залишки каміння, які були складовою системи гіпокаусту на той час вже були остаточно втрачені:

А оці загадкові ходи, напевне, слугували не чим іншим, як димоходами, але це тільки припущення:

На сьогодні відомо, що опалювальні системи гіпокауст були значною мірою використані в Балтійському регіоні північної Німеччини, Данії, Швеції, Фінляндії, Естонії, Латвії, Литві та Польщі. У меншій мірі вони були поширені на півдні і сході, в таких місцях, як західна і південна Німеччина, Швейцарія, Австрія, Чеська Республіка, Угорщина і Росія. Велика їх частина була побудована в 1400-х і 1500-х роках.

На фото: Так виглядає вхід до приміщення печі середньовічного естонського замку.

А таким ми побачили вхід по приміщення печі в Хорошках:

Виявляється, дослідження історії опалювальної системи гіпокауст триває і донині. Приміром, у своєму інноваційному дослідженні 1998 року Клаус Біндженхеймер з’ясував, що в Середньовічній Європі в цілому налічувалося 500 систем гіпокауст, 154 з яких були забезпечені тепловим сховищем. З тих пір, однак, було виявлено ще більшу кількість гіпокауст. Наприклад, в той час як у Біндженхеймера були докази існування всього двох опалювальних систем гіпокауст в Естонії, в статті 2009 року Андреса Тваурі було перераховано вже 95 таких систем.

Загалом в Балтійському регіоні було зареєстровано приблизно 500 опалювальних систем гіпокауст. Згідно з останніми оцінками, до кінця XV століття їх кількість дорівнювала 800-1000 штук. Їх використання було популярне в монастирях, замках та інших громадських будівлях.

На жаль, нам не вдалося зустріти свідчення про існування подібних систем на території сучасної України. Що робить нашу знахідку особливо привабливою. І можливо нею зацікавляться дослідники. Звісно, тільки фахівці зможуть розказати про нашу знахідку більше.

Прикро, що від славетної колись Вишневеччини наразі в Хорошках лишився такий ось напівзруйнований спомин про неї. А ще щире бажання її сьогоднішньої господині вдихнути в це місце нове і справжнє життя. І хочеться вірити, що цьому не завадять ні повністю розбиті дороги, ні купи неприбраного сміття, ні полишені хати і обійстя. А поки що добратися до цього свідка тієї епохи найреальніше на гвинтокрилі. То є сум і реальність.

Єлизавета Сачура. Хорошки. 10.03.2019

Джерело фото: lowtechmagazine.com