Як в Лохвицькій громаді намагаються роздмухати пожежу навколо перейменування вулиці Партизанської.

Сьогодні стали невільними учасниками «громадських слухань». Про які стало відомо сьогодні ж, 29 липня.

На ім’я настоятеля нашої релігійної громади сьогодні зранку надійшов ось такий дивний лист:

До цього часу не доводилося жодного разу бачити, щоб «громадські слухання» проводилися в такий абсолютно протизаконний спосіб – без підготовки, без попереднього оголошення. Незрозумілим було і те, яке відношення має релігійна громада до фактичного перейменування вулиці Партизанської.

На збори прийшли 12 обурених і категорично налаштованих жителів цієї вулиці.

Збори почалися з деяким запізненням, сумбурно, без будь-якого протоколу. Від керівництва громади в залі були присутня секретар Тетяна Даценко і начальник відділу культури, молоді та спорту Ярослав Кабар.

Ці збори ніхто не оголошував відкритими, не озвучував порядку денного, регламенту. Стиль цього зібрання був точно не діловим, радше базарним.

Секретар Лохвицької міської ради Тетяна Даценко одразу розпочала з недостовірної інформації. Про те, що вулицю Партизанську перейменували іменем Івана Теркуна після звернення до Полтавської ОВА Всеволода Бігуна і 183-х учасників зборів релігійної громади ПЦУ. Чого не було в принципі.

Друга брехня полягала в тому, що лист про так звані громадські слухання, мовляв, було вручено священнику в п’ятницю (що так само не відповідає вимогам чинного законодавства про проведення громадських слухань). І священнослужитель, мовляв, свідомо проігнорував людей. Як видно з листа (див. вище), він датований сьогоднішньою датою, 29 липня. Священнослужитель отримав цей лист з рук Кабаря сьогодні вранці. Але вже мав на цей час 16.00 заплановані раніше треби.

Людей, які прийшли, хтось свідомо ввів в оману. Для чого? Є кілька припущень.

Перше. Напевне для того, щоб налаштувати жителів громади, і зокрема цієї вулиці проти рішення очільника Полтавської ОВА Філіпа Проніна від 22.07.2024 року, яким було перейменовано декілька топонімів Лохвицької, Заводської та Сенчанської громад. Зокрема, в Лохвиці були перейменовані:
– вул. Дунаєвського на вул. Олександра Кошиця;
– вул. Партизанська на вул. Івана Теркуна;
– вул. Червона на вул. Червоної рути.

Подібне підбурювання жителів громади проти чинної влади ми вже спостерігали, коли депутат міськради – колишній регіонал пан Анатолій Заславець публічно піддавав сумніву рішення тодішнього очільника ОВА Дмитра Луніна про законність затвердження нового статуту Благовіщенської релігійної громади ПЦУ. Прикметно, що публічно виступив фактично проти рішення Полтавської ОВА депутат від «Слуги народу» Григорій Шамрицький. Який, до речі, на імпровізовані слухання не з’явився.

Друге. Недостовірна інформація про те, що ініціювали перейменування вулиці парафіяни Благовіщенської громади ПЦУ, на чолі з її керівником отцем Всеволодом, ймовірно, мала на меті вороже налаштувати жителів Лохвицької громади і зокрема, вулиці Партизанської проти вірян ПЦУ. Тим більше після того, коли 17 липня Господарчий суд м. Києва відмовив в повному обсязі громадянину Михайлу Товстяку в задоволенні його позову стосовно правомірності переходу громади з УПЦ до ПЦУ. Двоє учасників зборів – жителів вулиці слово в слово транслювали наративи захисників московитської церкви в громаді про «греко-католиків» і подібну безсенсову маячню.

Третє. Комусь в громаді, ймовірно, дуже вигідно знецінити і підважити внесок благочинного Лохвицького і Чорнухинського, митрофорного протоієрея, настоятеля Благовіщенської церкви Іоанна Теркуна (в миру Івана Максимовича Теркуна) у відбудову Благовіщенської церкви в 90-х роках. Ця видатна людина несла світло Християнства й українства Лохвицькій громаді, самовідданого служіння людям протягом 43 років. Попри гоніння і поневіряння у часи радянської влади. Немає в Лохвиці, напевне, жодної хати, де за своє життя отець Теркун не похрестив, чи не відспівав, чи не підтримав би добрим словом лохвичан. З відновленням Незалежности України в 1991 році цей чоловік очолив процес повернення приміщення церкви громаді не з позицій московита, а з позицій священнослужителя. Як відомо, до 2004 року більшість з нас не придавала значення конфесійній приналежності церков в Україні. А цей чоловік помер ще 1998 року.

Ну і останнє. Четверте. Нас дуже здивувала позиція влади, яка сьогодні в особі секретаря міськради так жваво опікувалася «несправедливим перейменуванням» вулиці Партизанської. І повністю проігнорувала звернення 183-х учасників парафіяльних зборів про перейменування однієї з центральних вулиць міста на честь Івана Теркуна.

Отець Всеволод не звертався до Полтавської ОВА.

Він звертався до голови Лохвицької міської ради Віктора Івановича Радька ще 23 січня 2009 року за дорученням парафіяльних зборів від 20 січня 2023 року з проханням внести до порядку денного сесії та винести на сесію міської ради питання «Про перейменування однієї з центральних вулиць м.Лохвиця на честь видатного лохвичанина – благочинного Лохвицького і Чорнухинського, митрофорного протоієрея, настоятеля Благовіщенської церкви Іоанна Теркуна (в миру Івана Максимовича Теркуна)».

Відповіді – в порушення чинного законодавства – настоятель на своє звернення не отримав.

Повторно він звернувся знову ж таки до голови Лохвицької міської ради Віктора Івановича Радька 13 травня з таким листом:

На що отримав доволі плутану відповідь:

Плутаність цієї відповіді не тільки в нечіткості формулювань. А і в контраверсійности. У відповіді повідомляють, що питання перейменувань не належить до компетенції міської ради. Це в той час, коли на сайті міськради рівно рік тому (43 сесії Лохвицької міської ради 8-го скликання) одним з питань зазначено саме питання «Про перейменування населених пунктів, вулиць та провулків Лохвицької територіальної громади»:

Зазначу, що жодних кроків назустріч побажанню таких самих жителів Лохвиці щодо перейменування вулиці іменем Теркуна влада не зробила за всі шість місяців.

Що ще раз вказує на упередженість дій представників чинної влади Лохвицької міської ради. Переважна більшість яких жодного разу не переступила поріг української церкви після того як вона очистилася від московитів. І жодною дією не сприяла утвердженню саме української церкви в Лохвицькій громаді.

Чи була ця колотнеча стихією, чи недолуго влаштованою провокацією, мають розібратися компетентні органи. На чому ми будемо наполягати.

Єлизавета Сачура