Продовження. Початок Сенчанське диво. «На сьогодні запланувала похід в ліс. Тож із самого ранку побігла туди (ховала для них “скарби”, які вони потім по карті повинні відшукати). Варили кашу, грали у футбол (дівчата проти хлопців), смажили ковбаски – навтішалися», — говорить  у відповідь на мій телефонний дзвінок Оксана Євгенівна Бакляк, яка не розлучається зі своїми вихованцями і під час літніх канікул.  

Варто лише прочитати назви технік декоративно-ужиткового мистецтва, якими опановують вихованці Творчої Майстерні під керівництвом цієї дивовижної жінки, щоб зрозуміти, чому так охоче діти поспішають до затишного помешкання Сенчанського Будинку дитячої та юнацької творчості.

Отже: “Бісерне ткацтво”, “Кракле”, “Пластилінопластика”, “Вироби з фоамірану”, “Канзаші”, “Лялька-мотанка. Крупеничка, трав’янка”, “Вовняна акварель”, “Вишивка бісером”, “М’яка іграшка”, “Писанкарство”, “Вироби з природних матеріалів(мушлі, кукурудзяне листя, яйця)”, “Пап’є-маше з вати”, “Валяння вовни”, “Пап’є-маше з паперклею”, “Квілінг”, “Тістопластика(солоне тісто), “Світ-дизайн”, “Вироби із фетру”, “Робота з пластикових пляшок”.

-Пані Оксано, розкажіть, будь-ласка про своїх вихованців 

Я годинами можу розповідати про своїх вихованців. Вони всі різні.

Є кумедні і серйозні, є відповідальні і не дуже. Я пишаюся своїми хлопцями. Вони зі мною вже 4 роки. Кожен раз хочу придумати для них щось новеньке, щоб було в них бажання займатися.

А ще я дуже вдячна класним керівникам та батькам цих хлопців за те, що підтримують дітей.

Вони мої помічники у багатьох починаннях, завжди йдуть на контакт і беруть участь у всіх заходах.

Щоб дітям було цікаво, намагаюся супроводжувати свої пояснення цікавими приказками, народними спостереженнями, примовками…

Наприклад, деякі дівчатка заселяють у голку занадто довгу нитку. В такому разі журю: «Довга нитка – лінива дівчина». Та деколи вони сприймають це буквально, і нитка стає занадто короткою для роботи, а дівчатка бентежаться: «Я ж не лінива?».

«Чим товстіша мотанка-крупеничка, тим багатшим вважається її володар, оскільки має чимало зерна і достаток в домі», – і вихваляється тоді володар такої мотанки перед друзями «своїм» багатством.

А ще – роботи дітей частенько нагадують їх самих. У худесенької дівчини і баранчик худенький, і навпаки, – у величенької – і баранець відповідний.

Досить часто діти є заручниками свого настрою. Буває, не йде сьогодні робота в дитини, стоїть на місці. В цьому випадку не примушую, адже, де є примус дитячої душі, там немає і натяку на творчість. А наступного разу діти надолужують згаяний час. Хоча є роботи, які, наче зачаровані, зависають на місяці. Тепер із досвіду розумію, що такі роботи слід відкладати назавжди – їм не доля народитися на світ. Зі смутком дивлюся на них: стільки праці та матеріалів у них вкладено…

– А яка з технік найулюбленіша дітками і чому?

Всі діти «проходять» через бісероплетіння. Адже, нанизуючи бісеринки на дріт, діти не лише розвивають дрібну моторику рук, але й спільними зусиллями створюють витвір мистецтва (як правило, завершальні роботи проводять старші гуртківці). А ще таким чином мотивую дітей, адже це робота достатньо монотонна та нудна, і тільки той, хто впорається з нею, отримає нове завдання. А лінькуваті, як правило, «відсіюються». Та дуже прикро, коли талановиті та майстровиті гуртківці з різних причин (або й взагалі без них), покидають займатися рукоділлям.

Деякі діти мають золоті руки. І я пишаюся ними. Дуже прикро, коли батьки не розуміють, як важливо дітям розвиватися, вважаючи рукоділля чимось зайвим. Однак, сьогодні воно може стати прибутковим бізнесом, адже хенд-мейд у світі цінується все більше, та і знання ці, як то кажуть, «за плечима не носити».

—  До Вашої майстерні залюбки ходять хлопчики і дівчатка, є різниця, що дівчаткам даються краще одні техніки, а хлопчикам інші?

Важко розділити техніки на хлопчакові та дівочкові. В такому віці діти не замислюються над тим, під силу їм виконати певну роботу, чи ні. Вони просто роблять те, що їх вчать. «Мої» хлопці впевнено володіють голкою з ниткою, вишивають пайєтками, шиють мамам подарунки, основи для ляльок мотанок (хоча, деякі джерела зазначають, що раніше чоловіків навіть не допускали в кімнату, де жінки створювали ляльок-мотанок). Та зараз все змінюється. І мотанки, створені моїми вихованцями чоловічої статі, навіть деколи гарніші, аніж ті, над якими працювали дівчата. Є хлопці, які вже в першому класі вишивають пайєтками акуратніше та вправніше за дівчаток. От і зараз серед першачків є два хлопчиськи, в яких руки ростуть, «звідки треба».

Є техніки, які піддаються лише вибраним. Так, папугу, створеного в техніці паперопластика, змогла створити тільки одна дівчинка. Лише їй вдалося так філігранно нарізати пір’їнки для птаха. Навіть старші за неї дівчатка не змогли цього зробити:

Інша робота – «Борітеся – поборете», виконана в техніці «кракле», або яєчна мозаїка:

Для роботи використовують певним чином підготовлену яєчну шкаралупу (фарбовану, або натуральних відтінків), яку розчавлюють на дрібненькі кусочки. Кожен такий кусочок треба торкнути дерев’яною паличкою (зубочисткою), яку попередньо потрібно легенько занурити в клей ПВА, а лише тоді в певному порядку викладати на заґрунтовану основу. Це дуже тривалий та кропіткий процес. І треба мати неабияку витримку, щоб завершити цю роботу.

Пишаюся роботами дітей в техніці «вовняна акварель». Дівчата не вірили в свої можливості, але їхні «Соняхи» зараз представлені в Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. І ще дві роботи в цій техніці (педагога та вихованця) повинні бути представлені на виставку, яка відбудеться в цьому закладі до 1 вересня.

А робота «Дружна сімейка»! Півень із квочкою та курчатками такі реалістичні, а головне – ніхто не здогадується, з чого ж вони зроблені!

– Яка техніка вважається найскладнішою? 

Кожна техніка, яку ми вивчаємо, унікальна і неповторна. Головне – довести роботу до завершеного вигляду. Часто буває так, що на занятті працюють і старші, і менші.

Намагаюся не обмежувати дітей у виборі техніки, ненав’язливо рекомендую, знаючи можливості дитини, кілька технік на вибір. І обов’язково працюю з кожним індивідуально. Хоча, частенько робимо колективні роботи.

Найскладнішою технікою, на мою думку, залишається писанкарство. Надзвичайно складно вести писачком по опуклій поверхні яйця. Якість воску і фарб, товщина писачка – тут все має значення. А ще – невідомо, як поведе себе фарба на конкретному яйці. Справжні майстрині впевнені, що яйце повинно відпочити після кожного фарбування. Традиційне писанкарство передбачає наявність великої кількості знань: історії писанкарства, символіки, кольорознавства, уміння володіти не лише писачком, а й шпилькою, цвяхом. У невмілих руках писачки навіть загоряються від перегріву….

Звичайно, досягнути досконалості в усіх техніках декоративно-ужиткового мистецтва – як новітніх, так і традиційних, можна лише шляхом тривалих спроб, кропіткої роботи. А з писанкарством все ще складніше – щоб отримати шедевр, рука повинна писати постійно (а такої можливості у нас немає), бо інакше буде тремтіти, лінія буде нечіткою, або й викривленою. Крім того, маючи ескіз, потрібно точно продумати порядок фарбування. Навіть просто рівномірно розділити яйце на сектори олівцем – це вже мистецтво, яке має свої секрети. Спробуйте – лише тоді ви повірите моїм словам. А сучасні візерунки – це надзвичайні витвори мистецтва. Тут вже не обійтися без геометрії, адже традиційний поділ яйця тут неактуальний. І якщо все заздалегідь не прорахувати, зіпсуєш не одну заготовку (знову ж, із власного досвіду). Стільки тонкощів немає жодна інша техніка, яку ми спробували опанувати (не даремно в Україні справжніх писанкарів, які досягли вершин майстерності, можна перелічити на пальцях). А своєрідний дух від запаху розплавленого воску та свічки, що горить. Кімната насичується ним, і складається враження, що ти попав у храм. До речі, саме писанкарство заспокоює мене найбільше.

-Якими роботами особливо пишаєтесь?

Ну навевне, що грамота за писанки – вона перша в історії нашого гуртка. Її ми отримали ще в 2013 році, і лише за участь. Тепер же писанки, створені дівчатами, щороку виборюють у Полтаві право демонструватися в Києві. Три роки поспіль роботи, створені найкращими моїми вихованками – переможці обласного та Всеукраїнського конкурсу. Всі писанки виконані в різних техніках та темах. Вже виношую плани наступної такої роботи. Прикро лише, що найвправніші мої майстрині наступного року закінчують школу. Так щемливо стає на душі… Ми з ними стільки пережили-переробили-переїздили.

-Вовна, складові для виготовлення м’якої іграшки – все це специфічні матеріали. Хто допомагає з їх придбанням? Є добродійники, яких варто назвати?

Забезпечення матеріалами та інструментами – то окрема проблема . Наприклад, для створення іграшки в техніці «валяння вовни» розміром 12-15 см потрібно приблизно 150-200 грамів вовни, а це 130-150 гривень (не враховуючи вартість доставки з інтернет-магазину). Для виконання такої роботи потрібно щонайменше 3 голки різного діаметру та спрямування насічок (кожна вартістю 15 гривень). Причому, навіть в умілих руках від єдиного неправильного руху голки миттєво ламаються. Додайте до цього вартість реалістичних очей (пара – 20-40 гривень), вій (10-15 гривень). От і отримаєте вартість виготовленої іграшки. А для ткацтва вишуканого ґердана потрібно закупити бісер хорошої якості, який «затягне» на 150 гривень (знову ж таки за найнижчими цінами інтернет-магазину без пересилання). Всі роботи повинні мати відповідне оформлення, рамки, скло. Що можемо – робимо своїми руками (вірніше, руками чоловіків, які працюють в закладі, матеріали знову-таки купуємо). Для створення шести робіт на минулий конкурс мені довелося викласти щонайменше 500 гривень.

Дуже допомагає нам швейна фабрика, яка працює в Лохвиці. Тканина, синтепон, нитки, оздоблювальні матеріали – все, що мають можливість нам передати, щедро дарують. Безліч костюмів для театральної студії «Юність» було виготовлено з цих матеріалів. Нам же стають в пригоді стрічечки, синтепон, нитки.

Два роки тому для участі в конкурсі педагогічної майстерності серед педагогів позашкільних закладів «Джерело творчості» в Києві потрібно було показати фрагмент заняття з дітьми в звичайній школі. Тоді відділ освіти Лохвицької РДА добряче допоміг із закупівлею матеріалів для МК та для роботи гуртка взагалі.

А одного разу ми випадково познайомилися із людиною щедрої душі і відкритого серця – Оленою Лабунькою, писанкаркою та лялькаркою з України, яка проживає зараз в Америці. Саме від неї ми дізналися про «реверсну» писанку, і саме від неї отримали чудовий великодній подарунок – три неймовірно тоненьких писачки, набір американських фарб (близько 10-ти штук, при вартості одного пакетика понад 50 грн.), прекрасної якості віск (яким писали лише «вибрані» гуртківці), чудову збірку зразків писанок, солодкий сувенір, – діти були в захваті! Та й взагалі, така увага від абсолютно чужої людини, яка перейнялася проблемами дитячої творчості, викликає захоплення.

Допомагає і Вирішальненська сільська рада. Наприклад, зараз ми повсякчасно використовуємо праску, яку вони нам подарували: для ляльок мотанок постійно потрібно прасувати тканину, в роботі з фоаміраном також ніяк не можна без неї.

А от минулого року брала участь у Всеукраїнському семінарі-практикумі для голів обласних та міських методичних об’єднань гуртків декоративно-ужиткового мистецтва. Проводила майстер-клас із виготовлення ляльки в панчішній техніці.

На всі матеріали довелось розкошелитись… Особливо швидко «вилітають» термоклейові пістолети.

–Чим можна допомогти розвитку творчої майстерні, якщо знайдуться такі люди?

Сергій Григорович (директор закладу, — ред.) час від часу звертається до місцевих підприємців із проханням віддати те, що вже залежалося. Адже в роботі ми використовуємо дуже багато матеріалів та інструментів.

Тут може знадобитися все: і клей ПВА, і клей для деревини, і шпаклівка, і стержні для термоклейового пістолета, і шпагат різної якості, і круглогубці, і кусачки; бісер, нитки, мереживо, стрічки, тканина, синтепон, – всього не перелічити.

Якось працювали над тим, щоб «вийти» на фабрики, які б могли ділитися з нами залишками хутра (щоб почати виготовлення м’яких іграшок), та поки що не склалося.

-Галерея дитячого мистецтва як візитівка Сенчі, як Вам така ідея? 

Про галерею мистецтва можемо лише фантазувати, хоча думка дуже слушна. Роботи не те що розмістити ніде, нам мало місця для заняття, особливо на початку року, коли бажаючих займатися досить багато і елементарно бракує стільців (вкотре робітник та завгосп латають те, що є). А косметичний ремонт у нашому класі неможливий – зачепиш, і доведеться робити капітальний.

Мрію про вітрини під склом, у яких би знайшли прихисток роботи моїх вихованців. Наразі всі вони, деформуючись та припадаючи пилом, складені в ящичках та коробках. Лише деякі висять на стінах закладу.

А ще я другий рік виношую ідею фотоконкурсу, вже і Положення розробила, і кілька тем придумала. Але без мінімального фінансування це – мильна бульбашка, та і нашим можновладцям зараз не до таких дрібниць. Тож лише мрію, як цими фотографіями будуть милуватися односельчани та гості, адже їх буде де розмістити. Кілька років поспіль прикрашали вікна на Великдень та Новорічні свята. Але вдень вони не мають гарного вигляду, тож, як могли, робили підсвітку, прилаштовували різні ліхтарики, пізно ввечері бігли їх ввімкнути, а рано вранці – вимкнути, щоб за світловий день зарядити. Зараз, на жаль, полишили цю практику.

– Пані Оксано, ту справу, яку Ви і Ваші колеги робите важко переоцінити, це вражає до глибини душі. А от що це для Вас, оце спілкування, оця співтворчість?

Одного разу мама моєї вихованки розповіла історію про те, як її донечка прийшла додому з розірваними штаньми. Але на обурення мами, в якої не було часу їх латати, спокійно запевнила: «Я й сама справлюсь». І дійсно, як зуміла, так і полатала. І ця мама подякувала мені за це. Я ж тихенько насолоджувалася розповіддю. Усвідомлюю, що можливо не стануть мої діти відомими діячами у сфері рукоділля. Але я за них спокійна: вони не боятимуться зашити дірку. Хоч і не дуже вправно…

***

Розмовляла Єлизавета Сачура, фото надані пані Оксаною