Лохвиця – на перший погляд абсолютно пересічний районний центр Полтавської області. Таким його зробила радянська влада. Особисто я навіть не здогадувався, що у місті, яке свого часу було центром одного із найбільших повітів українських губерній, стояли  видатні пам’ятки архітектури: Спаська церква – дерев’яний козацький храм, та величний собор Різдва Богродиці. Їх не пощадили більшовики. Але в місті все рівно дещо збереглося, що має туристичний інтерес.

Благовіщенська церква (1800 р.) – єдиний православний храм із шести, який пощадили більшовики

Науковці припускають, що Лохвиця існувала ще із часів Княжої Доби, але в документах назва  вперше зустрічається під  1320 роком. На початку 17 століття  це було містечко із невеликим укріпленням, у 1644 році воно отримало Магдебурзьке право та власний герб, а від початку Хмельниччини і до втрати Гетьманщиною автономії – це сотенне місто.

Із 1802 по 1923 рр. Лохвиця була центром великого повіту, який став доволі знаковим для українських культури та архітектури, адже саме в цьому повіті Опанас Сластіон зводив свої відомі земські школи – один із еталонів українського модерну.

Спасо-Преображенська церква у м. Лохвиця. Побудована у 1786 році. Зруйнована в кінці 1940-х – на початку 1950-х років. Автор фото Микола Філянський

Собор Різдва Пресвятої Богородиці у м. Лохвиця. Побудовано у 1800-1806 р.р. Зруйновано у 1930-х роках. Знаходився неподалік від Кам’яних рядів на Соборній площі. Фото майстерні  Д. Іткіной, А.  Радилевського

У 19 та на початку 20 століть у Лохвиці, як і у більшості  українських містечок, майже половину населення становили євреї, причому у центральній частині їх була абсолютна більшість. З того часу у місті збереглися житлові будинки, будівлі єврейських шкіл та синагоги. Цікаво що у приміщеннях іудейського храму (вулиця Гоголя) в радянські часи працював інкубатор. Нині будівля стоїть пусткою – про подальші плани на неї достеменно невідомо.

Недалеко від синагоги, між вуличками, які колись були єврейськими, збереглася будівля торгових рядів 19 століття – нічого особливого, типова для повітових центрів торгова будівля. Вона і нині виконує свої первісні функції – тут торгові точки.

Синагога на початку ХХ ст. Фото майстерні  Д. Іткіной, А.  Радилевського

Синагога на початку ХХІ ст.

В 19 столітті найвідомішою єврейською родиною Лохвиці були Дунаєвські. На їхні кошти було зведено синагогу, їм же належало найбільше підприємство міста – тютюнова фабрика. До однієї із гілок цієї родини належав й Ісак Дунаєвський – чи не найвідоміший радянський композитор. Він народився у Лохвиці у 1900 році. Будинок, в якому він жив, зберігся.

Єврейські підприємці Двейра Іткіна та Абрам Радилевський мали в місті універсальний магазин, в якому продавалося все, починаючи з дамської пудри і аптекарських товарів і закінчуючи музичними інструментами та мисливськими рушницями. На початку 20 століття вони відкрили друкарню, в якій надрукували велику кількість поштових листівок із фотографіями Лохвиці. Ці листівки нині становлять величезний історичний інтерес, адже завдяки їм ми можемо побачити, як же виглядав значний повітовий центр до більшовицької навали.

Центральна вулиця Лохвиці. Праворуч Торгові ряди. Фото майстерні  Д. Іткіной, А.  Радилевського

Торгові ряди

В центрі міста стоїть церква Благовіщеня Богородиці, яку збудували у 1800-му році – це єдиний старовинний християнський храм Лохвиці, хоча на початку минулого століття їх тут було шість. П’ять зруйнували варвари зі сходу. А ще станом на 1917 рік у місті діяли жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, навчальні ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр.

Ще однією пам’яткою Лохвиці можна вважати пам’ятник Сковороді, збудований у 1922 році за проектом Івана Кавалерідзе.

Текст та фото Романа Маленкова / «Україна Інкогніта»

Архівні фото із Вікіпедії