Після вчорашнього матеріалу «Плата за любов до ката», читачі нагадали, як у вересні 2012 року відкривати каплицю на Лохвицькому кладовищі приїздив палкий прихильник і рупор «рускава міра» Іосіф Кобзон.   Саме він, кажучи словами Тараса Шевченка, як виявилося, вже тоді  був тим катом, якому багато з наших земляків клявся в любові.

А вже 2014-го Кобзон «гастролював» на окупованому росіянами українському Донбасі, братаючись з ватажками сепаратистів, всіляко заохочуючи і підтримуючи вбивство українців.

Кобзон співає на анексованому росією Донбасі з ватажком терористів так званого днр Захарченком

Кобзон в компанії сепаратистів 

 І став настільки знаковим, що після його смерті, знищення ворогів почали називати відправкою «на концерт Кобзона». Останній вираз став стійким мемом.

І не дивно, що той, хто його привіз 2012 року до Лохвиці, Олег Ведмідь, так опікується Благовіщенським Храмом. І з’являється на малій батьківщині саме напередодні як не Майдану Гідності, так широкомасштабного вторгнення. Він звісно не Кобзон, але має своє «коло прихильників» із числа керівників, екс-керівників та інших відомих людей в громаді.

З огляду на це, не такими вже й випадковими видаються оборудки з оформленням землі і майна у ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ релігійної громади, яка в якості структурного підрозділу УПЦ, знаходиться в підпорядкуванні російської православної церкви.

Якщо прослідкувати, як оформлялася земля під каплицю на Благовіщенському кладовищі, то навіть спеціалісти з земельних питань, не можуть до кінця збагнути, як можна було в законний спосіб отримати рішення сесії органу місцевого самоврядування про виділення ділянки на міському кладовищі – землі комунальної власності.

Як можна було будувати і відкрити каплицю, не маючи державного акту. (Кобзон приїздив у вересні 2012 року, а державний акт, що посвідчує право на земельну ділянку, датується кінцем грудня 2012 року). 

І звичайно важко збагнути, як земля в центрі міста під ПАМ ’ЯТКОЮ архітектури, була виведена із державної чи комунальної власності і оформлена як ПРИВАТНА власність окремо взятої релігійної громади та ще й російської православної церкви.

Відомо також, що і сама Благовіщенська церква, яка є суспільним надбанням і культурною спадщиною, яку було збудовано у 19-му столітті,  перебуває не в оренді, чи комунальній власності громади,  а у Власності релігійної громади, засновниками якої є десять приватних осіб.

Названі факти свідчать про порушення прав всієї Лохвицької громади, і щонайменше, ошуканство більше 20-ти тисяч її жителів. Громада стала заручником ігрищ, влаштованих  узагальнено московським катом, який цілеспрямовано поневолював дух українців всі ці роки,  за посібництва місцевих його посіпак.

Але на 9-му році російсько-української війни і на другому році повномасштабного вторгнення немає іншого варіанту, як позбутися московського ката. В законний спосіб.

Обраний голова громади має захистити інтерес громади. А для цього добитися припинення права власності і на земельну ділянку під  спорудою Благовіщенської церкви і на саму церкву, повернувши її, як архітектурну та історичну пам’ятку   в комунальну власність громади.

Коли найкращі кладуть голови і платять Життями за саме існування України і українців, толерувати в тилу п’яту колону  і прихильників Кобзона не маємо права.

Єлизавета Сачура