Місцева районка традиційно нагадала про чергове, совкової традиції професійне свято. 7 грудня, приміром, День місцевого самоврядування. Обов’язкове привітання двоголової районної влади викликало лише посмішку. Все як і тридцять років тому, тільки прізвища змінюються. Ну і як же обійтися без віншування кращих, розлогих інтерв’ю з «вождями»  і очільниками!.. Але, дай Бог, і це мине, подумалось.

Але якщо вже святкувати – то варто розібратися, а що саме. Що являє сьогодні місцеве самоврядування?

В цивілізованих країнах – це віками відточені, напрацьовані і практикою перевірені усталені закони колективного життя в  громаді. З чітко вибудованими, єдиними для всіх правилами, відповідальністю і обов’язками. Як наслідок – ДОВІРА ОДИН ДО ОДНОГО, якісне життєве середовище, однаковий життєвий рівень в селі і в місті, наявний доступ до якісних медичних і освітніх послуг, турбота про немічних, екологію, пристойну інфраструктуру, передусім дороги.

Мери міст і містечок – РІВНІ СЕРЕД РІВНИХ, підзвітні громаді і турбуються насамперед про розвиток і інтереси власних громад. Для німецького чи фінського міста чи містечка не дивина бачити свого мера, який, як і решта громадян, користується громадським транспортом, чи простим велосипедом, живе в такому ж, як і більшість громадян, помешканні, має в користуванні такого ж класу, як і у більшості, автівку. Зазвичай обраних мерів люди поважають, та й є за що. Совкового поняття «я начальник – ти ніхто», отих дурнуватих “президій” з “вождями” на сцені за такої системи годі й уявити.

Фото ілюстративне. Джерело: сайт Лохвицької РДА

А ще – привітні і доброзичливі мешканці, дисципліновані і призвичаєні до порядку. Навряд чи цим людям прийде в голову святкувати День місцевого самоврядування. Вони й без таких свят дають собі раду.

Слід зазначити, що й Україна, особливо після 2014-го року, зробила дуже значний поступ в питаннях місцевого самоврядування. Взявши курс на рух до Євросоюзу, уряд зробив, приміром нечуване раніше – прозорі закупівлі за бюджетні кошти. Ясно, що позбутися традиційних для України “відкатів” ще не вдалося, але всьому свій час. Віднедавна кожен бажаючий може зайти на сайт Міністерства фінансів і побачити, скільки податків сплачено до кишені громади і на що вони витрачені. Зі значними труднощами, але коштів, які отримують громади, стає все більше, і вже говорити, що бюджет голий і грошей немає – щодалі стає непристойнішим. Іншими словами, можливостей безкарно красти безбожно, як це було ще декілька років тому – все менше.

І цілий ряд громад, який спромігся привести до влади молодих і дієвих, вже відчули, яка то сила — громада. А особливо об’єднання громад в ОТГ вже довели, що європейський шлях розвитку – єдино вірний. Оновлені школи й ФАПи, нові робочі місця,  новозбудовані каналізаційні мережі і системи водовідведення, наведений порядок зі сміттям, стадіони й спортивні майданчики. Виявляється, жити можна і потрібно інакше. І вже сьогодні. Але такі громади – в країні все ще винятки, хоча процес вже набирає обертів. І люди вже починають розуміти, що від них багато що залежить.

Не варто показувати пальцями на голову села, голослівно обурююватись, що він мовляв крадій. Шановні, а чи не ви довірили йому нелегку ношу бути господарем громадського, в тому числі і вашого добра? Чи не ви наділили його та місцевих депутатів – ваших сусідів майже безмежними правами робити що завгодно, і навіть інколи – закривати вам рота, не сильно підбираючи виразів? Чи не ви самі жодного разу не поцікавились і не покликали обраних вами людей відзвітувати за витрачені кошти і зроблене добро для громади, а мали б робити це не рідше як раз на квартал? Чи не ви махнули рукою, коли село заростає бур’янами і чагарями? Чи не ви заплющуєте очі, коли суспільна земля одного дня стає власністю якогось чоловіка, який проживає в іншій області? Коли земля громади без вашого відома віддається невідомо кому, невідомо на який термін під сміттєзвалище? Та чи не вам байдуже, коли ваш сусід несе сміття в сусідню посадку, чи палить бур’яни на власному городі? От і виходить, що святкувати поки що власне і нічого. А нинішній стан справ в громаді не тому такий, що голова «поганий», а  ще й тому, що бути таким, як він є, ми самі йому й дозволили.

Але будь-які зміни починаються з невеликих кроків, і роблять їх люди. Краще, коли гуртом.

Отже в день місцевого самоврядування  я хочу, щоб ми не обмежувались вітаннями очільників громад чи людей, які працюють поруч з ними в «конторах».  Місцеве самоврядування – це в буквальному сенсі про всіх нас, яким небайдуже, в яких містах чи селах жити, яким повітрям дихати і яку воду пити.

Місцеве самоврядування – це про життєздатну громаду, яка живе, як одна сім’я, яка заробляє і витрачає з розумом, піклується про кожного, здатна себе і свої власні інтереси відстояти і захистити.

Отже мудрості всім нам, констуктивої взаємодії і поваги. І позбавлення совкових стереотипів «моєї хати з краю», впевненості будувати гідний поваги життєвий простір для себе і прийдешніх поколінь.

Єлизавета Сачура

Фото: сход села Млини 14.07.2018 р., фото автора