Церква в с. Васильки, згідно історичних джерел, існувала щонайменше з 1728 року. Тобто без 10-и років майже на протязі 300-т років. Нині діючий Храм Різдва Пресвятої Богродиці, збудований 1910-го року, вкотре переживає не кращі часи. І тільки від  Бога, громади і небайдужих людей залежить його подальша доля.

Отець Всеволод Бігун, настоятель Храму Іоана Богослова УПЦ КП нині опікується і цією церквою.

«Ви були в церкві в Васильках?», — запитав він мене. — Завтра туди збираюся шибки вибиті посклити. Птахи по Храму літають. Міська рада «вишку» на 9-ту ранку пообіцяла. Маєте бажання, під’їжджайте».

Дерев’яну церкву в Васильках, виявляться, я до цього не бачила. Тому з цікавістю і вдячністю наступного ранку її  разом з о. Всеволодом оглядаю. Одразу видно, що змайстрований Храм добротно, на віки. Хоча останні його «удосконалення» естетики не додали. Благенький іконостас з ДВП, з листів цього ж малопридатного матеріалу – внутрішнє оздоблення куполу.

Отець Всеволод робить фото в приміщенні вівтаря:

Показує мені о. Всеволод побиті шибки на вікнах, дійсно прямо при нас влітає через розбиту шибку птах. Хоча видно, що чистоту в Храмі тримають.

Підіймаємось на дзвіницю.

Коли точно побудована церква – невідомо. Є свідчення, що вона була побудована 1910 року і освячена на честь Різдва Пресвятої Богородиці.  Зауважте, говорить о. Всеволод, уціліла в часи лихоліть.  При німцях в часи Другої світової в ній відновили служби. Але ненадовго. «Визволителі» служби заборонили, а саму церкву, дякувати Богові, хоча б не спалили. Використовували її як господарчу будівлю.

Отець Всеволод привіз з собою скло. Хоча б від птахів захистити храм, говорить. Але проблеми набагато серйозніші. Дерев’яні рами розсихаються і скло випадає.

В декількох місцях протікає дах.

Був тут вже Радько (Віктор Радько — голова Лохвицької ОТГ,  Васильки об’єдналися з Лохвицею в єдину об’єднану громаду, — ред.), обіцяв  зайнятися Храмом. Ось тут ось, на цьому місці обіцяв, показує. Але поки що руки новообраної влади до виконання обіцянки не дійшли.

Зв’язуємось з відомим своєю участю в проекті Школи Лохвицького земства архітектором Іваном Биковим (Майстерня архітектора І. Бикова). З’ясовуємо, що  30.12.2016 року церква Різдва Богородиці 1910 року у селі Васильки отримала охоронний статус.

Тобто, вже більше як півтора роки. Але це жодним  чином не відобразилось на стані Храму, який майже дивом зберігся до наших днів. Хоча напис на документі свідчить, що зазначене рішення було відправлене районним відділам культури в середині січня 2017 року…

Допоки чекаємо обіцяну «вишку», до нас підходить до недавнього голова села Валентина Григорівна Петрашева. Вона також чекає, тому що пообіцяла людину на допомогу. Кілька років тому звідси поїхав священник, о. Іван, який фактично не міг тут утримувати свою сім’ю, розповідає жінка.

Розпитую її про зміни, які вже принесло об’єднання з Лохвицею. Говорить, що об’єднання однозначно дало змогу всім, і Лохвиці, і селам, що об’єдналися, розраховувати на більш суттєві надходження до бюджету. А от як їх раціонально витрачати – ще потрібно всім вчитися. Але не забувати, що люди скрізь. І в селі вони об’єктивно сьогодні ще не мають тих можливостей, що в місті. А тому про людей, в першу чергу, треба піклуватися. Якщо раніше, говорить у нас було 12 депутатів сільської Ради, то зараз до Ради об’єднаної громади пройшов тільки один, від Гаївщини. Другий від Васильків і Христанівки в Раді – по партійній квоті. Підтримку голови ОТГ відчуваємо. Почали нарешті, в частині комунального господарства, робити те, що раніше доводилось прохати у того ж «Райзу». Щодо того, щоб Храм зберегти, Валентина Григорівна погоджується, адже до цього часу сільська рада, яка через дорогу від Храму знаходиться, ніколи не стояла осторонь.

Пропоную о. Всеволоду залучати місцевих депутатів до питання збереження Храму.  А Ви знаєте, хто той «партійний» депутат, питає мене.  І сам відповідає: «Той єдиний, який не голосував за виділення землі під український Храм в центрі Лохвиці» (Станом на 10.06. згідно інформації, оприлюдненої на сайті Лохвицької міської ради,  рішення сесії від 15 березня 2018 року та поіменного голосування депутатів  Анатолій Заславець, який є зараз депутатом Лохвицької міської ради від Васильків і Вирішального, був єдиним, хто голосував проти надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під українську церкву).

Скільки ж жителів села ходить на службу, питаю. На пальцях рук порахувати можна, відповідає.

Вибита Голодоморами, атеїстично-комуністичними роками радянської влади звичка людей ходити до Храму зробила свою справу. Люди перестали святкувати святу Неділю й релігійні свята, до Храму йдуть зазвичай тільки тоді, коли щось  трапляється. Про чистоту тіла ще якось не забувають дбати, а от чистота душі – то вже рідкісна турбота не для багатьох охочих.

З запізненням майже на дві години «вишка» під’їжджає. За три-чотири години розбиті шибки на вікнах замінили.  А попереду  – спільна робота небайдужих людей…

Справка: Церква у с. Васильки Лохвицького пов. (тепер Лохвицького р-ну) була освячена на честь Різдва Пресвятої Богородиці була побудована 1910 року. Це була дерев’яна, дев’ятидільна, п’ятибанна, на мурованому цоколі, з прибудованою триярусною дзвіницею будівля. Споруда хрещата у плані, з прибудованими між раменами хреста п’ятигранними об’ємами, два з яких (біля вівтаря) слугували за ризницю та паламарню, а два прибудованих до дзвіниці – виконували фунцію бокових входів до храму і були прикрашені чотириколонними портиками з трикутними фронтонами. Центральним входом до храму був перший ярус дзвіниці, у тамбурі якої знаходилося двоє дверей, одні з яких вели на хори, а інші – на дзвоновий ярус. Станом на 1912 існувала дерев’яна, в одному зв’язку із дзвіницею, на мурованому цоколі, холодна церква.

У 1912 церква володіла 48 дес. ружної землі, мала квартиру для священика, діяла однокласна змішана церковнопарафіяльна школа. До церковної парафії належала 2271 душа різних станів.

У 1930-х релігійну громаду знято з державної реєстрації, а споруду церкви пристосовано під складське приміщення місцевого колгоспу.

Релігійна громада відновила діяльність у роки німецької окупації, вірогідно, 1942 у приміщенні церкви. Згодом була знята з реєстрації органами радянської влади, а церковне приміщення передане колгоспу ім. Шевченка і до 1976 використовувалося під склад. У новітній час релігійна громада відновила свою діяльність як громада УПЦ КП. Зареєстрована органами державної влади 30.07.1998 за № 374. Для релігійних відправ використовує культову споруду, частково зруйновану за попередні роки. Проведено ремонтні роботи 2006–2007.

Із священиків відомі: Захар Іванович Дігтярьов (1912), ієрей Володимир Мельник (1998), ієрей Іван Малюк (2008); із псаломщиків: Володимир Якович Сидоренко (1912), Григорій Андрійович Хотинський (позаштатний 1912); із церковних старост: козак Андрій Максимович Топчило (1912), Микола Юрійович Шміляк (2008).

Єлизавета Сачура. Наш Храм