Каміно/ Шлях. Частина 9

24 Червня, 2025

Дехто йде стежкою Якова на конях. А якщо ще й по мосту, збудованому за римської імперії, то взагалі – наче й сам потрапляєш в ті часи, хоча б на мить.

Полишивши камʼяні джунглі міста Віго, видихнули. Природа – незрівнянно приємніша і серцю ближча. Навіть не зважаючи на те, що місцями доводилося йти круто вгору. Це бу евкаліптовий ліс. Зі свіжою папороттю в підніжжя велетенських дерев.

А потім – спуски, які, судячи з зустрічних попутників, важко давалися тим, в кого є проблеми з колінами. Якщо я вважала, що високо було в минулі дні, то я не здогадувалась про «високо», яке було сьогодні. Всі розповіді про те, що шлях під силу людям без фізичної підготовки – не відповідають дійсності. Тому що без гарної фізичної форми шлях або взагалі не пройти. Або доведеться йти не менше 20-ти днів.

Мені сьогодні довелося йти в сандалях. Так як обидва мізинці остаточно «вийшли з ладу». Але ці невеличкі неприємності – ніщо в порівнянні з побаченим:

Ось в одному з дворів – білий кролик ласує квітами:

Далі – різнокольорові гортензії:

Висота стежки увесь час відкривала нові види! На місто, передмістя, невеличкі поселення. Сьогодні під час подорожі – в полі зору відомий іспанський міст Ранде. Ду-уже красивий.

Дороги – ідеальні. Комунікації – дуже розвинені і продумані. Всім зручно. І водіям і перехожим.

Знову всі, кого зустрічали, віталися.

Ще з учора я постійно ловила вухами спів самих різноманітних птахів. Сьогодні його було ще більше.

Невеличка зупинка на каву. Неподалік – величний середньовічний храм. Коли ми прийшли, він був пустий. Але на 12-ту почали підтягуватися віряни. На машинах і пішки. В основному – люди середнього і більш похилого віку.

Поруч з Храмом – початкова школа. На паркані якої графіті. Де зображені діти різних кольорів шкіри, дівчинка – без ноги. Тобто в такий спосіб, як ми зрозуміли, діток навчають бути уважними до одноліток, незалежно від того, чи це такі самі дітки, чи мають свої особливості.

Далі по маршруту містечко Родондела, теж родом з середньовіччя. Невеличке, але самобутнє. З двома дивовижними залізничними віадуками, які зависли над містом.Знову ШІ приходить на допомогу, і ми дізнаємося, що один з них – Viaducto de Pontevedra – був побудований в 1876–1884 рр. Його висота – близько 32 м, довжина 400:

Другий – більш сучасний і більш ефектний. Віадук Аркадіо Пардо (Viaducto de Redondela o de Arcadio Pardo). Був збудований у 1947 р. інженером Аркадіо Пардо. Він символізував технічний розвиток Іспанії.

З огляду на те, що була неділя – в центрі купа містян. І так співпало, що саме цього дня в місті завершувався 26-й Міжнародний фестиваль ляльок у Редонделі, який тривав з 12 по 18 травня 2025 року. Цей щорічний фестиваль збирає театри з усього світу для виступів із ляльками та маріонетками просто неба, на площах і вулицях. Він особливо популярний серед дітей, але цікавий і дорослим.

Купа живих емоцій. Весело. «Саме так і можна відривати дітей від смартфонів», – подумалося.

Посміхнулися, помітивши знак на кшталт «не сміти лушпинням від насіння»:

“NON TIRE DE PIPAS NIN COLILLAS”

Переклад українською: “Не викидай лушпиння насіння чи недопалки.”

Це попереджувальний знак, який закликає не смітити — особливо лушпинням від насіння (часта звичка в Іспанії) та недопалками.

Моя юна супутниця запропонувала скуштувати чуррос, популярний іспанський десерт – смажене тісто в цукрі з шоколадом:

Повне кафе народу. На всіх численних екранах – новий папа вітає гостей, запрошених на прийом з нагоди його сходження на папський престол.

І якраз Зеленський з першою леді. Явно не підготовлений до такої відповідальної аудієнції. Бо одразу за ним президент Литви Науседа з дружиною показали, як мало б бути.

А потім знову – невеличкі села і ліс. І знову вгору, а потім вниз.

На останніх метрах, коли ми вже підходили до свого житла – в Понте Сампайо нас обігнали на конях. Про те, що люди йдуть стежку Якова на конях ми чули, але ще не бачили. Спочатку, перетнувши міст у Понте Сампайо (Puente de Ponte Sampaio), збудований ще в римські часи, і реконструйований у середньовіччі (XII–XV ст.), ми почули стукіт кінських копит. А потім і коней з вершниками. Які підіймалися тією ж вузькою вуличкою, що і ми.