Олегу Семеновичу Лісняку, незмінному редактору газети «Лохвицький край», 28 квітня виповнюється  60 років. Людина, яка викликає абсолютно полярні емоції у лохвичан. Від шанування, поваги й до несприйняття (останнє, як правило, демонструють можновладці старої формації). Людина, яка бачила вже не одну владу в районі, писала майже про кожну знакову подію і непересічну особистість Лохвиччини. Але ніколи не кривила душею і не зраджувала своїх переконань.

– Олеже Семеновичу, ну перш за все, дозвольте Вас привітати з ювілеєм, й побажати Вам словами нашої  Лесі Українки: «Будьте, будьте й не минайте!». Про Вас відомо, що Ви завжди, за будь-якої влади, притримувались ґрунтовних проукраїнських поглядів, що, напевне, частенько завдавало Вам чималих незручностей і прикростей.

– Дякую за вітання. Свого часу наш славетний земляк, Григорій Сковорода говорив: «Я собою стовпотворіння  множити не хочу,  досить і вас — стовпів неотесаних», коли йому пропонували бути поближче до тодішньої влади. В моєму випадку, завжди й без мене вистачало тих, хто звик хвалити начальство, і на районному рівні , і на державному.  Мені цього не потрібно.  Я часто сперечаюся зі знайомими, які говорять, що мовляв, ну подивись, ось за часів президента Порошенка і безвіз є, і реформи з місця зрушили, і декомунізацію провели, і військо міцнішає. А хіба може інакше бути, відповідаю. Він же не конюх, вибачте, а Президент. Є Верховна Рада, яка закони приймає.  Кому ж, як не йому й їм країну розбудовувати?  Але я вважаю, що не складається з Петром Олексійовичем… Є певна гіркота, розчарування…  Мовляв, ми, українці, другий раз на одні й ті самі граблі наступаємо. Але, якщо буде третій Майдан, я знову буду там, знову поїду, знову буду шини носити, щось робити, тому що мабуть відношусь до тих трьох відсотків людей, завдяки яким і були ті дві революції.

– Тобто Ви вважаєте, що вони були недаремні?

– Звісно, недаремні. Дуже повільно, але люди міняються, суспільство потроху втрачає інертність, небайдужість, не хоче жити, як начальство скаже. Десь якісь думки з’являються, люди перестають мовчки стежити за тим, що відбувається. Гідність перестала сприйматися, як виключно книжне слово й щось далеке.

– Коли і як народилась ідея  «Лохвицького краю»?

– 10 років тому (посміхається), цьогоріч будемо ювілей святкувати.  Знаєте, я прихильник того, щоб дати людям якусь ідею, яка зможе їх запалити. От так от, дай людям ідею і відійди, нехай вони через деякий час скажуть, що вона була їхня, для мене це вже неважливо. Головне, щоб вона вже жила. Скажімо, я не в силах її втілити, а у людей є гроші, нехай вони її реалізовують. Я пам’ятаю, ще за Ющенка, їхали ми на якийсь партійний з’їзд разом з Щуровим Віктором Степановичем і його дружиною, Наталією Володимирівною. Мова зайшла про те, що «Астра» (місцева телекомпанія, —ред.), на якій я тоді працював, поволі занепадає, вона вичерпує себе по мірі того, як зупинялися підприємства, які хоч якось підживляли її ресурсно.  Мовляв, от якби видавати газету, це і набагато дешевше, і читача б свого вона знайшла б в районі. Ну і згодом пропозиція по газеті надійшла. Ну і почали. Перший рік, чесно скажу, одна справа телебачення, інша справа газета, я поняття не мав, що це таке, як її робити, вчився всьому сам.

– Декілька слів про колектив, на кому вона тримається? З ким починали її робити?          

– Всі дев’ять років від самого початку газету робили два журналісти — Сергій Ніконов і я. Звичайно, технічний  персонал змінювався. Якби були ресурси матеріальні, Сергій ніколи не пішов би (Сергій Ніконов нещодавно перейшов працювати в районну газету «Зоря», — ред.). Він людина амбіційна, правильна чи не правильна, але своя точка зору в нього є. І я думаю, що в районній газеті  у нього не завжди буде можливість  її висловити. Навіть коли вони (газета) роздержавляться, у Олександра Володимировича (Москаленко О.В., — редактор районної газети «Зоря», — ред.) буде свій стиль роботи…

– То можливо конкуренція примусить редактора «районки» стати, м’яко кажучи, менш лояльним до влади?

– (Сміється) В наших роках вже не міняються. Ми вже в такому віці, що кардинально мінятися вже запізно. Він, Олександр Володимирович, так само ювіляр в цьому році…  А щодо ресурсного забезпечення газети, то її друком, папером опікується сімейство Щурових.  А все решта, як в тій приказці: «Бігла через місточок, вхопила кленовий листочок»…

– Мені цікаво дізнатись трішки більше про партійне життя в районі. Наскільки я розумію, ідеологією похвалитися і на місцевому рівні, як і на загальнодержавному, мало яка партія може. Але мені відомі декілька чоловік, які, приміром, знаходяться в місцевій «Свободі» виключно з ідеологічних міркувань (Голінка М., Прийма Ю., перепрошую, напевне, далеко не всіх назвала).

– Така ідеологічна ячейка є. Я ніколи не приховував, що я симпатизую Свободі. Свого часу був в «Нашій Україні» і зараз пишаюся тим. Тому що, тоді, я вважаю, в районі в «Нашій Україні» були дійсно кращі люди району. З цими хлопцями я пройшов і 2004 рік, і 2014 рік. Як не як, а у 2014 році був Лохвицький Майдан.

– А він був?      

– Звичайно був, і він був досить таки розгалужений. І ми пройшли по всіх селах, організовували мітинги. І якщо в Києві були представники декількох партій, то в районі , за виключенням частково «Батьківщини», це все витягла на собі «Свобода». І я знаю стільки разів вони, хлопці, їздили в Київ, постійно там хтось був, а на 20 число (драматичні дати масових розстрілів на Майдані  в лютому 2014 року, — ред.) взагалі  їхали всі, хто міг. Під час Майдану в Лохвицькому районі нас було чоловік 200-250, навіть виписувалися посвідчення учасника Майдану. В мене воно десь і зараз є.

– А скільки таких людей є на сьогодні в районі?

– Десятка півтора, не більше. І саме образливе, що за ці останні чотири роки їх не стало більше.

– Скажіть, свого часу мене приголомшила ступінь ватності в Лохвицькому районі. Звідки вона? Це відголоски Голодомору, системна робота кремлівської пропаганди? Менталітет?

– Вона не тільки в Лохвицькому районі. Вона по всій Україні. І всі ці названі тобою причини є. Пам’ятаєш, коли Янукович прийшов на зміну Ющенку, всі говорили, що це назавжди, що Ющенко нас зрадив… Але те, що відбувається зараз, це ще гірше… Якби там не було, але такої деморалізації, такої безнадії, як зараз, не було. І як би не звинувачували Ющенка (горшки, пасіка), але він був Український президент. І справа не в тому, що Поршенко не виконав обіцянку закінчити за два дні війну, спробуй її виконай. Але він, на відміну від Ющенка, прийшов до влади після того, як пролилася кров. Люди віддали свої життя. Ти повинен був забути за свої липецькі фабрики, за свій бізнес, ти повинен був зробити все, що від тебе очікували прості люди, дати людям відчути справедливість. І якщо гіпотетично взяти, то на відміну від Ющенка, Порошенко просто вбив віру. На відміну від Януковича, він привів, молодих, навчених, зі знанням англійської мови. Але вони прийшли просто, щоб віджати те, чим володіли «януковичі». А люди все ж це бачать. Кому війна, а кому мати рідна. І президент, як він там не ховається, але вимушений показати, що його статки ростуть. Ну де таке було, щоб під час війни у президента воюючої країни росли статки? Ну хто б собі, в якій країні дозволив би таке?.

– Ну, зате  ми ж з Вами чуємо, що Порошенко взявся домогтися визнання Української помісної церкви…

– Ідея супер. Безпрограшна. Любий українець в душі буде тільки «за», яку б віру він не сповідував. Всім зрозуміло, що в Україні має бути своя українська церква. Але, Петре Олексійовичу, чому ти про це заговорив тільки сьогодні, чому ти не робив цього два-три-чотири роки тому, а навпаки демонстрував всіляку лояльність РПЦ в Україні. Навіть після того, як Онуфрій (очільник РПЦ в Україні, — ред.) не піднявся, коли під час твоєї інаугурації хвилиною мовчання всі присутні, стоячи, вшанували пам’ять полеглих хлопців. І от коли до виборів 8 місяців лишається, витягується останній козир. Розрахунок який? Більшість людей, якщо в тебе душа українська, всі звичайно підтримають. Розрахунок, що забудуться «мальдіви», всі гріхи тобі пробачать. Я не хочу сказати, що це підло, але це недобре… За рахунок почуттів релігійних грати на виборі людей. А це вже йде вибір. Тебе купують, мене купують. Нічого собі! Він зробив те, що до нього ніхто не міг зробити.  А виходить, що на такій святій ідеї він ґешефт зробив…  І це ще не все. І останні соцопитування, і більшість політологів схиляються до того, що як мінімум 5 кандидатів на наступних президентських виборах у другому турі Порошенка перемагають. І єдиний, хто його не переможе – це Бойко. Ну просто вже люди на такий вибір не підуть. І що робить Петро Олексійович? Ратуючи за українську церкву, він мобілізує прокремлівський електорат, Москва ж сидіти, склавши руки, не буде. Вона буде всіляко «окормлять» отой електорат, який ми називаємо ватою. Прихильники МП,  до кого вони примкнуть? А якщо не Дай Боже не вийде з помісною церквою? Чому Порошенко за Помісну церкву так активно взявся тільки зараз — і виходить, що всі ці питання без відповіді.

– Ну так повернемося до району, де ж зараз поділися ті 200 майданівців, хто з них зараз у владі?

– Та майже ніхто, за виключенням Рязанова (Рязанов В.В., — голова Лохвицької РДА), декілька чоловік буквально були обрані до районної ради, Лохвицької міськради, Даценко Тетяна – секретар міської ради. Пам’ятаю, коли переміг Майдан, зібралася так звана Рада Майдану, 20 якобінців (сміється), думали ж тоді, що буде проведена люстрація. Що ось ми порекомендуємо, кого ми бачимо очільником району і до нас прислухаються. Давай радитися, хто очолить РДА. Схилялися до того,що  перший рік-два район має очолити Щуров.  Але його тоді різко «підняли на вила», тому що він чітко заявив про намір поміняти всіх районних керівників, які вірою і правдою служили «януковичам». Як він це думав робити я не знаю, але він про це відверто заявив. Нас тоді, Раду Майдану, навіть на четвертий поверх готелю пускали, є там така велика зала. А чому пускали, тому що з нами тоді був Володимир Рязанов. Він дійсно був на Майдані в Києві, я його там особисто бачив. Інша справа, чи від душі, чи виконував доручення Кутового (Тарас Кутовий – формально міністр агрополітики, колишній народний депутат від Лохвицького округу, — ред..), Він, Рязанов, з нами і в Сенчі на Майдані був, він теж був членом Ради Майдану. І був членом Ради Майдну В’ячеслав Демчук (депутат Лохвицької райради від «Батьківщини». І от остання рада Майдану, чоловік 15 нас, чекаємо Рязанова і Демчука, вони поїхали в Полтаву.

– За дорученням Ради Майдану?

– Ні, ми їх туди не делегували, вони чи то по партійній лінії поїхали, чи так чого. І от вони заходять.  І Демчук питає: «Ну шо?». Ми відповідаємо, що ну ось вирішили, що вже час Полтаві кандидатуру на голову Лохвицької РДА пропонувати. А Демчук посміхається й каже, мовляв, а що тут думати, ось перед Вами голова РДА Рязанов В.В. Мабуть, я не витримав, говорю, а на підставі чого, може, присядете, всіх вислухаємо, проголосуємо… Демчук хвилини три похмикав і пішов. Рязанов, правда, залишився. Ми стали йому говорити, що, мовляв, Володимире, ну тебе ж свого часу Щуров  тягнув, було й таке (Щуров, за часів, коли очолював Лохвицьку РДА й пізніше, говорив, що треба молодих у владу підтягувати, за ними, мовляв, майбутнє). Володимире, давай, рік-два Щуров покерує, а потім станеш ти, а зараз зголошуйся на першого заступника. Навіть залишили їх один на один. Але в результаті вони ні до чого не домовились… Буквально через декілька днів, підвозять шини до РДА і організовують протест проти Щурова.  А далі, здається, коли «зелені чоловічки» окуповували Крим, збирають бюджетників, вчителів, підвозять їх на автобусах. За цим всім друзі Демчука стояли, й Рязанов цього не міг не знати. Якщо й не ініціював, то точно був не проти. І всі ці «організовані люди» підтримують Рязанова. Тих майданівців, які нічого не боялися при Януковичу, збирається чоловік 100, а цих звезли і зігнали чоловік 300. І відбувається театралізоване дійство. Декілька хвилин поговорили про Крим, висловили свою незгоду, а потім виходить Демчук і говорить, що є декілька кандидатур на голову РДА. Ось є кандидатура Щурова. І натовп кричить: «Ганьба!», «Геть!». А ось є кандидатура Рязанова, молодий, перспективний. І натовп  кричить: «Ура». Це щодо ватності. Вона була завжди, і на жаль, вона поки що нікуди не ділася.

(Розмовляла Єлизавета Сачура. Далі буде).

Наш Храм