Каміно/ Шлях. Частина 4

4 Червня, 2025

13 травня 2025 року в нас був третій повноцінний день «стежки святого Якова». І якщо перших два дні ми ще призвичаювалися, то на третій день вже все було зрозумілим. І шлях став своїм, рідним. А ще цього дня океан вражав візерунками відливу і небаченими кам‘яними «інсталяціями».

Краєвид змінювався. Дерев’яний помост вже був не всюди. Деякі ділянки маршруту йшли по урізу води, або морському камінню – гальці.

Океан наче підпустив до себе. Ми йшли там, де ще годину-дві тому назад стояла вода. А зараз через відплив дно разом з камінням, подекуди з виходами вулканічної лави, просихало на сонечку. Щоб знову пірнути під воду у приплив.

Вперше я зрозуміла, що таке океанічні відпливи і припливи п’ятнадцять років тому, на португальському острові Мадейра. Коли вода коло узбережжя, де ми зупинилися, то підіймалася на добрих півтора-два метри, то падала в залежності від часу доби.

Йти по щільному піску, коли майже до твоїх ніг дістає хвиля, а ти робиш крок вправо, щоб вода не потрапила на твоє взуття, – теж наче гра. По гальці йти складніше, але, якщо обережно, то рухатися можна.

Коли зупинилися перепочити, згадала, що від учора в наплічнику є коробка малини – приємний бонус!

Побачили, як п‘ятеро пілігримів, не звертаючи на дерев’яний помост, скорочували шлях, йдучи увесь час по піску прямісінько вдовж океану. Обмінялися помахом руки, так як вони були від нас далеко. Видно, що ці люди йшли не вперше, тому що ми – початківці, намагалися йти строго по карті додатку CaminoNinja.com.

Час від часу додаток, яким ми користувалися, відводив нас від океану, повертаючи вже не тільки на звичний помост, а й на протоптану лісову стежину, чи знову спрямовував нас до океану.

Завертав на в дюни і на пісок:

Цього дня вдовж всього маршруту було чимало інформаційних стендів екологічного спрямування. В цих місцях нікому в голову не прийде протестувати проти охоронюваної природної зони. Європейське законодавство максимально націлене на захист природи.

Стенд такий:

ШІ розшифрував написане на ньому так: «ПРИРОДНИЙ ПАРК ПІВНІЧНОГО УЗБЕРЕЖЖЯ
Belinho
• Площа: 8 775 га
• Морська: 7 703 га
• Суходільна: 1 072 га
• Протяжність: 16 км
• Муніципалітет: Ешпозенде

Створений у 2005 році, Природний парк Північного узбережжя є результатом перекласифікації Регіональної природної території узбережжя Ешпозенде, створеної у 1987 році.

Цей природний парк охоплює прибережну смугу між гирлом річки Нейва та гирлом річки Каваду, включаючи систему дюн, піщані пляжі, лимани та гирла річок.

Парк є середовищем для багатьох біотопів, включаючи:
• Пляжі та дюни
• Гирла річок та солончаки
• Морське середовище

Тут мешкає багато видів флори і фауни, деякі з яких є ендемічними або знаходяться під загрозою зникнення, зокрема:
• Птахи, такі як крячок та очеретянка
• Риби та морські безхребетні

Також зростають різноманітні рослини — дуби, верби, лаври, тополі та ін.

Цей парк є частиною спеціальної зони охорони “Litoral Norte”, яка входить до європейської екологічної мережі Natura 2000.

Піклуватися про природу — це відповідальність кожного. Ми розраховуємо на вас!

Допоможіть зберегти природу, дотримуючись наступних правил (іконки вказують, що заборонено):
• Розпалювати вогонь
• Залишати сміття
• Годувати тварин
• Гучно шуміти
• Ламати або збирати рослини
• Таборувати або ночувати
• Залазити на дюни
• Пересуватися поза дозволеними стежками.

А далі були ще купа подібних екологічний стендів, з описами птахів, які тут мешкають, рослин і т. ін.

По красі побаченого третій день був особливим. Йшли довго. Вбираючи в себе і цю небачену красу, і кольори, і простір. І шум та запах океану!

Це одна з самих безлюдних ділянок Літоральної «стежки Якова». Бо вважається важкою для звичайних туристів. Тому майже повне безлюддя. Всі місцеві, які траплялись на шляху – віталися. Це сільські мешканці. Городи яких майже такі самі як у нас, в Україні. Відрізняє тільки апельсинове чи лимонне дерево на межі ділянки, або кущ квітучої гортензії. Яка в них теж, схоже, з розряду бур‘янів:

Наша картопелька, за колючим дротом:)

А ще білосніжні кали серед папороті, нічиї, схоже:

Гліцинії і чудернацькі дерева:

Невеличкі сільські поселення, через які нас вів додаток, зовсім крихітні. Але в дворах кожний сантиметр – дбайливо заквітчаний найрізноманітнішими квітами. І польовими – вдовж дороги.

Лаванда гігантських розмірів:

А потім нам почали траплятися евкаліпти. Спочатку поодинокі, а потім і цілий ліс.

Після дощу здавалося, що ми наче в запашній бані. Запах евкаліпту п’янив і переповнював приємними емоціями.

Далі – шум гірської річки з водоспадиком:

Знаки і наш додаток спрямовували нас в містечко Амороза, що в перекладі означає «Кохана». Воно запам‘ятається нам особливо.

Містечко зовсім крихітне, але саме по собі якесь надзвичайно затишне. В ньому ми вперше за дорогу скористалися послугами місцевої пральні і сушки одягу. Коли все, що було в наших наплічниках, було завантажено в пральну машину. І за 40 хвилин ми мали вже не тільки випраний, а й висушений одяг, який не потребував прасування і який дуже приємно пахнув свіжістю.

Як же це зручно і цивільно: