1. Міф: «Автокефалія може бути надана лише зі згоди всіх Церков, в тому числі РПЦ. А раз МП проти – Томосу про автокефалію не буде»

Реальність: Спосіб та правила проголошення якоїсь Церкви автокефальною – одне з найбільш суперечливих питань, адже різні помісні Церкви мають різне бачення його розв’язання.

Константинопольський Патріархат послідовно вважає, що лише він має ПРАВО, як Перший престол, проголошувати нову автокефалію. ЛИШЕ ВІН. Хто має сумніви щодо такого факту – може дослідити відповідні заяви Вселенського Патріархату, документи та матеріали, щоби пересвідчитися.

Московський Патріархат вважає, що право проголошувати нову автокефалію має Матір-Церква, тобто та Церква, від якої відділяється нова автокефалія. А ПОТІМ це проголошення підтримується іншими Церквами, однак відсутність одноголосної підтримки НЕ ЗУПИНЯЄ самого акту проголошення автокефалії (див. також п. 4).

У процесі підготовки до Всеправославного Собору 2016 р. Константинополь і Москва довго і гаряче дискутували навколо можливості зблизити ці протилежні позиції. Як компромісний варіант було запропоновано наступну модель: Константинопольський Патріархат проголошує нову автокефалію за поданням Матері-Церкви та за згодою всіх Церков, що фіксується в Томосі про автокефалію підписами Предстоятелів.

Однак цей ПРОЕКТ рішення НІКОЛИ НЕ БУВ ОСТАТОЧНО УХВАЛЕНИЙ! Тобто між ним і реальним рішенням така ж різниця, як між проектом закону і діючим законом.

Формальною причиною стало те, що Предстоятелі не змогли погодити порядок підписання Томосу – хто ставить підпис першим, хто другим і так далі.

Саме тому тема «Автокефалія та спосіб її проголошення» взагалі не була внесена до порядку денного Всеправославного Собору. Собор її НЕ РОЗГЛЯДАВ, ніяких рішень з цього приводу НЕ ПРИЙМАВ.

Більш того – сам пошук компромісу в питанні проголошення нової автокефалії відбувався в рамках підготовки до Всеправославного Собору. Однак всім відомо, що Московський Патріархат за кілька тижнів до узгодженої дати – відмовився брати участь в Соборі, а також підбурив вчинити так само три інших Церкви. В минулому році РПЦ остаточно відмовилася визнавати Критський Собор Всеправославним, а його документи – такими, що мають загально-православне значення.

Отже і формально, і фактично для Константинопольського Патріарха немає ніяких перешкод оголосити Томос про автокефалію без попередньої згоди РПЦ. Москва сама порушила попередні компроміси, які так і не були остаточно затверджені – а отже не має жодного права тепер апелювати до них.

2. Міф: «Автокефалію можна лише надати, а не проголосити самостійно. Самостійне проголошення автокефалії – неканонічне».

Реальність: Не існує канонів, які прямо встановлювали би порядок проголошення автокефалії – адже якби такі канони були, то не було би дискусії, описаної в п. 1. Однак канонами (34 Апостольське правило та ін.) закріплено загальний порядок – розподіл церковних справ відповідає розподілу справ державних.

В історії ще не було випадку, коли Матір-Церква з власної волі та ініціативи надавала би автокефалію. Всі випадки проголошення нових автокефалій в той чи інший спосіб лише затверджували реалію існування однієї Церкви окремо від іншої.

Тож історично проголошення Томосу про автокефалію – це юридичне визнання ФАКТИЧНО існуючої автокефалії. Найдовше, 141 рік, такого визнання чекала саме Московська Церква – з 1448 р., коли самостійно проголосила свою автокефалію, до 1589 р., коли отримала схвалення цієї автокефалії від Вселенського Патріарха Ієремії ІІ.

3. Міф: «Лише Матір-Церква може надати автокефалію, тому треба звертатися з проханням до Московського Патріархату, який є Матір’ю для УПЦ»

Реальність: Московська Церква є дочкою щодо Церкви Київської, адже Володимирове хрещення Руси-України відбулося 988 р., а Москва вперше згадується у літописах 1147 р. Не може бути «матір» молодша за «дочку» мінімум на 150 років. У реальності Московська Церква має свій початок з 1320-х років, коли до Москви, тікаючи від переслідування Тверського князя, переселяється митрополит Київський і всієї Руси Петро. Отже та, що зве себе «матір’ю», молодша за «дочку» фактично на 350 років.

Правдивою Матір’ю для Київської Церкви є Константинопольський Патріархат, адже саме від нього було прийняте і Оскольдове (860-і роки), і Володимирове (988 р.) хрещення, а Київська Митрополія понад сім століть перебувала у складі Константинопольського Патріархату – аж до анексії (термін Вселенського Патріарха Варфоломія з його промови в Києві 2008 р.) цієї митрополії Московським Патріархатом у 1686 р.

Московський Патріархат неканонічно привласнив собі владу над Київською Митрополією, і те, що ця влада є неканонічною – зафіксовано в Томосі 1924 р., яким Вселенський Патріарх визнав автокефалію Православної Церкви в Польщі.

4. Міф: «В Україні Церква розділена, тому Томос про автокефалію не може бути наданий лише частині Церкви. Спочатку має бути об’єднання (повернення всіх до підпорядкування Московському Патріархату), а лише потім має розглядатися питання про автокефалію»

Реальність: Як було сказано в п. 3, Московський Патріархат неканонічно утримує свою владу над частиною Церкви в Україні. А порушення канонів Російською Церквою не повинно бути підставою для Вселенського Патріарха відмовити Українській Церкві у проханні видати Томос про автокефалію. Тим більше, що і законний Собор УПЦ (МП) 1-3 листопада 1991 р. постановив, що УПЦ повинна бути автокефальною Церквою, і під рішенням про це є підписи всього єпископату УПЦ, делегатів від духовенства, монастирів, духовних навчальних закладів та мирян усіх єпархій, в том числі стоїть підпис нинішнього митрополита МП в Україні Онуфрія.

Сам Московський Патріархат у 1970 році видав Томос про автокефалію Православної Церкви в Америці, хоча вона є лише частиною всього православ’я на Американському континенті. І той факт, що лише частина Помісних Церков визнає автокефалію ПЦА – але не Вселенський Патріарх! – не перешкоджає РПЦ вважати Американську Церкву автокефальною. Наочний приклад подвійності стандартів керівництва МП – «канонічно все те, що вигідне Москві».

5. Міф: «Розкольникам не може бути надана автокефалія – лише канонічній Церкві»

Реальність: Як зазначено в п. 2 поява нової автокефалії ЗАВЖДИ супроводжувалася драматичними обставинами – аж до проголошення тих, хто її складає, «анафематствуваними» та «єретиками». І завжди юридичне визнання раніше проголошеної фактичної автокефалії було способом ПРИПИНИТИ РОЗДІЛЕННЯ, тобто Томос про автокефалію надавався тим, хто НЕ БУВ до цього визнаним.

Наприклад, права автокефалії були визнані за сербською ієрархією, на яку разом з народом раніше було проголошено анафему, – а не лояльному Константинополю грецькому духовенству. Так само РПЦ 1943 р. визнала автокефальною Грузинську Церкву, яка у 1917 р. розірвала свою підлеглість Російській Церкві, а не ті громади, які зберігали на території Грузії свою підлеглість РПЦ.

архієпископ Євстратій,
28 квітня 2018 р.

За матеріалами Фейсбук сторінки архієпископа Євстратія