Четвер, 18 липня, 2019

Чому українці не вміють обирати президентів

У цивілізованих країнах світу в найскладніші та найважчі для них часи до влади здебільшого приходила справжня еліта: ті, хто захищали свою державу зі зброєю в руках, державники-інтелектуали.

Яскравим прикладом є президенти Сполучених Штатів Америки. Зокрема, перший президент США Джордж Вашингтон до обрання був головнокомандувачем Континентальної армії. Дев’ятий президент Вільям Генрі Гаррісон прославився як герой під час війни з Англією і бойових дій проти індіанців. Закарі Тейлор, дванадцятий президент Америки, був успішним воєначальником і саме це забезпечило йому перемогу на президентських виборах. Ще одним полководцем, котрому вдалося стати американським президентом, був Улісс Грант. Воєначальником і водночас конгресменом був і двадцятий президент США Джеймс Гарфілд. Брав участь у бойових діях під час Першої світової війни і Гарі Трумен. Він служив офіцером артилерії. Дослужився до військового звання майора.
Двайт Ейзенгауер

34-й Президент США Двайт Ейзенгауер вважався одним із найуспішніших воєначальників Другої світової війни. Саме він керував силами Антигітлерівської коаліції в Європі, з 1944 року Ейзенгауер був генералом армії. Він кавалер багатьох нагород, навіть радянського ордена «Перемога».

Джон Кеннеді з початком Другої світової війни намагався потрапити на фронт, проте його через погане здоров’я не мобілізували. Тоді батько Кеннеді доклав усіх зусиль, щоб сина все ж взяли у армію. Так, Джон Кеннеді у вересні 1941 року почав службу у ВМФ США. Він брав участь у бойових діях на Тихому океані. Кеннеді отримав звання лейтенанта і дослужився до капітана торпедного катера «PT-109», який 2 серпня 1943-го у Соломоновому морі протаранив і розрізав навпіл японський есмінець «Амагірі». Кеннеді внаслідок удару зазнав серйозних травм, проте врятував 11 із 13 своїх моряків. Зазначимо, що Кеннеді залишався в морі впродовж чотирьох годин, для того, щоб підтримувати життя декотрих своїх товаришів, які отримали тяжкі опіки. За цей геройський вчинок його нагородили Медаллю ВМФ і Корпусу морської піхоти.

40-й президент США Рональд Рейган 1941 року просився добровольцем на фронт, проте його не відправили у зону бойових дій через проблеми із зором, відтак Рейган знімався у патріотичних фільмах, метою яких було підняття бойового духу американських солдатів.

Добровольцем на фронт під час Другої світової війни пішов і Джордж Буш-старший.

Він у 18 років став наймолодшим пілотом США. Якось Буш ледь не загинув, вибравшись із палаючого бомбардувальника. За бойові заслуги та героїзм у роки Другої світової війни він був нагороджений Хрестом льотних заслуг.

Керівники європейських держав також мали військове минуле й якісну освіту. Так, президент Франції Шарль де Голь спершу воював у Першій світовій війні, був тричі пораненим і навіть потрапив у німецький полон, звідки тричі намагався втекти. З початком Другої світової війни майбутній президент Франції керував полком, згодом став міністром закордонних справ. Після окупації Франції Гітлером де Голль продовжив боротьбу в підпіллі.

Президент Франції Шарль де Голь

Прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль мав яскраве військове минуле. Так, 1894 року Черчилль почав службу в Четвертому гусарському полку в Індії. 1897-го майбутній британський політик брав  участь у підкоренні повсталих племен в Індії. Згодом його перевели у 21-й уланський полк, де входив у військову експедицію генерала Кітченера в Судані, під час якої Черчилль узяв участь у битві під Омдурманом.

Прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль

До речі, й Ізраїль має своїх мілітарних лідерів. Так, один із перших його прем’єрів, Давид Бен-Гуріон свого часу брав участь у формуванні єврейського легіону (як частини канадської армії, оскільки США не перебували у стані війни з Османською імперією) для визволення Палестини. Він одним із перших вступив у таку бригаду і служив у ній шеренговим. У серпні 1918 року висадився в Єгипті у складі 39-го полку королівських стрільців. Після війни повернувся до Палестини і став одним із творців підпільної армії Хагана та Гістадрут (Загальної федерації єврейських трудящих). Наступні прем’єри Ізраїлю також належали до військової еліти.

Прем’єр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон 

І таких прикладів — безліч. А що ж ми маємо наразі в Україні? Перший президент незалежної України  представник комуністичної партноменклатури; другий із когорти «червоних директорів»; третій, прийшовши на патріотичних гаслах, не зробив нічого, аби їх реалізувати; четвертий  двічі судимий зек; п’ятий класичний представник олігархату. Чому ж українці майже за тридцять років незалежності так і не навчилися правильно обирати тих, від кого прямо залежить їхнє майбутнє?

Коментарі для «Вголосу»

Віктор Небоженко, соціолог, директор соціологічної студії «Український барометр»:

Якщо поглянути на історію президентів США, Франції, прем’єр-міністрів Великої Британії, то ми побачимо, що і там було багато авантюристів, негідників і злочинців. Навіть США проходили у своїй історії період олігархії та монополій. Лише з часом там викристалізувалася справжня еліта.

Теперішні президенти України дуже схожі на тих негідників, котрі ще кілька століть тому керували західними державами. Ми повторюємо дуже болючий досвід розвинених країн. Це все, на щастя, минає доволі швидко. Ми вже дожили до того, що можемо збиратися на Майдани та виганяти президентів-негідників. Далі Україну чекає досвід Південної Кореї: там із президентами все робили радикально — садили до буцегарні за корупцію, жорстко карали, аж поки у них не настав період законності та порядку. Бо поки така тенденція: кожен новий український президент — гірший за попереднього. Але це скоро закінчиться й я вірю у те, що настане час і у нас до влади приходитимуть чесні військові та чесні політики.

Андрій Міщенко, політолог

«Українці люблять блазнів, бо вони вважають себе схожими на цих політиків»

Українці не голосують за ті політичні сили та тих політиків, котрі справді можуть щось змінити в країні. Українці люблять «імпотентних» політиків. Адже усі ми добре знаємо, хто такі Ляшко, Тимошенко, Порошенко, Садовий. Українці обирають цих політиків тому, що вони їх знають: якщо ці люди залишаться при владі, все буде так, як є. Бо насправді ми не хочемо змін. Правильні речі ми говоримо на кухні, але далі справа не просувається.

В Україні є 10 % пасіонаріїв, які дбають про державні інтереси. Це той виборець, який виходить на Майдан, це волонтери та військовослужбовці. Завдячуючи цим людям ми і маємо державу. У країнах західного світу відсоток відповідальних виборців є вищим, там є політичний середній клас. Українці ж люблять блазнів, як-от Ляшко, Зеленський, чи Садовий, бо вони вважають себе схожими на цих політиків.

У США все інакше. Свого часу я спілкувався з одним членом Республіканської партії США, котрий брав участь у передачі влади від Обами до Трампа. Я його запитав, чому американці обрали саме Трампа? Він відповів, що навіть у середовищі республіканців не всі сприймають Трампа, але у США всі розуміють: якщо демократи будуть третій термін при владі, це негативно вплине на Америку. І ми бачимо, що новий американський президент справді кардинально змінив внутрішню політику США. Цього бракує і Україні.

Українці ж дуже легковажно ставляться до власної долі та до держави. І, як наслідок, ми бачимо, що більше третини українського населення хоче виїхати за кордон. Тобто ми самі створили для себе некомфортні умови, а зараз хочемо втекти з країни. Це якийсь суїцидальний рефлекс.

Крім того, у нас вже роки діє дуже небезпечна політтехнологія, яка ніяк не може вилізти з голів українців. Це теза «всі однакові». За таких умов людина голосує за будь кого, бо «всі однакові, а так хоч візьму гречку». І навіть коли у владу потрапляє людина, котра справді готова змінювати державу, йому усі кажуть: «Та що ти розказуєш, ви всі однакові і ти також крадеш». Такої людини надовго не вистачить, вона зламається. Але не можуть бути «всі однакові», бо тоді виходить, що 40 мільйонів українців є злодіями.

Українцям потрібно навчитися голосувати з розумом: вивчати постать політика, його біографію, аналізувати діяльність, а не обіцянки. Нам варто брати приклад із США, Європи й обирати таку людину, котра з початком війни з високої посади пішла шеренговим на фронт, а не за тих, хто патякали у Раді чи знімали на київських кіностудіях постановочні допити «сепаратистів».

Джерело: Вголос, Марія Бойко, друкується зі скороченнями