Четвер, 19 вересня, 2019

Шлях комунізму на Лохвиччині. Архівні документи (ФОТО)

В пошуках архівних даних про свої корені, наштовхнулася на дуже цікаву інформацію стосовно земельних «порядків» на теренах Лохвицького району. Яка проливала світло на те, кому фактично належала земля напередодні Голодомору і як нею розпорядилися нові «господарі життя».До рук потрапила папка з довгою назвою “Годовой земельный обычай о распределении земель по угодьям и землепользовании за 1940 год. Лохвицкий район”. (див заголовне фото)

А в ній така ось Відомість про землекористування по волостям, тепер Лохвицький район (данні 1910 року) (орноздатньої землі). Спочатку писана від руки:

а потім те ж саме, але віддруковано.

Відомість настільки інформативна, що для зручності ми її оцифрували:

Зазначимо, що в цьому документі, складеному у лохвицькому районному земельному відділі (папці обсягом 39 аркушів стандартного на ті часи звіту – така от справка. Є, що з чим порівняти, на основі інформації про землекористувачів і стану земель району станом на 01.01.1940 р. з статистикою станом на 1910 рік. 

Виявляється ще 1910 року на Лохвиччині 60260 га родючої орноздатньої землі знаходились в приватній власності середняків, поміщиків, попів, кулаків. Та 9447 га обробляли так звані безземельні і бідняцькі двори. А вже станом на 1 листопада 1940 року в районі – 75 колгоспів,а так званий соціалістичний сектор орноздатньої землі – 59855 га, фактично ВІДІБРАНИЙ у господарів цієї землі. Шляхом знищення переважної більшості цих господарів.

А ось що утворилось на цьому людському горі – а після падіння “радянської влади” щезло, начебто його і не було:

Назви колгоспів Лохвицького району станом на 1.11.1940 року: (переважна більшість вже носила імена катів українців і України, душегубів і нелюдей)

 ім. Щорса

ім. Будьонного

ім. Куйбишева

ім. Горького

ім. 17-річча Жовтня (тобто, створений був на кістках “розкуркулених” і заморених голодом у 1934 році)

ім. 20-річча Жовтня (названий так у 1937-му, у перший рік Великого Терору – той самий рік, коли квіт української націі був розстріляний на Соловках, в урочищі Сандармох)

ім. Леніна

ім. Ільіча

ім. КІМ (КІМ – комуністичний інтернаціонал молоді)

ім Сталіна

“Сталінський шлях”

ім. Карла Маркса

ім Енгельса

ім. Кірова

ім. Чапаєва

Ім. Луценка

ім. Правда (імені головної газети комуністів Радянського Союзу “Правда”)

ім. Фрунзе

ім. Орджонікідзе

ім. Дзержинського

ім. Котовського

ім. Молотова

ім. Ворошилова

ім. Кагановича

ім. Воровського

ім. Тельмана

ім. Петровського

ім. Літвінова

ім. Крупської

ім. Жданова

ім. Калініна

ім. Хрущова

ім. Дімітрова

ім VIII з”їзду ВКП(б) (помилкова назва колгоспу, бо “VIII з”їзду ВКП(б)” не було – був VIII з”їзду РКП(б), тобто з”їзд РОСІЙСЬКОЇ на той ще момент партії “більшовиків”, і було це у березні 1919 року. Саме на цьому “історичному” з”їзді комуністи – кати українського народу заслухали промову товаріща Леніна “про положєніє дєл на дєрєвнє”. В резолюціі «Об отношении к среднему крестьянству» гасло Леніна “ни на минуту не отказываться от борьбы с кулаком и прочно опираться только на бедноту” прийняли як партійний закон. Взяли й курс на облаштування “в дєрєвнях” “советскіх хозяйств” – прообразів майбутніх колгоспів)

ім. XVIII з”їзду ВКП(б) (цей “історичний” з”їзд відбувся у 1939 році, по завершенні Великого терору. Сталін і його кодла проголосили перемогу соціалізму у СРСР і заявили про плани “догнать и перегнать” капиталистические страны. Саме після цього “розквітнув” ГУЛАГ, через який пройшли мільйони українців, а сотні тисяч з них згинули “на сєвєрах” і за Уралом)

 “Перше травня”

“За нове село”

“Нове життя”

“Новий світ”

“Більшовик”

“Пролетар”

“Комуніст”

“Комінтерн”

“1-ша п”ятерічка”

“Друга п”ятирічка”

“Більшовицьким шляхом”

“За більшовицьку перемогу”

“Прапор більшовизму”

“Червона армія”

“Перемога Комунізму”

“В соц наступ”

“Комунар”

“Жовтень”

“Жовтнева революція”

“Серп і мололот”

“Парижська Комуна”

“Шлях КОМ” (скорочене від “Шлях комунізму”)

 ім Чкалова (радянського льотчика-випробувача, чия загибель була на совісті партійного керівництва).

ім. Шмідта

ім. Папаніна

ім. Тесленка

А були ще й такі назви:

“Червона перемога” (у минулому – “Челюскінці”)

“Червоний колос”

“Червоний лан”

“Червоні луки”

“Прямий шлях”

“Зоря”

І диво-дивне:

Колгосп ім. Шевченка – таке от знущання над митцем, тепер вже від Червоної Росії.

В “Звіті” є цікавий абзац: “Збільшилась орноздатня земля за рахунок відрізки лишків по присадибній землі в селі і в полі по 76 колгоспам площею 525 га, крім того лишки по присадибній землі передано ще – 163 га …”

Тобто у 1939 році, щоб покращити показники району перед партійним начальством в області і “вище”, районна влада віднайшла і “відрізала” у і без того зубожілих й обдертих селян “лишки присадибної землі”. І цих самих лихозвісних “лишків” набралося аж на 688 га – ще на один повноцінний колгосп. І можна тільки уявити те людське горе і розпач, коли у людей комуністи “відрізали” оті “лишки”.

Але вразив інший абзац (п.4): “В районі до-приселення не потрібне, а на переселення в багатоземельні райони затверджено РВК на 1940 рік 164 дворів”.

Тобто вже були й братовбивча Громадянська війна 1920-х, і злодійське “розкуркулення”, і криваві селянські повстання 1930-х, і Голодомор, і колективізація, і Великий терор. І ВЖЕ БУЛО ВИБИТО ПІВ-РАЙОНУ, а на місце вигнаних, росзстріляних, заморених голодом, вбитих земляків переселена злидота і “пролєтаріат” з інших місць України та Росії. Вже кипіла Друга Світова, і до нападу Германії на СРСР залишилось півтора роки, а партійні “органи” все ще “корчували” “недобитків”, “ненадійний елемент”, “підкулачників” … І “переселяли” бідолашних наших земляків, наших родичів з рідних, батьківських земель “в багатоземельні райони” – малолюдних Казахстану, Сибіру та Далекого Сходу.

І ще питання: чи не за рахунок тих самих 164 сімей, які підлягали примусовому переселенню “в багатоземельні райони”, керуючі комуністи району “віднайшли” оті самі земельні “лишки” та збільшили обсяги “орноздатньої землі” для колгоспів?..

Такий от “шлях комунізму” пройшовся молохом тільки на прикладі Лохвицького району.

От і виходить, якщо до 1940-го року комуністами був вибитий, знищений квіт нашої нації – найпрацелюбніші, господарські, вмілі, стійкі, чесні, а в їх хати і на їх землі прийшов “колгоспний пролєтаріат”, добром закінчитися це не могло. Впав, розпався Союз – разом з ним зникли і штучно утворені на людському горі колгоспи з радгоспами.

А створити щось на зразок ізраїльських комун, підневільне і спролетарізоване “населення” колгоспів було не в змозі – вже не було тих генів працьовитості, честі, гідності, які і тільки й можуть обумовити довірливі відносини, взаємне порозуміння і чесну, творчу працю.

І вийшло, як в тій приказці: “Не буде з хама пана”.

І ця рана не загоїлась і ятрить й дотепер.

Єлизавета Сачура, Наш Храм